Особливості формування ринку акцій

Акція цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного това­риства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товари­ства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від то­вариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть про­дати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника.

Власники акцій, як співвласники товариства, мають пра­во на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Дохід, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від маси при-

Ходаківська В.П., Беляєв В. В

бутку, співвідношення між його нагромаджуваною та спожив­чою частинами, інвестиційної політики акціонерного товарнег-ва, виду і кількості акцій та інших факторів.

Товариства (корпорації) намагаються підтримува ги диві­дендні платежі на високому рівні, тому що переважно саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації. яка, в свою чергу, визначає спроможність корпорації до залучен­ня позичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати дохід (у вигляді кур­сової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.

Випуск акцій дає засновникам акціонерного товариства необмежені можливості консолідувати значний капітал на ос­новні об'єднання безлічі індивідуальних капіталів і заощаджень.

Акціонерне товариство (компанія, корпорація^ - це доміну­юча форма комерційної організації у країнах з ринковою еко­номікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівняно з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи), є обмежена відповідальність за зо­бов'язаннями. Власники акцій несуть відповідальність за зо­бов'язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладе­ним в акції. Ця відповідальність поширюється лише на його май­но. Акціонерна форма комерційної організації сприяє демократи­зації управління, розширенню громадського контролю за діяль­ністю організації, стимулює якісну працю акціонерів-пайовиків.

Виникнувши на початку розвитку приватного підприєм­ництва, акціонерна форма виявилася надзвичайно гнучкою і

життєздатною.

Історія акціонерного підприємництва налічує понад 400 років. Перші акціонерні товариства виникли на початку XVII ст. у вигляді великих торговельних компаній (англійська Осг-Індська - у 1600 році, голландська Ост-Індська - у 1602 році). 1 вже в другій половині XIX ст. акціонерні товариства поступово почали витісняти інші типи великих підприємств. Досить значно­го поширення акціонерне підприємництво набуло в Росії. Ще у 1757 році було засноване перше акціонерне товариство "Ро­сійська торговельна компанія". Напередодні реформи 1861 року

 

у Росії було вже понад 100 акціонерних товариств, на початку

1914 року налічувалося 2245 товариств, капітал яких дорівнював 5 млрд. крб. У промисловості на долю акціонерних товариств припадало понад 60° -о усієї продукції.

У роки громадянської війни та іноземної інтеграції акціо­нерні товариства (компанії) були майже повністю ліквідовані. Відродження акціонерного підприємства починається у 1921 році в умовах переходу країни до непу. У 1922 році було засноване перше радянське акціонерне товариство "Шкірсировина" за уча­стю держави. На початку 1925 року у межах СРСР вже діяло 107 акціонерних товариств, причому майже 90% з них - торгові та кредитні підприємства. У кінці 20-х - на початку 30-х років в умо­вах формування командно-адміністративної економіки акціонер­ні товариства були в основному реорганізовані у державні об'єд­нання, і, таким чином, розвиток акціонерного підприємництва припинився майже на 60 років.

У країнах Східної Європи, багатьох азіатських країнах, які почали радикальні економічні та політичні перетворення, по­вернення до акціонерного підприємництва намітилося раніше, ніж-у СРСР. Перші акціонерні підприємства у промисловості, торгівлі, кредитній сфері були тут створені на початку 80-х років. У другій половині 80-х років були схвалені перші закони та інші нормативні акти, що регулюють акціонерне підприємництво, обіг цінних паперів. '

Для створення акціонерного товариства його засновники розробляють статут, форма якого узаконена державою. У статуті визначаються найменування і мета створення товариства, розмір капіталу, характеристика акцій, які випускатимуться товарист­вом, та спосіб їх розповсюдження, порядок управління, структу­ра керівних органів та ін. Товариство подає статут і документи, які стверджують, що воно дотримується всіх вимог згідно із зако­ном про організацію акціонерних товариств у державну устано­ву, яка здійснює реєстрацію товариств і видачу дозволу на їх ор­ганізацію. Після одержання дозволу засновники приступають до випуску і розповсюдження акцій.

Акціонерні товариства (корпорації) бувають двох видів:

закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надхо­дять у відкритий продаж, і відкриті (публічні), акції яких вільно продаються і купуються.

Вищий орган управління акціонерним товариством - це за- 309

Ходакіиська В. II., Беляєв В. В

гальні збори акціонерів. Керівництво всією поточною діяльністю доручається правлінню, спостережній раді або раді директорів.

Акціонери, які придбали акції з правом голосування на збо­рах, мають право на контроль за діяльністю корпорації, співвлас­ником якої вони вважаються. Це право вони реалізують, коли го­лосують на зборах акціонерів, обираючи чи відкликаючи членів ра­ди корпорації, вирішуючи питання про розподіл прибутку, об'єднання з іншими корпораціями, про ліквідацію бізнесу тощо.

Проте права у акціонерів різні, тому що голоси між ними розподіляються пропорційно кількості придбаних акцій. На практиці діяльність корпорацій контролюється групою акціоне­рів²⁸, яка володіє відносно невеликим контрольним пакетом акцій.

Теоретично контрольний пакет повинен становити 50% від усіх випущених акцій плюс одна акція. Проте при сучасному розпорошенні акцій серед великої кількості дрібних акціонерів для реального контролю над тією чи іншою корпорацією іноді досить володіти лише 5 -20° о від усіх випущених акцій.

Забезпечення контролю над корпорацією досягається різними шляхами. Наприклад, траст-відділи банків (траст-ком-панії) можуть приймати на себе за дорученням клієнтів управ­ління цінними паперами. При цьому вони виступають або зви­чайними посередниками, які управляють цінними паперами згідно з інструкціями клієнтів, або одержують право на розпоря­дження паперами за власним розсудом. У другому випадку влас­ники акцій (бенефіціари) передають траст-відділам право голосу­вання, а за собою зберігають лише право на одержання доходу від капіталу, переданого до управління.

Інший шлях забезпечення контролю випливає із права власника акції голосувати через довірену особу. Численні дрібні акціонери передають право голосу директорам корпорацій або уповноваженим представникам. Для того, щоб не допустити участі акціонерів в управлінні корпорацією, випускаються привілейовані акції без права голосу. Одночасно для засновників товариств, крупних акціонерів випускаються акції з правом кількох голосів кожна (багатоголосі, плюральні). З цією ж метою збільшення капіталу може здійснюватися не за допомогою додат­кового випуску акцій, а за рахунок облігаційної позики. Власни­ки облігацій виступають кредиторами корпорацій і тому не ма-

^0

•-° Потенцііінимп претендентами на владу виступають фінансово-кре­дитні інститути, крупні акціонери, вищий склад управління корпорацією.

риігок фінансових послуг: теорія і практика

ють права брати участь в управлінні.

Розширення коніродю над корпораціями досягається та­кож шляхом "системи участі ";. Великі корпорації за рахунок ре­зервного або позиченого капіталу скуповують пакети акцій інших корпорацій, створюють систему дочірніх підприємств, діяльність яких контролюють. Придбанням контрольних пакетів акцій інших корпорацій займаються і холдинг-компанії (ком­панії-держателі), які з цією метою мобілізують капітал шляхом випуску акцій. Отже, акціонерна форма комерційної організації дає можливість крупним корпораціям здійснювати контроль над корпораціями, капітал яких у кілька разів перевищує власний капітал контролюючої корпорації.

Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками. За характером розпорядження розрізняють акції іменні та на пред'явника. Іменні акції реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім'я власника. Передача їх іншій особі вимагає доз­волу правління корпорації. Акції на пред'явника емітуються без за­значення власника. У міру розвитку та поширення акціонерного підприємництва акції на пред'явника, що стали об'єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів, істотно потіснили іменні.

Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані (префе­ренційні) та прості (звичайні). Привілейовані акііії надають їх власни­кам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. Так, за привілейованими акціями встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника про­стих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в процентах від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію.

Під час ліквідації корпорації задовольняються претензії власників привілейованих акцій, а потім уже простих. Якщо фінансовий стан корпорації погіршується, то керівництво може відкласти оголошення і виплату привілейованих дивідендів на невизпачений строк. У цьому випадку в переважній частині акцій, що називаються кумулятивними, нагромаджуються неви-плачені доходи, які згодом виплачуються.

Привілейована акція, як правило, не дає власнику права голосу на загальних зборах акціонерів. Це вигідно контролю­ючій групі акціонерів, яка не бажає втручання акціонерів у спра­ви корпорації. Однак якщо корпорація не сплачує дивіденди кілька разів підряд, то власники акцій одержують право голосу.

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

Привілейовані акції з фіксованим дивідендом, по суті, близькі до 'облігацій. Такі акції надійні, однак вони практично не допускають збільшення дивідендів, тобто нарощування доходів. Різновид привілейованих акцій - це акції за участю, за якими пе­редбачається додатковий дохід фіксованого дивіденду. Він опла­чується при умові, що дивіденд за простою акцією сягнув свого максимального рівня, передбаченого статутом корпорації, і в роз­порядженні компанії ще залишився нерозподілений прибуток.

Привілейовані акції поділяються на зворотні і незворотні. Коли корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу (погашення) на певних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акцій. Ціна, за якою викупову­ються акції, не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бу­ти оплачені доти, доки існує корпорація, яка їх випустила.

Проста акція найчастіше дає власникові право одного го­лосу на загальних зборах акціонерів. З точки зору прибутковості, прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки дивіденд на них не фіксується, він залежить від фінансо­вого стану корпорацій та оплачується з прибутку в останню чер­гу, тобто після оплати процентів, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовах сприятливої економічної кон'юнкту­ри власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, і швидко збільшити свій капітал.