Світські жанри

До світських жанрів, тобто до жанрів книжної культури, які обслуговували несакральну сферу поведінки, належать апокрифічні оповідання, патерики («отечники» — оповідання про отців церкви), літописи, хроніки, великі історичні повісті («Девгенієве діяння», «Іудейська війна» Йосифа Флавія, романи про Александра Македонського — «Александрії» тощо). В шестодневах переважно йшлося про створення світу. Особливо розповсюджений був «шестоднев Іоанна Екзарха», видатного болгарського письменника і церковного діяча. В шестодневах можна було знайти уривки з богословської літератури.

Дуже розповсюдженими текстами в Київській Русі були апокрифи. Погрецьки це слово означає «таємний, потаємний»; апокрифи створювались одночасно з тими текстами, які були включені в канон Святого письма. Після того, як відібрано було тексти канонічні, продовжували творитися неканонічні тексти, які час від часу включалися до списків отреченних книг. Саме в отреченній, апокрифічній літературі твориться християнська міфологія, що краще узгоджується з традиційними архаїчними міфологемами, ніж офіційне християнське віровчення. Зокрема, в апокрифічній літературі можна розпізнати уявлення про «шаманський політ», — надприродне переміщення в просторі, відвідання світу, де небо зустрічається з землею, де можна безпосередньо спілкуватися з богами; подорож до «нижнього світу», світу мертвих; звертання до вищих сил через посередників, що відіграють також роль оборонців простого люду, їх заступників перед вищими силами.

Велику увагу апокрифічної літератури привертає біблійний сюжет явлення Бога у сні Якову, сину Ісаака, який теж є реплікою «шаманського польоту». Яков побачив у сні /109/ ліствицю (драбину), що стоїть на землі і упирається в небо; по ліствиці вгору і вниз рухаються ангели, на ній з’являється Бог і благословляє потомство Якова. Образ «ліствиці на небеси» з’являється в «Палеї толковій» в апокрифі «Ліствиця Якова», де детально розписується її влаштування (дванадцять щаблів, вогняні лики тощо). Тема ліствиці пов’язується з ідеєю вознесіння то Ісаака, то батька його Авраама на небо, де той та інший бачать Бога. В апокрифі «Смерть Авраама» говориться про те, як архангел Михаїл показав Аврааму муки грішників, а Ісаак уві сні бачив «стовп посеред двору». В дуже поширеному апокрифі «Ходіння Богородиці по муках» Михаїл теж виконує роль психопомпа — провідника на «той світ», де заступниця Божа Матір бачить муки грішників. У християнському образі ліствиці вбачався еквівалент язичницького «світового дерева» та «світового стовпа» — «світової осі» (axis mundi). В місці, де вісь поєднує небо і землю, відбувається зустріч заступників та першопредків з богами або «нижнім світом».

Те, що цикл апокрифічних творів про Іллю Пророка з’являється на Русі дуже рано, знаходить пояснення в зближенні образів пророка і войовничого бога-громовержця. Образ Іллі оспіваний болгарським автором Климентом Охридським (апокрифічна «Похвала пророку Іллі»). Проте в частій в апокрифах темі вогняного сходження Іллі останній вже дуже мало нагадує Перуна і радше зближується з персонажами, що здійснюють чарівні польоти і бесідують з богами.

В апокрифі про Єноха розповідається про те, що цей праотець бачив на небі, будучи туди «взятий»; в апокрифі про Макарія Римського — оповідь про мандрування трьох ченців у невідомих казкових країнах у пошуках раю, місця, де небо «прилежить к землі». В «Хождінні Агапія в рай» розповідається про аналогічні мандри Агапія і про те, як, нарешті, біля «преділів» раю його зустрічають Христос, дванадцять апостолів і пророк Ілля. Скрізь тут, як бачимо, маємо рефлекси найархаїчніших тем містичних мандрів до місць, де сходяться «горній» і «нижній світи» і де можна спілкуватися з вищими силами.

Книжність руської культури служить задоволенню жагучого інтересу тогочасного читача до історії та географії — краще сказати, його прагненню вмістити світ повсякденності в часові та просторові рамки космічного характеру. Цю сферу культури обслуговують всілякі хронографи, хождіння, апокрифічні повісті з фантастичними мандрами тощо.

Особливий інтерес для руського читача становили апокрифи про Андрія Первозванного, оскільки цей апостол, за легендою, першим хрестив Русь. Апостолу Андрію було присвячено дуже багато апокрифів на всьому просторі християнського світу. Згідно з четвероєвангелієм, Андрій був братом апостола Петра і навіть раніше від нього був покликаний Христом на Йордані (звідки «Первозванний»). В численних і різноманітних повістях повторюються легенди про діяльність Андрія з пропаганди християнства на Півночі. Андрій обрав місцем постійного перебування Синоп і звідси вибирався на береги Чорного моря, в землю скіфів, дійшовши аж до Херсонеса Таврійського. Закінчив він своє життя в Патрах, розіп’ятий на косому («андріївському») хресті. /110/

Не пізніше XIII ст. з’явилась десь у слов’янських землях в одному з перекладів «хождінь» Андрія згадка про подорожі апостола на землі Наддніпрянщини. Андрій нібито передрікав, що на місці нинішнього Києва буде споруджено град з багатьма церквами, на київській горі поставив хреста і благословив місце. Тут же була розповідь про мандрівку Андрія в Новгород і про те, як новгородці самі себе мордують у лазнях, немилосердно б’ючи віниками. Немає сумніву, що вставка зроблена в Київській землі. Автору вставки був чужим північний звичай митися в парних лазнях з віниками. Можливо, згадувана тут лазня є, так би мовити, церквою «нижнього світу».