Види видатків Державного бюджету

 

Різноманітність конкретних видів бюджетних видатків обумов­лена низкою чинників: природою і функціями держави, рівнем со­ціально-економічного розвитку країни, різноманітністю зв'язків бюджету з народним господарством, адміністративно-територіаль­ним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів і т. ін. Поєднання цих чинників породжує ту або іншу систему видатків бюджету будь-якої держави на певному етапі соціально-економіч­ного розвитку.

В законодавстві України закріплені такі напрями видатків, що надходять з Державного бюджету, на:

1. Державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України.

2. Судову владу.

3. Міжнародну діяльність.

4..Фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення.

5..Національну оборону.

6..Правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави.

7..Освіту:

а) загальну середню освіту:

• спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

• загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту (крім закладів і заходів, визначених підпунктом «г» п. 2 ст. 90 Бюджетного кодексу);

д) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

е) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують вико­нання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердже­ним Кабінетом Міністрів України.

8. Охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів ВВВ, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів ВВВ);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи щодо боротьби з епідеміями);

д) інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

9. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей; пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

б) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи щодо соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримсько-татарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України щорічна разова грошова допомога ветеранам ВВВ; довічна допомога для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покрит­тя витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в)державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д)державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

е) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

10..Культуру і мистецтво:

а)державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б)державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

д)державну архівну справу.

11..Державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств.

12..Фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національ­них команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і між­народного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Ка­бінетом Міністрів України; формування національних команд; про­ведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного зна­чення з традиційних та нетрадиційних видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд в Олімпійських та Параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

б)державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр «Інваспорт», участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

в)державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості.

13..Державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки.

14. Програми реставрації пам'яток архітектури державного значення.

15..Державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики.

16. Державні інвестиційні проекти.

17. Державні програми з ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.

18. Створення та поповнення державних запасів і резервів.

19. Обслуговування державного боргу.

20. Проведення виборів та референдумів.

21. Інші програми, які мають виключно державне значення.

Для з'ясування ролі і значення бюджетних видатків в економіч­ному житті суспільства їх класифікують за певними ознаками. У теорії і практиці фінансів існує декілька ознак класифікації ви­трат бюджету.

1. У найзагальнішому вигляді витрати держави можуть бути розділені на дві великі групи:

• витрати, обумовлені внутрішніми проблемами;

• витрати, пов'язані із зовнішніми функціями держави.

Основну частину витрат складає перша група. Лише у разі війни або зовнішньоекономічної експансії частка другої групи може зрости.

2. Відносно економічних результатів державні видатки поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні - це ті витрати, які або збільшують переважне над­бання держави, або зміцнюють економічні засади приватного гос­подарства.

Непродуктивні витрати — це витрати, які не дають жод­ного з вказаних вище результатів, але не є некорисними. Існують етичні блага, які рано чи пізно перетворюються в блага господар­ські, і деякі війни зміцнюють енергію народу краще, ніж будь-який промисловий прогрес.

3. За характером потреб видатки поділяються на звичайні і над­звичайні. Звичайні видатки - відповідають постійним потребам дер­жави і поновлюються з кожним фінансовим роком, а надзвичайні видатки обумовлені випадковими і мінливими потребами.

4. За цільовим призначенням видатки держави поділяються на три групи: поточні витрати (бюджет поточного споживання), капітальні (бюджет розвитку), видатки, пов’язані з освітою і обслуговуванням страхових і резервних фондів. Кожна група витрат затверджується окремо.

Поточні витрати пов'язані з забезпеченням функціонування бюд­жетних організацій і включають: поточні витрати на утримання орга­нів державної влади й управління, правоохоронних органів, на оборону, науку, надання соціальних і комунальних послуг, послуг народ­ному господарству; виплату процентів по державному боргу внут­рішньому і зовнішньому; бюджетні позики на поточні потреби та ін.

Капітальні витрати спрямовуються на нове будівництво і розвиток діючих об'єктів державної і муніципальної власності в плані їх розширення, реконструкції, технічного переозброєння, а отже, пов`язані з фінансовими вкладеннями в основний капітал і приріст матеріальних оборотних коштів.

З метою попередження і відшкодування матеріального збитку від несприятливих наслідків і непередбачених подій частина валового національного продукту акумулюється в різних страхових і резерв­них фондах.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередба­чених видатків, що не носять постійного характеру і не можуть бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використан­ня коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Мі­ністрів України. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

5. За суспільним призначенням видатки держави можуть бути по­ділені на такі групи:

• видатки на соціальні цілі;

• зовнішньоекономічні видатки;

• економічні видатки (видатки по втручанню в економіку);

• видатки на оборону країни (військові видатки);

• видатки на управління.

Стисло розглянемо кожну групу.

Видатки на соціальні потреби - це найоб'ємніший вид видатків. До них відносяться видатки на охорону здоров'я, освіту, соціальне забезпечення, соціальне страхування. Основна частина витрат со­ціального характеру - близько 75% їх загального обсягу - фінан­сується за рахунок бюджетних і позабюджетних фондів. В останні роки істотно зросла роль місцевих фінансів у покритті витрат по розширенню і вдосконаленню соціально-побутової інфраструкту­ри, утримання установ освіти і охорони здоров'я. Видатки мають тенденцію до постійного зростання в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу і зростанням ролі профспілок. За рахунок со­ціальних витрат держави фінансуються заходи, які забезпечують відтворення робочої сили, кваліфікацію працівників, виплачують­ся допомоги по безробіттю тощо.

Зовнішньоекономічні видатки пов'язані з тим, що держава тим або іншим способом допомагає виробнику пробитися на ринок. Це прямі субсидії компаніям з бюджету (субсидують деякі види това­рів, зокрема ті, що мають важливе значення для військово-промис­лового комплексу (ВПК)), звільнення експортерів від податків, на­дання кредиту експортеру або імпортеру на пільгових умовах, стра­хування експорту і т. ін. До цієї групи можна віднести і видатки держави на реалізацію різних міжнародних договорів, культурних, наукових та інших зв'язків.

Економічні видатки мають важливе народногосподарське значен­ня: вони сприяють структурній перебудові суспільного виробни­цтва, нарощуванню науково-технічного потенціалу, модернізації підприємств і технічному переоснащенню всіх галузей народного господарства. Важливе місце належить інвестиціям. Вони витра­чаються на фінансування галузей інфраструктури (транспорт, зв'я­зок, дороги, меліорація), які вимагають величезних капіталовкла­день, оскільки вони низькорентабельні; фінансування таких нових про­гресивних галузей, як атомна, космічна і т. ін.; фінансуван­ня збиткових галузей — вугільновидобувної, сільськогосподарської, нау­ково-дослідних робіт, особливо фундаментальних досліджень, які вимагають великого зосередження фінансів.

Видатки на оборону країни (військові видатки) належать до най­важливіших державних витрат. Це прямі військові видатки. До їх складу завжди включаються такі основні групи витрат: на утримання особистого складу; на озброєння; на матеріально-технічне оснащення; на будівництво військових об'єктів, на військові дослідження і розробки; на пен­сійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей; на підго­товку кадрів; на створення запасів і ресурсів на випадок війни та ін. Існують непрямі військові видатки; видатки на ліквідацію наслідків війни і мілітаризації — пенсії і до­помоги учасникам війни, на відновлення зруйнованого господар­ства, на переведення економіки на мирні рейки. Приховані війсь­кові видатки включають в себе дослідницькі видатки, видатки на підготовку до мобілізаційних заходів, на підготовку населення на випадок ведення війни.

Видатки на управління — це видатки на утримання законодавчих органів, уряду, місцевих органів влади і управління, міліції, органів судочинства і прокуратури.

6. Серед видатків Державного бюджету України особливе місце займають витрати по поточному обслуговуванню державного внутрішнього і зовнішнього боргу, який виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту. Його поява пов'язана з перевищенням бюджетних витрат над прибутками держави, тобто держава стає позичальником фінансових коштів або у населення, банків і підприємств, і в цьому випадку виникає внутрішній державний борг, або в іншої держави чи міжнародних фінансових організацій, тоді виникає зовнішній державний борг. Формами залучення позикових коштів для фінансування витрат бюджету можуть бути випуск і розміщення державних зобов'язань і різні позики (НБУ, комерційних банків, позабюджетних фондів і т. ін.).

7. Державні видатки за ознакою участі в суспільному відтворенні поділяються на кошти держави, які направляються на фінансування матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Таке розмежування в спрямуванні коштів характеризує сукупну роль держави в регулюванні економічного і соціального розвитку суспільства.

8. За галузевою ознакою видатки групуються:

• в матеріальному виробництві по галузях народного господарства: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і т. ін.;

• в невиробничій сфері виділяються видатки на соціально-культурні заходи: освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення і соціальне страхування, науку, мистецтво, культуру; військові видатки і видатки на утримання органів державної влади та управління.

9. За впливом на процес розширеного відтворювання виділяються поточні і капітальні бюджетні витрати.

Поточні витрати пов'язані з наданням бюджетних коштів юри­дичним особам на їх утримання і покриття поточних потреб. Ці витрати включають витрати на державне споживання (утримання економічної і соціальної інфраструктури, державних галузей на­родного господарства, закупівлю товарів і послуг цивільного і вій­ськового характеру, поточні витрати державних установ), поточні субсидії підлеглим органам влади, державним і приватним підприємствам, транспортні платежі, виплату процентів по держа­вному боргу та ін. Як правило, ці витрати в основному відповіда­ють витратам, відображеним у звичайному бюджеті або бюджеті поточних витрат і прибутків.

Капітальні витрати являють собою грошові витрати, пов'язані з вкладенням в основний капітал і приріст запасів. Вони включа­ють в себе капіталовкладення за рахунок бюджету в різні галузі на­родного господарства, інвестиційні субсидії і довгострокові бюдже­тні кредити державним і приватним підприємствам і місцевим ор­ганам влади. Дана група витрат відбивається в бюджеті капіталь­них витрат і прибутків держави.

10. Важлива ознака класифікації витрат бюджету — предметна. При цьому всі витрати поділяються на декілька великих груп.

Як правило, виділяють такі групи витрат:

• фінансування народного господарства;

• фінансування соціально-культурних заходів;

• фінансування науки;

• фінансування оборони;

• утримання правоохоронних органів і органів державної влади та управління;

• витрати по зовнішньоекономічній діяльності;

• створення резервних фондів;

• витрати по обслуговуванню державного боргу;

• інші витрати і виплати.

Визначимо, що тут відчувається добре помітний вплив держави на стан різних галузей су­спільного життя. Додатково до вказаних груп витрат можуть виділятися витрати на виконання пріоритетних загальнодержавних програм. Так, в Україні самостійно у видатках бюджету відбиваються витрати на цільові регіональні програми з розвитку народного гос­подарства, витрати з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та ін.

Кожна з названих груп видатків (за винятком видатків по цільових програмах) ділиться, в свою чергу, за відомчою і цільовою ознаками. Відомча ознака дозволяє виділити в кожній групі витрат відпо­відне міністерство, іншу державну установу або юридичну особу, яка отримує бюджетні асигнування. Ця ознака класифікації витрат бюджету відображає найбільш мобільні зміни в структурі витрат, що пов'язані зі зміною системи управління.

За цільовою ознакою бюджетні витрати поділяються на конкретні види витрат. Класифікація витрат за цільовим призначенням ство­рює передумови для раціонального використання бюджетних кош­тів, є необхідною базою для здійснення ефективного і дійового контролю за використанням бюджетних асигнувань. У даний час застосовується класифікація витрат у таких цільових напрямах:

- заробітна плата;

- нарахування на заробітну плату;

- канцелярські та господарські витрати;

- відрядження і службові роз'їзди;

- стипендії;

- витрати на харчування;

- придбання обладнання та інвентарю;

- державні капітальні вкладення;

- капітальний ремонт;

- геологорозвідувальні роботи;

- проектування;

- державна дотація;

- операційні витрати;

- платежі по позиках;

- відшкодування різниці в цінах;

- інші втрати.

11. Важливою проблемою здійснення цільових бюджетних ви­трат є їх захищеність від знецінення в умовах високих темпів інфля­ції на сучасному етапі розвитку економіки країни. Принцип захищеності передбачає фінансування ряду статей витрат бюджету в повному обсязі з урахуванням їх інфляційного збільшення. До за­хищених статей бюджету поточних витрат належать заробітна пла­та (разом з нарахуваннями на неї), пенсії, стипендії, державні до­помоги та інші виплати населенню і деякі інші види витрат.

12. Нарешті, останньою ознакою класифікації витрат є територі­альна. Відповідно до рівня державного управління в Україні витра­ти бюджету поділяються на витрати Державного бюджету України, витрати Республіканського бюджету АР Крим і витрати місцевих бюджетів.

Державні видатки ширше, ніж видатки Державного бюджету, оскільки включають видатки цільових фондів та видатки держав­них підприємств. Форми і методи фінансування державних видат­ків визначаються економічною природою і функціями держави.

Таким чином, видатки Державного бюджету – це система грошо­вих відносин, що виникають у процесі перерозподілу централізо­ваного фонду грошових коштів держави у заздалегідь передбаче­них напрямах відповідно до загальнодержавних потреб.

Перехід у даний час до фінансового регулювання дозволить іс­тотно скоротити державні видатки, змінити їх склад і структуру, збі­льшити децентралізовані видатки. Отже, при фінансовому регулюванні створюється принципово новий режим витрачання фінансових ресурсів, відбувається корінна перебудова усього бюджетного ме­ханізму, тобто держава в сучасних умовах виступає координатором економічних процесів.

Доцільно проаналізувати динаміку видатків державного бюджету України, що наведені у табл. 7.1.

 

Таблиця 7.1

Динаміка видатків бюджету України за 2002-2005 рр.

Показники
млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
Видатки	35530,1	100,0	44390,9	100,0	63734,8	100,0	89914,8	100,0
Загальнодержавні функції	6872,3	19,3	7862,5	17,8	9654,8	15,1	11980,5	13,3
Оборона	3536,4	10,0	5279,6	11,9	6185,8	9,7	6041,0	6,7
Громадський порядок, безпека та судова влада	4676,6	13,2	5705,1	12,9	7728,2	12,1	10142,2	11,3
Промисловість та будівництво	2468,4	7,0	3587,0	8,1	4834,9	7,5	4157,1	4,6
Сільське господарство, лісове, мисливство, рибне господарство	1367,6	3,9	2772,4	6,2	2938,5	4,6	4890,8	5,4
Охорона навколишнього природного середовища	527,8	1,5	726,1	1,6	895,8	1,4	981,1	1,1
Житлово-комунальне господарство	51,4	0,1	82,8	0,2	106,5	0,2	110,0	0,1
Соціально-культурні заходи	14269,9	40,2	15548,2	35,0	23827,9	37,3	46318,8	51,5

 

Проаналізувавши статистичні дані динаміки видатків державного бюджету, можна сказати, що загальна питома вага їх помітно зросла з 2002 р. по 2005 р. і склала відповідно 35530,1 млн. грн. та 89914,8 млн. грн.

Зазначимо, що найбільшу частину з них становлять видатки на соц.-культ. заходи, які в 2005 р. склали 51,5%, або 46318,8 млн. грн. Найменша ж кількість видатків припадає на охорону навколишнього середовища, кількість яких постійно скорочується і в 2005 р. склала 981,1 млн. грн.

Таким чином, видатки Державного бюджету це система грошо­вих відносин, що виникають у процесі перерозподілу централізо­ваного фонду грошових коштів держави у заздалегідь передбаче­них напрямах відповідно до загальнодержавних потреб.

Перехід у даний час до фінансового регулювання дозволить іс­тотно скоротити державні видатки, змінити їх склад і структуру, збі­льшити децентралізовані видатки. При фінансовому регулюванні створюється принципово новий режим витрачання фінансових ресурсів, відбувається корінна перебудова усього бюджетного ме­ханізму, тобто держава в сучасних умовах виступає координатором економічних процесів.