Студопедия — Розділ 11
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розділ 11






«Мені важко пригадати перші хвилини свого життя; ті події видаються мені невиразними, неначе я був у тумані. Дивне багатство емоцій нахлинуло на мене одразу: я водночас міг усе побачити, відчути на доторк, почути, понюхати, тож знадобилося чимало часу, перш ніж я навчився розрізняти свої відчуття. Пригадую, що яскраве світло змусило мене спершу заплющити очі. Але ж тоді мене огорнула пітьма, і я злякався; та я не встиг уповні відчути переляк, бо одразу ж знову розплющив очі — і знову стало ясно. Я кудись пішов, кудись донизу, і раптом мої відчуття кардинально змінилися. Спершу мене оточували темні, непроникні предмети, недоступні зору чи відчуттю; тепер я з’ясував, що в змозі пересуватися вільно, а будь-яку перепону здатен переступити або обійти. Мені було важко терпіти яскраве світло, тож я почав шукати тінистого місця. Так я опинився в лісі поблизу Інгольштадту; там я відпочивав поблизу струмка, поки не відчув голод і спрагу. Це вивело мене із заціпеніння, я поїв ягід, що висіли на кущах і розсипалися по землі. Я втамував спрагу водою зі струмка, а потому ліг на землю, і мене огорнув сон.

Коли я прокинувся, вже стемніло; я змерз та інстинктивно злякався самотності. Ще в тебе вдома я відчув холод і вдягнув дещо з одягу, проте він не міг захистити мене від нічної роси. Я почувався жалюгідним, безпомічним і нещасним; я нічого не знав і не розумів, я лише відчував біль з усіх боків, тому сів і заплакав.

Скоро м’яке світло залило небо, і це мене обрадувало. Я звівся на рівні ноги й побачив, що з-за дерев піднімається якесь сяєво. (То був місяць.) З зачудуванням я не міг відвести очей. Світло сходило повільно, але вже осяяло переді мною стежинку, і я знову взявся шукати ягоди. Мені було холодно, але під деревом я знайшов чийсь плащ, закутався в нього і сів на землю. В моїй голові не було жодної чіткої думки, я був цілком спантеличений. Я міг відчувати світло, голод, спрагу та морок; мій слух збагатився незчисленними звуками, нюх сприймав багатство нових запахів; але все це змішалося докупи. Єдиним, що я розрізняв ясно, був диск місяця — і на нього я з задоволенням спрямував свій погляд.

Кілька разів на зміну ночі приходив день, а ясний диск, що випливав на небо уночі, помітно зменшився, перш ніж я навчився розрізняти власні відчуття. Я почав чітко бачити прозорий струмок, який утамував мою спрагу, а обабіч нього — дерева, які накривали мене своєю тінню. Я з приємністю виявив, що ніжні звуки, які я часто чув над вухом, походили з горлечок маленьких крилатих тваринок, які час від часу затуляли від мене світло дня. Я вже чіткіше розрізняв навколишні предмети, я бачив межі навислого наді мною ясного склепіння. Іноді я безплідно намагався наслідувати солодкий спів птахів. Я хотів по-своєму висловити почуття, які хвилювали мене, але мої власні різкі та дивні звуки лякали мене і примушували замовкнути.

Одної ночі місяць геть-чисто зник, а потім знову виглянув — зовсім маленький; а я й далі жив у лісі. Тепер відчуття мої стали ще чіткішими, а розум щоденно збагачував мене новими поняттями. Очі звикли до світла й навчилися правильно сприймати предмети; я вже відрізняв комах від рослин, а ще за деякий час — одні рослини від інших. Я виявив, що горобець здатен тільки на різкі звуки, а дрізд — на ніжний і приємний спів.

Одного дня, коли мене замучив холод, я несподівано наштовхнувся на багаття, що залишили по собі якісь бурлаки, і був у захваті, коли мене огорнуло його тепло. Я радісно підніс руку до палаючого вогнища, але тої ж таки миті відсмикнув її з криком болю. Як дивно, подумав я, що одна і та сама причина породжує цілком протилежні наслідки! Я почав роздивлятися, з чого складається вогонь, і, на свою радість, виявив, що в ньому палають дрова. Я тут-таки назбирав гілок, але вони були вологими і не хотіли горіти. Це засмутило мене, і я довго сидів, спостерігаючи за полум’ям. Вогкі гілки, які я кинув поблизу вогню, підсохли й нарешті запалали. Я трошки поміркував; далі я почав пробувати різні гілки на дотик і зрештою збагнув, у чому справа, тож назбирав побільше дров, аби висушити їх і забезпечити себе теплом. Коли прийшла ніч, час був спати, але я дуже боявся, аби моє вогнище не погасло. Я обережно вкрив його сухими гілками і листям, а згори накидав ще й трохи вологих гілок; потім, розстеливши плащ, я влігся на землю та поринув у сон.

Коли я прокинувся, був уже ранок, і першою моєю турботою було вогнище. Я поворушив його, і легкий вітерець миттю роздув полум’я. Я запам’ятав це та змайстрував із гілок віяло, аби роздувати жарини, коли вони вже майже згасали. Коли знову прийшла ніч, я собі на втіху виявив, що багаття є джерелом не лише тепла, але й світла і що вогонь можна використовувати для приготування їжі; я скуштував зоставлені волоцюгами залишки смаженої їжі — вони були поживнішими за ягоди, які я збирав на кущах. Я спробував приготувати собі харч тим самим способом, тож поклав його на гаряче вугілля. Виявилося, що ягоди від цього лише псуються, а горіхи та корінці стають набагато смачнішими.

Але їжі ставало дедалі менше, і подеколи я цілий день витрачав на пошуки жмені жолудів, аби хоч трохи вгамувати голод. Збагнувши це, я вирішив полишити місце, в якому мешкав уже впродовж деякого часу, і перебратися туди, де було б легше задовольняти мої скромні потреби. Але замисливши переселення, я хвилювався через вогнище, яке знайшов випадково, і не знав, як можна розпалити його. Впродовж декількох годин я міркував на проблемою, але нічого не придумав і, загорнувшись у плащ, вирушив через ліс навздогін сонцю, що котилося на захід. Так я блукав три дні, поки не вийшов на відкриту місцину. Минулої ночі випало чимало снігу і поля вкрилися рівною білою пеленою; це видовище вселяло сум у серце, а ноги мерзли від холодної вологої речовини, яка вкривала землю.

Було близько сьомої години ранку, я мріяв про їжу та дах над головою; нарешті я помітив на пагорбі хатину, ймовірно, збудовану для вівчарів. Такої будівлі я ще ніколи не бачив і тому з цікавістю роздивлявся її. Виявилося, що двері не замкнені, і я увійшов досередини. Біля вогню сидів якийсь старий і варив собі сніданок. Він обернувся на шум і, побачивши мене, голосно заволав, вискочив із хатини та кинувся втікати навпростець через поле з такою прудкістю, на яку, здавалось, його старече тіло навіть не здатне. І його вигляд, не схожий на все, що я бачив до цього моменту, і його втеча здивували мене. Проте хатина вразила мене ще більше: сюди не потрапляли ні сніг, ні дощ, долівка була сухою; загалом хатинка видалася мені тим розкішним палацом, яким здався Пандемоніум[16]пекельним духам після їх довгих мук у вогняному озері. Я із жадібністю доїв залишки сніданку вівчаря — хліб, сир, молоко та вино; щоправда, вино не надто посмакувало мені. Затим я відчув утому, ліг на купу соломи та заснув.

Коли я прокинувся, був уже полудень; я зрадів теплому сонцю, що виблискувало на сніговому простирадлі землі, і вирішив продовжити свій шлях; поклавши залишки сніданку вівчаря до торби, знайденої в тій-таки хатині, я декілька годин простував через поля і в призахідних променях сонця дістався селища. Яким дивовижним воно мені здалося! Хатини, більші будинки та розкішні будівлі — все це зачарувало мене. Овочі на городах, молоко та сир, виставлені у вікнах деяких домівок, збудили мій апетит. Я увійшов до одного з найкращих будинків, але не встиг навіть переступити поріг, як діти заверещали, а одна жінка взагалі знепритомніла. Це сполохало все селище; одні кинулися навтьоки, а інші напали на мене, і нарешті я, жорстоко побитий камінням та іншими предметами, що послужили людям за зброю, змушений був утікати в поле, де одразу заховався в маленькій халупці, абсолютно порожній і досить жалюгідній на вигляд після палаців, які я бачив у селищі. Щоправда, халупа ліпилася до старенького будиночка, але після недавнього гіркого досвіду я не наважився туди увійти. Мій притулок був дерев’яним і низьким, тож я заледве вміщався в ньому сидячи. Земляна долівка не була встелена дошками, але, на щастя, виявилася сухою; і хоча вітер задував у численні шпарки, після снігу та дощу халупа видалася мені затишним і приємним прихистком.

Сюди я заховався і ліг відпочивати, щасливий з того, що знайшов притулок, нехай і вбогий, який проте захищав мене від суворої зими, а в першу чергу — від людської жорстокості. Тільки-но надворі почало світати, я вибрався зі своєї схованки, аби докладніше роздивитися сусідній будинок і з’ясувати, чи безпечно тут залишатися і надалі. Моя халупа-прибудова ліпилася до задньої стіни будинку; з одного боку тулився свинячий закут, а з другого — невеликий ставок із чистою водою. У стіні халупи був отвір, через який я вчора заліз; але тепер, аби мене ніхто не побачив, я позакладав усі щілини камінням і деревиною — так, що їх легко було відсунути та увійти; світло проникало в халупу тільки через свинячий закут, але цього мені було достатньо.

Отак облаштувавши своє житло й замість килима настеливши на долівку соломи, я заліз усередину, оскільки віддалік з’явилася людина, я ж бо занадто добре пам’ятав прийом, який улаштували мені люди напередодні, аби бажати ще одного такого. Але спершу я подбав про харчі на цілий день: украв скибку хліба і черпак, яким було зручніше, ніж жменею, зачерпувати воду зі ставка поблизу мого притулку. Долівка халупи була трохи піднята і тому виявилася сухою, а близькість комина з печі, що опалювала сусідній будинок, трошки зігрівала мене.

Отак облаштувавшись, я вирішив жити в халупці доти, доки не виникнуть обставини, які змусять мене перемінити свою ухвалу. Тут був справдешній рай у порівнянні з моїм попереднім притулком у похмурому лісі, на вогкій землі під деревами, крізь які пробивався дощ. Я з приємністю поїв і вже збирався відсунути одну з дощок, як зненацька почув кроки і побачив через щілину, що дівчина з цеберком на голові проходить поблизу мого притулку. Вона була зовсім юною та лагідною на вигляд, не схожою на селянок чи наймичок, яких я вже бачив. Проте вдягнена вона була бідно — груба синя спідниця і полотняна кофтина; світле волосся було заплетене в косу, але нічим не прикрашене; увесь вигляд її свідчив про терпіння з домішкою суму. Вона щезла з поля зору, а за чверть години з’явилася знову — з цебром, до половини налитим молоком. Поки вона йшла, важко підтримуючи свою ношу, назустріч їй ступив парубок, ще сумовитіший на вигляд. Кинувши декілька слів меланхолійним голосом, він узяв у неї відро і поніс його додому. Вона попростувала за ним, і незабаром обоє вони зникли.

Пізніше я знову побачив того парубка: він з якимись знаряддями в руках прямував навпростець через поле поза будинком; дівчину я теж бачив раз у раз за роботою — то в домі, то у дворі.

Дослідивши свою домівку, я помітив, що саме сюди раніше частково виходило одне з вікон будинку, та зараз проріз виявився наглухо забитий дошками. Одна з дощок тріснула, і крізь вузеньку, майже непомітну щілинку заледве можна було щось роздивитися в будинку. Крізь цю щілину я побачив маленьку кімнату, чисто прибрану, але практично без меблів. У кутку біля вогню сидів старий, схиливши голову на руки в позі глибокого суму. Дівчина прибирала кімнату; потім вона витягла зі скрині рукоділля і сіла поруч зі старим; а той, узявши до рук якийсь інструмент, почав награвати, видобуваючи звуки, солодші за спів дрозда або соловейка.

Це була чудова сцена, і її зміг оцінити навіть я — бридке створіння, яке доти нічого прекрасного не бачило. Срібляста сивина і шляхетний вигляд старого одразу викликали в мене пошану до нього, а лагідні манери дівчини — любов. Він награвав приємну і сумну мелодію, від якої на очі чарівної слухачки навернулися сльози; він, однак, не помічав їх, поки вони не перетворилися на схлипи; тоді він щось сказав, і вродливе створіння відклало рукоділля та стало перед ним навколішки. Він підвів її, усміхаючись із такою добротою та любов’ю, що я відчув сильне і нове для мене хвилювання; в ньому змішувалися радість і біль, яких я ще ніколи не відчував, це було зовсім не схоже ні на холод, ні на голод, ні на тепло, ні на їжу; я змушений був відійти від вікна, не в змозі знести свої нові емоції.

Невдовзі потому повернувся парубок із в’язанкою дров на плечах. Дівчина зустріла його в дверях, допомогла звільнитися від ноші і частину дров одразу вкинула у вогонь; потім вона відійшла разом із парубком убік, і він дістав буханець хліба та шмат сиру. Побачивши їжу, дівчина, вочевидь, зраділа, бо пішла на город по якісь корінці та овочі, далі поклала їх у воду і поставила на вогонь. Потім знову взялася до свого рукоділля, а парубок вийшов на город — він копав та висмикував коріння близько години, поки дівчина не вийшла до нього, а тоді вони разом повернулися в хату.

Старий тим часом сидів, занурений у роздуми, але побачивши юнака та дівчину, він дещо збадьорився, і всі троє сіли за стіл. Обід тривав недовго. Скінчивши, дівчина знову взялася прибирати в кімнаті, а старий вийшов надвір і кілька хвилин стояв на сонечку, спираючись на плечі юнака. Контраст між цими двома гідними людьми вразив мене, як щось неймовірно прекрасне. Один був старий, зі срібною сивиною та обличчям, що випромінювало доброзичливість і любов; другий — молодий, стрункий та гінкий, риси його обличчя були дуже правильні, проте очі випромінювали глибоку печаль і зневіру. Старий повернувся в хату, а парубок, прихопивши знаряддя, але вже не такі, що були зранку, вирушив у поле.

Швидко запала ніч, але я, на своє здивування, виявив, що мешканці будиночка знали спосіб продовжити день, запалюючи воскові свічки; я зрадів, що захід сонця не позбавить мене насолоди, яку я отримував, споглядаючи за своїми сусідами. Увечері дівчина та її приятель займалися чимось невідомим, а старий узявся за співучий інструмент, що захопив мене зранку. Коли він закінчив, розпочав свою пісню парубок — не на інструменті, а голосом, і це були монотонні звуки, не схожі ні на приємну гру старого, ні на спів пташок; згодом я зрозумів, що то він читав уголос, але тоді я ще й гадки не мав про книжки.

Сім’я, отак провівши вечірній час, загасила світло і, як я зрозумів, вклалася спати.







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 341. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

Седалищно-прямокишечная ямка Седалищно-прямокишечная (анальная) ямка, fossa ischiorectalis (ischioanalis) – это парное углубление в области промежности, находящееся по бокам от конечного отдела прямой кишки и седалищных бугров, заполненное жировой клетчаткой, сосудами, нервами и...

Основные структурные физиотерапевтические подразделения Физиотерапевтическое подразделение является одним из структурных подразделений лечебно-профилактического учреждения, которое предназначено для оказания физиотерапевтической помощи...

Почему важны муниципальные выборы? Туристическая фирма оставляет за собой право, в случае причин непреодолимого характера, вносить некоторые изменения в программу тура без уменьшения общего объема и качества услуг, в том числе предоставлять замену отеля на равнозначный...

Гносеологический оптимизм, скептицизм, агностицизм.разновидности агностицизма Позицию Агностицизм защищает и критический реализм. Один из главных представителей этого направления...

Функциональные обязанности медсестры отделения реанимации · Медсестра отделения реанимации обязана осуществлять лечебно-профилактический и гигиенический уход за пациентами...

Определение трудоемкости работ и затрат машинного времени На основании ведомости объемов работ по объекту и норм времени ГЭСН составляется ведомость подсчёта трудоёмкости, затрат машинного времени, потребности в конструкциях, изделиях и материалах (табл...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия