Методи структуризації фінансового ринку

Єдиного методу структуризації фінансового ринку не існує. У практиці розвинених країн оптимальна структура фінан­сового ринку визначається двома основними ознаками часовим та інституційним. Відповідно до часової ознаки ринок поділяється на два основних елементи: грошовий ринок (ринок короткострокових капіталів або грошових коштів, що виступа­ють у платіжних засобах) і ринок середньострокових та довго­строкових капіталів (або грошових кошгів), що представляють інвестиційний фактор у розвитку економіки.

Структура фінансової о ринку розвинених країн в інсі иту-ційному розумінні складається, перш за все, із креднтно-фінансо-вих інститутів (банків та інших установ) і ринку цінних паперів, який, у свою чергу, поділяється на позабіржовий оборот (нові емісії цінних паперів) і фондову біржу. При цьому в розвинених країнах існують деякі відмінності. У США переважають прива тні

Ходаківська В. 11., Беляєн В. В

кредитно-фінансові інститути (акціонерні), а в країнах Західної 6'вропи і в -Японії більша частка припадає иа иапівдержавпі, дер­жавні і кооперативні кредиті ю-фінансові установи. Для більш чіткого розуміння проблеми струкгурмзації (сегментації") пропо­нується наступний підхід до змісту структури фінансового ринку та його просторової організації.

В основі первинної о поділу фінансової о ринку лежить пев­на група фінансових активів. Це поясшоєгься тим, що саме фінан­совий актив визначає зміст понятгя "фінансового ринку". Тоді структура фінансового ринку набуває наступного вигляду: ринок капіталів (кредитний ринок) та і ротовий ринок, які можуть бути представлені як ринок позичкових капіталів, ринок цінних па­перів, валютний ринок, ринок дорогоцінних металів і каміння, страховий ринок, ринок інструментів нерухомості. Кожен виділе­ний структурний сегмент фінансового ринку можна розбити на ок­ремі сектори (мікросегменти). В основу виділення того чи іншого сек­тора (мікроссгмента) покладено конкретний вид фінансового активу:

конкретна послуга (як товар); ф'ючерс; акція конкретного емітен­та; золото, діаманти тощо. Кожний із вказаних сегментів фінансо­вого ринку с самостійною ланкою національного фінансового ринку. Існуючі методологічні підходи до сегментації фінансового ринку детально розглядати муться окремо.

Для розвитку означених структурних сегментів фінансо­вого ринку в регіонах країни (область, економічний район чи інше територіальне угруповання) повинна створюватись відповідна інфраструктура. В умовах розвиненої ринкової еко­номіки це дає можливість вирішувати регіональні проблеми, що пов'язані з фінансовим забезпеченням повноцінного відтворення та можливості створення доданої вартості у реальному секторі економіки регіону. Для кожного сегмента фінансового ринку ха­рактерна своя специфіка та особливості функціонування, власні правила укладання угод із фінансовими активами тощо. Один і той самий фінансовий актив може бути товаром декількох ринків. Наприклад, кредит у гривнях це об'єкт діяльності гро­шового, кредитного, а також валютного ринку.

Процес переливу фінансових ресурсів із одного виду фінансового ринку і сегмента на інші називається сек'юрити-заціею. В останні роки процес сек'юритизації характеризується переміщенням операцій з ринку позичкових капіталів на ринок цінних паперів (у першу чергу, ринок облігацій) і забезпечує зни-

ринок фінансових послуг: і cop і я і практика

женця витрат у залученні кредитів.

Цс робить виділені ринки (сегменти) іісно взаємозалеж­ними між собою.

3.3. Поняття сегментації фінансового ринку

Для підвищення якості клієнтської бази фінансові устано­ви вдаються до наступних заходів: проведення сегментації ринку, визначення привабливих з ринкового погляду галузей та оціню­вання потенціалу їх розвитку; визначення клієнтської бази щодо галузей, а також раціональності співвідношення діючої структу­ри клієнтів у плані ринкової привабливості; визначення ключо­вих цільових клієнтів у привабливих сегментах, аналіз їх потреб;

розробка відповідних фінансових продуктів, послуг і стратегії ціноутворення.

Важливим етапом розробки маркетингової стратегії фінансових інститутів, що діють на фінансовому ринку, є визна­чення характеристик споживачів і на основі цього - сегментація ринку.

Сегментація фінансового ринку - це класифікація по­тенційних споживачів фінансових послуг згідно з їхніми вимога­ми до розвитку фінансового ринку. Вона базується на застосу­ванні різних критеріїв поділу споживачів на групи, що представ­ляють різний за якістто й обсягом попит на окремі види фінансо­вих активів (послуг).

За І.А. Бланком, сегментація фінансової о ринку це про­цес цілеспрямованого поділу його видів на індивідуальні сегмен­ти, які розрізняються залежно від характеру фінансових інстру­ментів, що обертаються на цьому (таблиця 3.1).

Ринок фінлнсопих послуг: теорія і практика

Кожен сегмент фінансового ринку залежно від того чи іншою критерію може бути поділений на більш вузькі мікросег-менти. Сегментація передбачає визначення меж територіальних ділянок ринку. З цією метою він розбивається на і еографічні зони (країна, регіон, район, область, місто, населений пункт), характери­стика яких дається за такими показниками: фінансова база, інвес-' тиційні потреби, інвестиційна привабливість, галузеві ознаки тощо.

Критерії сегментації фінансового ринку: види фінансових ак­тивів (інструментів, послуг), галузева приналежність споживачів;

місцезнаходження споживачів; оцінка й прогнозування фінансово­го стану та кредитоспроможності споживачів. При виборі опти­мальних сегментів ринку перевага надається великим сегментам, сегментам з чітко окресленими межами, фінансовою стабільністю, сегментам з інтенсивним розвитком попиту на фінансові послуги.

Попит на фінансові послуги знаходиться під впливом дея­ких основних факторів. Для визначення такого впливу у взаємо­зв'язку з обсягом та структурою потреб формується інформація, ЩО характеризує показники, ідо розглядаються далі.

За юридичними особами: розміри (статутний фонд, активи, чисельність зайнятих, оборот, інші характеристики); галузь, вид діяльності: номенклатура продукції, основні постачальники і споживачі; термін перебування клієнтом фінансової установи. За підприємствами це сегментація за галузями економіки, розміром обороту, економічним становищем, місцезнаходженням тощо.

На ринку фізичних осіб сегментація може бути проведена за географічною чи соціально-демоі-рафічною (вік, стать, рівень до­ходу, соціальне становище, регіон мешкання і роботи, склад сім'ї, рівень освіти) ознакою, за майновим станом.

Способи класифікації фінансових ринків залежать від то­го, з яких позицій розглядаються фінансові угоди.

За ступенем організованості кожен сегмент фінансового ринку можна поділити на організований і неорганізований. Певні сегменти фінансової о ринку (наприклад, ринок цінних паперів та валютний) можуть поділятися на біржові та позабіржові.

Організований (біржовий) фінансовий ринок функціонує за визначеними правилами, встановленими спеціальними фінансо­вими установами: банками, ломбардами га фінансовими біржа­ми (фондовою, валютною, дорогоцінних металів і каміння тощо). Біржовий ринок пов'язують з поняттям 4^ондової (валютної) бір­жі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку

Ходакіиська В. 11., Бсляєв В. В

фінансових акгивів (цінних паперів, валюти), що сприяє підви­щенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових нін активів. У розвинених країнах на біржу можуть потрапити не всі емітовані акції, а тільки гарантовані, що відповідають вимогам не тільки лістингу, але і потребі суспільства у розвитку конкрет­ної галузі національного господарства.

На організованому фінансовому ринку забезпечується ви­сока концентрація попиту і пропозиції в одному місіц; скла­дається найбільш об'єктивна система цін на окремі фінансові інструменти та послуги (активи); проводиться перевірка фінансо­вої спроможності ^емітентів основних видів цінних паперів, які до­пускаються до торгів; процедура торгів носить відкритий харак­тер; гарантується виконання укладених угод. Але біржовий ринок має і окремі слабкі сторони - коло фінансових інструментів різних емітентів, які реалізуються на ньому, носить обмежений характер;

цей ринок більш суворо регулюється державою, що знижує його гнучкість; виконання всіх нормативно-правових актів його функціонування збільшує витрати на здійснення операцій купівлі-продажу; великомасштабні угоди, які здійснюються окремими торговцями на біржі, практично неможливо зберегти у таємниці.

Неорганізований (позабі ржавий або "вуличний ") фінансовий ринок є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші різноманітні фінансові інститути, фізичні та юридичні особи. Цей ринок охоплює ринок операцій з фінансовими активами (цінними паперами, валютою) поза біржею: первинне розміщен­ня. а також перепродаж, наприклад, цінних паперів тих емітентів, які не бажають по ірапити на біржу.

Неорганізований ринок характеризується більш високим рівнем фінансового ризику, більш низьким рівнем юридичної за­хищеності покупців, меншим рівнем їх поточної інформованості і т. п. Разом з тим, цей ринок забезпечує обіг більш широкої но­менклатури фінансових інструментів і послуг; задовольняє по­требу окремих інвесторів у фінансових інструментах з високим рівнем ризику і, відповідно, приносить більш високий дохід;

більшою мірою забезпечує таємницю здійснення окремих угод. У режимі неорганізованого фінансового ринку здійснюється більша частина операцій з цінними паперами та основний обсяг кредитних, страхових і валютних операцій.

За характером рух)' фінансових інструментів фінансовий ринок поділяє ться на первинний і вторинний (тут мова йде ви-

ринок фінансових послуг: теорія і практика

ключно про фондові інструменти).

Первинний ринок характеризує ринок цінних паперів, на якому здійснюється первинне розміщення їх емісії. Це розміщен­ня, як правило, організовує андерайтер (інвестиційний дилер), який самостійно або з групою інших андерайтерів купує весь (або основний) обсяг емітованих акцій, облігацій і т. п. з метою їх на­ступної о продажу інвесторам більш дрібними партіями.

Вторинний ринок характеризує ринок, де постійно оберта­ються цінні папери, які раніше були продані на первинному рин­ку. Вторинний ринок охоплює переважну частину біржового і позабіржового обороту цінних паперів. Без розвиненого вторин­ного фондового ринку, який забезпечує постійну ліквідність і розподіл фінансових ризиків, не може ефективно існувати пер­винний ринок цінних паперів. Однією із основних функцій вто­ринного ринку є встановлення реальної ринкової ціни (курсової вартості) на окремі цінні папери, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів і умови емісії.

У США групування фондових ринків за цією ознакою вже отримало подальший розвиток шляхом виділення "третього рин­ку" (позабіржової торгівлі великими пакетами цінних паперів, які одночасно котируються на центральних фондових біржах, з метою суттєвого зниження витрат за їх угодами), а також "чет­вертого ринку" (на якому здійснюються прямі угоди між велики­ми інституціональними інвесторами і продавцями цінних паперів без участі фірм-посередників).

За терміновістю реалізації угод, укладених на фінансово­му ринку, виділяють наступні види ринків.

Ринок з терміновою реалізацією умов угод (ринок "спот" або "кеш"). Він характеризує ринок фінансових інструментів, ук­ладені угоди на якому здійснюються в суворо обумовлений ко­роткий період часу.

Ринок з реалізацією умов угод у майбутньому періоді (ринок "угод на термін" - ф'ючерсний, опціонний і т.п.). Предметом обігу на ньому є, як правило, фондові, валютні і товарні дерива-тиви (похідні цінні папери).

Розподіл і організаційне оформлення ідах видів фінансо­вих ринків у країнах з розвиненою ринковою економікою відбу­лося порівняно недавно. У нашій країні в силу невеликого обсягу операцій з деривативами ці ринки поки що організаційно не роз­межовані.

Ходаківська В. 11., Бсляєв В. В

Загальна сегментація фінансової о ринку виділяє такі ринки:

1) ризикові, безризикові;

2) місцеві, регіональні, національні, міжнародні, світові;

3) відповідно до трьох основних форм збереження заощад­жень: вклади в банки: придбання цінних паперів; вкладання гро­шей у цільові фонди (страховий, пенсійний);

4) за принципом повернення фінансовий ринок поділяється на ринок боргових зобов'язань і ринок інструментів власності;

5) лі формою організаі{ії фінансові ринки поділяються на ор­ганізаційні та розподільні.

На кожному із цих ринків здійснюється специфічна фінан­сово-економічна діяльність і проводяться операції та угоди, що підпадають під різні фінансові ризики. Їх відчувають суб'єкти діяльності. Ризики, виникаючи у зв'язку з рухом фінансових по­токів, проявляються на ринках фінансових ресурсів в основному у вигляді процентного, валютного, кредитного, комерційного (бізнес-ризик), інвестиційного ризиків і обумовлені дією як мак-роекономічних (екзогенних), так і внутрішньофірмових (ендоген­них) факторів та умов.

3.4. Характеристика структури фінансового ринку (за основною групою фінансових активів)