Перші кроки державотворення в Україні. Трансформації її політичної системи

Проголошення Верховною Радою УРСР державного суверені­тету 16 липня 1990 р., а 24 серпня 1991 р. незалежності України поставило проблему державотворення у практичну площину.

В січні 1992 р. Верховна Рада затвердила синьо-жовтий прапор як Державний прапор України. Після гострих дебатів у лютому 1992 р. був затверджений тризуб як малий Державний герб і головний елемент майбутнього великого Дер­жавного герба України. Щодо Державного гімну, то відповідним Указом Президії Верховної Ради була затверджена музична редакція національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Утвердження нової символіки мало велике значення, оскільки визначало стратегічний напрям державотворчого процесу.

На початку грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла закон про Збройні сили України, яким проголошувалося, що Україна як не­залежна держава створює власні Збройні сили у складі Військ на­земної оборони, Військ оборони повітряного простору і Військо­во-морських сил.

Важливе значення для розбудови Збройних сил України мало прийняття Верховною Радою в жовтні 1993 р. Воєнної доктрини, що визначила захист державного суверенітету і політичної неза­лежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів України як її стратегічне завдання в галузі оборони.

У цілому процес розбудови української армії мав керований і поступальний характер. Проте невизначеність державного статусу флоту на тривалий час стала одним із чинників напруження в українсько-російських взаєминах.

У листопаді 1991 р. Верховною Радою був прийнятий прийняла Закон «Про дер­жавний кордон України», який проголошував недоторканність кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила переходу.

Серед важливих державотворчих документів помітне місце посідає Закон «Про громадянство України», відповідно до нього гро­мадянство надавалось усім, хто проживав на території республі­ки, хто не заперечував проти отримання громадянст­ва України і на момент набуття чинності закону не був громадянином інших держав. Подвійне громадянство законом не допус­калося.

Серед інших законів і постанов, ухвалених Верховною Радою пі­сля проголошення Акта про незалежність України, слід виділити постанову, згідно якої якою на території республіки за­проваджувався обіг купонів багаторазового використання.

Таким чином, практично з нуля, в умовах далеких від опти­мальних, було сформовано всі атрибути державності — від кор­донів до нагородної системи, створено цілісний державний меха­нізм.

Нагадаємо про те, що на початковому етапі процес державо­творення відбувався суперечливо, долаючи значні труднощі, зу­мовлені низкою чинників, серед яких варто виділити найістотні­ші з них, а саме: непідготовленість українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього Союзу радян­ських республік прив'язаність народногосподарського комплексу до центру; що головне, недосконала організація державної влади в республіці, незавершеність розподілу функцій між гілками вла­ди, відсутність нового Основного Закону України як фундаменту створення якісно нової політичної системи держави.

Вищий законодавчий орган незалежної України — Верховна Рада — дістався у спадок від Української РСР.

Верховна Рада дванадцятого скликання, визнача­ла темпи і зміст законодавчого процесу. Більша частина депута­тів Верховної Ради займала консервативну позицію і гальмувала створення правового поля для демократичних перетворень у сус­пільстві. Перший парламент незалежної України за період своєї діяльності ухвалив близько 450 законів.

Згідно із про заснування поста Президета, Президент є главою держави і главою виконавчої влади. Він пропонує для затвердження Верховною Радою персональний склад Кабінету Міністрів та Прем'єр-мініст­ра. Кабінет Міністрів, у межах своїх повноважень, здійснює за­ходи щодо забезпечення національної безпеки та обороноздатно­сті країни, розробляє та вирішує практичні питання соціально-економічного розвитку, піклується про охорону навколишнього середовища тощо.

Судову владу в Україні покликані здійснювати судові органи, якими були Верховний Суд республіки, загальні, арбітражні та військові суди.

Отже, почала складатися система управління. Загалом до Конституції 1978 р. було внесено понад 200 поправок. Проте Консти­туція не виконувала свого головного призначення — забезпечу­вати стабільність політичного життя.

Протистояння між Президентом і Верховною Радою спостерігалось не тільки в центрі, а й у регіонах, де воно набуло форми конфлікту між місцевими радами й органами міс­цевої державної адміністрації.

Безкомпромісні позиції прихильників збереження радянської системи, з одного боку, та прибічників президентської чи прези­дентсько-парламентської — з другого, у жовтні 1993 р. остаточно загальмували конституційний процес. На фоні погіршення соці­ально-економічної ситуації протистояння між гілками влади спричинило всеохоплюючу суспільно-політичну кризу.

Спробою вийти з цієї кризи стало прийняте протидіючими сторонами радикальне рішення — достроково припинити повно важення і провести в першій половині 1994 р. вибори Верховної Ради і Президента України.

Вибори до Верховної Ради відбулися в березні—квітні 1994 р.

26 червня 1994 р. відбулися вибори Президента України. Перший тур голосування не приніс перемоги жодному з кандидатів у Президенти, але за кількістю наб­раних голосів виборців у другий тур виборів вийшли Л. Кравчук і Л. Кучма.

У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма, за канди­датуру якого проголосувало понад 52 % виборців.

 

90. Конституційний процес в Україні Прийняття Конституції України, її значення.

Прийняття Основного Закону України стало законо­мірним та логічним завершенням тривалого і надзвичай­но складного та суперечливого конституційного процесу в Україні. Він розпочався 16 липня 1990 р., коли Верхов­на Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, і відбувався у два етапи.

Перший етап конституційного процесу розпочався 16 липня 1990 р. із прийняттям Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України, яка передбачала верхо­венство, самостійність, повноту і незалежність влади в межах території України.

У жовтні 1990 р. Верховна Рада створила Конституційну комісію з підго­товки проекту Конституції.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, який був підтриманий на Всенародному референду­мі 1 грудня 1991 року.

Із проголошенням незалежності в Україні розгортається конституційний процес — розробка й обговорення різних варіантів нової Конституції, її розділів і статей. Конституційний процес умовно можна поділити на кіль­ка періодів.

Упровдож першого періоду (1990 — жовтень 1994 р.) була сформована Конституційна комісія на чолі з Президентом Л. Кравчуком і Головою Вер­ховної Ради І. Плющем; до комісії також увійшли учені-правознавці, судді, працівники правоохоронних органів, народні депутати. Результатом роботи комісії стало створення двох варіантів проекту Конституції, які були винесе­ні на всенародне обговорення. Однак жоден із них прийнятий не був.

Другий період розпочався у листопаді 1994 р., після позачергових вибо­рів Президента України і формування нового складу Верховної Ради. Кон­ституційну комісію очолили Президент України Л. Кучма і Голова Верхов­ної Ради О. Мороз. Нові проекти створювалися представниками різних політичних партій. Найгострішими проблемами були механізм прийняття Конституції, форма правління в Україні, питання власності, виборчої систе­ми, державної мови і символіки.

Унаслідок суперечностей між Президентом і Верховною Радою Л. Кучма 26 червня 1996 р. видав Указ про проведення у вересні 1996 р. Всеукра­їнського референдуму щодо прийняття Конституції України. У пошуках компромісу було створено Узгоджувальну комісію на чолі з М. Сиротою. Суперечку викликали питання, що стосувалися співвідношення повнова­жень законодавчої та виконавчої влад, статусу російської мови, державної символіки та ін. На думку багатьох політиків, Конституційний процес зайшов у глухий кут.

У ніч на 28 червня 1996 р. більшістю голосів депутати Верховної Ради прийняли Конституцію України. її текст підписали Президент України і Голова Верховної Ради.

Конституція включає 161 статтю і 14 розділів (15-й розділ містить «Пе­рехідні положення»).

Конституція України має найвищу юридичну силу. Вона визначає форму правління, державний устрій, політичний режим України як незалежної, суверенної, правової держави.

Найвищою соціальною цінністю за Конституцією є людина; Конституція визначає права, свободи й обов'язки громадян України. На сучасному етапі депутатами Верховної Ради обговорюється питання про внесення змін до Конституції України.

АБО

28 червня 1996 р. — день прийняття Конституції України — проголошено державним святом.

Прийняття Конституції України завершило процес становлен­ня політичної системи республіки як єдиного цілісного організму з більш-менш чіткою визначеністю його структурних елементів, їхнього функціонування та принципів взаємодії. І саме в цьому насамперед полягає значення Конституції України. З її ухвален­ням визначено базові принципи вищих органів держави і місце­вого самоврядування, їхні взаємовідносини та компетенцію, а та­кож права, свободи та обов'язки громадян.

Значення нової Конституції України полягає і в тому, що вона створює юридичні основи для ефективної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого гро­мадянського суспільства, поступового входження України до сві­тового співтовариства.

Уведення в дію Конституції відкрило можливості для здійс­нення державного будівництва в певних визначених рамках, діяль­ності державних інститутів у конституційному полі, розмежування функцій гілок влади, більш-менш чіткого визначення їх компете­нції і механізму взаємодії.

Конституція визначила три головні функції Верховної Ради, зокрема, вироблення та ухвалення законів, контроль за діяльніс­тю уряду, визначення засад зовнішньої політики держави. Конс­титуція наділила Верховну Раду й вагомими контрольними функ­ціями, якими передбачено заслуховування голови уряду, мініст­рів, керівників відомств на пленарних засіданнях і на засіданнях депутатських комітетів та комісій.

 

Помаранчева революція або „18 днів, що потрясли світ";

Условниках української ментальності поки що цього виразу нема, але пройде зовсім небагато часу і він стане одним з найбільш вживаним не тільки на теренах України, але й у багатьох країнах світу. Зразу ж потрібно обмовитись, що його вже активно вживає не тільки Україна і Росія,

але також країни СНД, Європа і Америка, весь цивілізований світ. Останнім часом навіть стало модним на міжнародних зустрічах одягати помаранчеві стрічки — це залюбки роблять президенти Америки і Канади, Німеччини та Польщі, Литви і Грузії, багатьох інших країн. Що ж відбулося у нас і коли це почалося?

Перш за все потрібно диференціювати поняття революція, точно дати йому означення - загалом філософи та соціологи визначають це як злам старого і прихід нового (різними способами - як мирним так і збройним, з конкретною руйнацією матеріальних цінностей). Але останнім часом почали багато говорити

про злам (тоото ту ж революцію; у свідомості мільйонів людей - українське суспільство на протязі останніх років дійсно звільнилося (чого зовсім не чекала існуюча влада) від психології рабів і почало формувати в собі основи світосприйняття вільних людей. Літератори говорять, що ми знову народилися, але історики категорично заперечують це (навіть з точки фізичного поняття не можна народити двічі одну і ту ж людину) - ясно одне - ми просто піднялися з колін вже іншими людьми.