Прискорення процесу інтеграції західноєвропейських країн на рубежі XХ-ХХІ ст.. Вступ до ЄС нових країн.

Перехід від конфронтації до співробітництва держав світу (друга половина 80-х — 90-ті роки), по­глиблення міжнародного поділу праці та економічної взаємозалеж­ності країн поставили питання про зміцнення їх інтеграції. Найінтен-сивніше інтеграційні процеси відбу­ваються в Європі.

Європейський Союз. Прикладом інтеграції є діяльність Європейсь­кого економічного співтовариства (ЄЕС), від якого бере свій родовід нинішній Європейський Союз. У 1987 р. члени ЄЕС ввели у дію «Єдиний європейський акт», за яким ліквідували існуючі перешко­ди в економічному співробітництві, створили єдину податкову систе­му, скасували відмінності у своїх законодавствах. Крім того, країни ЄЕС у травні 1992 р. уклали угоду з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення Європейського економічного про­стору (ЄЕП). Тут вільно пересува­ються капітали, товари, послуги і робоча сила. 6 лютого 1992 р. у м.Маастріхті (Нідерланди) країни-члени ЄЕС підписали угоди, за яки­ми з 1 січня 1993 р. розпочалося функціонування єдиного ринку. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого у 1999 р. завершилося ство­рення єдиного валютного просто­ру — замість національних валют введено єдину «європейську ва­лютну одиницю» — «євро». Спів­товариство планує розробити спіль­ну оборонну політику й запрова­дити єдине європейське громадян­ство. Отже, має утворитися Євро­пейський дім, яким керуватимуть Європейська комісія, Рада Мініст­рів, Європарламент, Євросуд і Європейська рада.

Успіхи європейської інтеграції зробили ЄС привабливим для інших європейських держав. 1 січня 1995 р. членами ЄС стали Швеція, Фінляндія, Австрія.

На Празькому саміті 2002 р. було прийнято рішення про вступ до ЄС у 2004 р. Естонії, Кіпру (після провалу переговорів між грецькою і турецькою громадами, це право отримала лише грецька), Польщі, Словенії, Угорщини, Чехії, Латвії, Литви, Мальти, Словаччини.

Також ведуться переговори про вступ до ЄС у 2007 р. Болгарії, Ру­мунії, Хорватії, Туреччини, Маке­донії та ін.У 2003 р. ЄС прийняла концеп­цію відносин з країнами-сусідами. Організація безпеки та співро­бітництва в Європі. Під час роз­рядки в радянсько-американських відносинах (70-ті роки) розпочався рух європейських народів за зміц­нення міжнародного співробітниц­тва. Країни європейського конти­ненту виявили прагнення до спіль­них принципів співжиття, співро­бітництва, розв'язання протиріч і створення на їх основі нової системи міжнародних відносин. їх спіль­ні зусилля в цьому напрямі отрима­ли назву «європейський процес». Головним документом, що визначає шляхи співпраці європейських дер­жав, є Заключний акт Наради з без­пеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 р., Гельсінкі). 1 січня 1995 р. НБСЄ дістала іншу назву — ОБСЄ (Організація безпеки та співробітництва в Європі, постійно діючий орган). Важливе значення мають документи Паризької нара­ди (листопад 1990 р.) країн-учасниць ЄЕС —Хартія для нової Євро­пи, Спільна декларація 22-х країн, Договір про звичайні збройні сили з Європі, в яких фактично узгоджу­ються принципи воєнних доктрин, міжнародного співжиття, механізми загальноєвропейського процесу.

Важливими структурами у роз­витку інтеграційних процесів є Рада Європи (на теперішній день об'єд­нує 41 країну), НАТО, ЗЄС та інші організації. Держави — члени ЄС прагнуть підвищити результативність діяль­ності своїх управлінських структур. Із цією метою навесні 2005 р. було скликано "Конвент про майбутнє Європи» для обговорення Конституції ЄС. Цей тимчасовий консультативний орган очолив Валері Жискар д'Естен, колишній президент Франції, Результатом роботи Конвенту стало прийняття 29 жовтня 2004 р. єдиної Конституції ЄС. Вона набирає чинності за умов її затвердження парламентами всіх країн — членів ЄС або ухвалення на загальнонаціональних референдумах. Передбачено, що така робота має завершитися до 2007 р. Однак результати рефе­рендумів у деяких країнах засвідчили, що народ не підтримав ідею щодо прийняття Єдиної Конституції ЄС. Таке явище отримало назву «єврсскептицизм». Таким чином, прийняття Євроконституції країнами ЄС відкладається на невизначений час. Див. у білетах з іс. У. 25.2