Мидикоммуникация

Форми мідікоммунікації включають такі соціально-комунікативні явища: мода — Заснована на наслідуванні форма передачі емоційно привабливих для соціальних групп зразків поведінки та ідей у соціальному просторі: переговори — Звичайний засіб вирішення конфліктів та досягнення угод між соціальними групами; группова єрархія формується у великих установах або армійських підрозділах у станово-кастових суспільствах, де контакти між группами чітко регламентовані; адаптація до середовища перетворюється у комунікативну проблему для національних діаспор які живуть серед чужеземців, для іновірців, например, мусульман среди христиан; керівництво здійснюється з боку творчих груп, які генерують світоглядні змісти, що визначають основні напрями духовного та інтелектуального розувитку суспільства

Світоглядні змісти — це знання які пояснюють, різні явища, походження людини та всесвіту, сенс людського життя, ідеали, норми та стимули соціальної діяльності. Соціальні групи, які виробляють ці змісти виявляються в центрі духовного життя суспільства. ЦІ центри смещаются по ходу социально-культурной эволюции.

Для археокультури був характерним міфоцентризм, що зберігала каста жреців що володіли езотеричними знаннями Для палеокультури характерен релігиоцептпризм, який регулював основні напрями розвитку мистецтва, літератури. Західноевропейська некультура с XVII століття (век гениев-универсалов) развивалась под егідою світського знання у основі якого було покладено філософію –а у XIX столітті поступово перейшла до к наукоцентризму. Вчені-фізики, економісти, політологи визначали духовний клімат у демократичних країнах Заходу Иначе дело было в России.

У духовному житті України та РОСІЇ XVIII — з першої половини XIX століття сформувалися 2 центри: один ідеологічний центр — православна церква (вспомним уваровскую триаду «православие, самодержавие, народность»), а інший центр знаходився у Західній Європі, звідки російське дворянство дізнавалось про ідеї Вольтера та Руссо, лібе­ралізм мадам де Сталь и Бенжамена Констана, то утопиіческий социализм А. Сен-Симона и Ш. Фурье.

Але з пушкінських часів у духовному житті Рос­сії центром духовного життя стала художня література, а талановиті літератори — письменники, поэти, критики стали пророками. Вто­рая половина XIX века — эпоха русского литературо-центризма.

Советское время — панування політикоцентризму, зміст якого визначався группою коммунистичних ідеологів На основе ленинського принципу партійності була создана ПОТУЖНА пропагандистська система. Эта система обла­дала следующими чертами:

В результате обеспечивалась высокая эффективность коммунистического воспитания человека новой форма­ции — хомо советикус. Хомо советикус — продукт радянської комунікативної системи, ее родное детище, вы­ращенное на плодородной почве социальной мифологии..