Вольові зусилля у спорті
Успішне подолання труднощів у процесі розвитку вольових якостей вимагає значних зусиль від кожного спортсмена. Головною їх ознакою є внутрішнє напруження спортсмена внаслідок усвідомлення ним труднощів, а також прагнення подолати перешкоди. Завдяки вольовому зосередженню на процесі виконання поставленого завдання, спортсмен успішно мобілізує свої резервні можливості для досягнення мети. Вольові зусилля в спорті завжди мають свідомий характер і зовні виявляються у діях, спрямованих на подолання труднощів. Зо змістом вони досить різноманітні, проте деякі з них мають багато спільного. Вольові зусилля у спорті можна звести до п'яти таких видів: 1) при м'язових напруженнях; 2) при напруженні уваги; 3) при виконанні дій з переборенням втоми; 4) спрямовані на дотримання режиму; 5) спрямовані на переборення почуття страху, боязні, невпевненості. Вольові зусилля при м'язових напруження характеризуються чітким усвідомленням структури рухової дії і умінням зосередитись і підкорити успішному завершенню всі свої резервні можливості. Кожна рухова дія має основну ланку. Так, при виконанні стрибків це - різні форми відштовхування, при метанні - фінальний ривок рукою і т. д. Чітке усвідомлення основної ланки рухової дії дає змогу економно витрачати вольові зусилля для досягнення високих спортивних результатів. Особливості прояву вольових якостей в окремих видах спорту (за Ф. Геновим)
Специфічними є вольові зусилля при напруженні уваги, необхідність яких зумовлюється природою уваги. З практики відомо, що при відповідальних виступах спортсмену доводиться концентрувати зусилля на головному і повністю залишати поза увагою побічні явища. Це можливо лише при великому напруженні уваги. Напруження уваги досягає найбільшої сили під час внутрішнього зосередження перед виконанням рухової дії. Тривалість цього стану при різних рухових діях може бути різною. Так, у спортивній гімнастиці найбільш тривалим буде зосередження перед виконанням опорних стрибків, найменше часу триває зосередження перед вправами на коні з ручками. За даними О. О. Черникової, спортсмен перед стрибком у довжину заглиблюється в думки на 6 - 7 сек. Інші дослідники довели, що при подачі м'яча у волейболі зосередженість триває 0,6 - 2,8 сек, у штангіста перед першою спробою від 9 до 14 сек і перед третьою від 16,8 до 19,3 сек. Час концентрації уваги залежить від тривалості оптимального режиму витрачання вольових зусиль. Таким чином, вольові зусилля при напруженні уваги регламентуються вимогами конкретних рухових дій. Свідоме регулювання цих зусиль досягається кропіткою тренувальною роботою. Вольові зусилля, спрямовані на переборення втоми – зумовлені специфікою спорту, ефективне виконання будь-яких рухових дій у спорті потребує максимальної затратами енергії спортсмена, що викликає втому. Переборення відчуття втоми є необхідною умовою в заняттях спортом, що досягається вольовим зусиллям. Окремий вид вольових зусиль - це зусилля, пов'язані з потребою дотримуватись режиму. Підготовка спортсмена, як правило, регламентується чергуванням форм активності, тобто певним режимом спортивного життя. Режим включає різноманітні види підготовки, виконання яких створює певні труднощі для спортсмена. Подолання їх досягається через власні вольові зусилля. Отже, дотримання режиму цілеспрямованої поведінки завжди пов'язане із затратою вольових зусиль. Значне місце у підготовці спортсмена відводиться переборенню страху. Майже кожен вид спорту криє в собі потенціальні можливості виникнення почуття страху і боязні. Крім того, є види спорту, успішні заняття якими цілком залежать від переборення цього почуття (акробатика, стрибки у воду, стрибки на лижах і т. д.). На переборення відчуття страху і боязні у спорті часто витрачають значні вольові зусилля. Успішний розвиток вольових зусиль потребує від спортсмена дотримання певних правил організації і проведення цього тривалого процесу. Починати роботу слід з використання малих зусиль і поступово збільшувати їх під час тренувань. При цьому треба мати на увазі, що і малі зусилля повинні становити певну трудність для спортсмена. Вольові зусилля набувають конкретного значення тоді, коли вони дають позитивні результати. Для найбільш ефективного розвитку зусиль доцільно застосовувати швидкі й енергійні психічні напруження. Це створює можливості підкорення всієї психіки об'єкту вольового зусилля. Можна впевнено сказати, що вольові зусилля мають місце там, де за власним бажанням спортсмена швидко і енергійно мобілізуються всі сили його психіки на використання резервних можливостей. Для успішного розвитку вольових зусиль слід добиватися такого зосередження уваги, при якому домінантою стає лише об'єкт вольового зусилля, тобто та конкретна дія чи система дій, які спрямовані на досягнення основної мети пухової діяльності для результативного виконання дії з елементами витривалості, які є майже в кожному виді спорту, у тренування треба включати рухові дії, що потребують великих психічних напружень. Конкретні вольові зусилля стають дійовими в тому випадку, якщо вони втілюються у бажаний результат. Тому завжди треба добиватись певних результатів при виконанні вправ, спрямованих на розвиток цієї якості. Для розвитку вольових зусиль можна рекомендувати вправи приблизно такого змісту. Взяти в руки гантелі вагою 10 кг. Поставити перед собою завдання: п'ять роз підняти їх вгору на прямі руки. Потім поставити нове завдання: виконати 10 підіймань. Якщо є резервні можливості, кількість піднімань можна збільшувати. Якщо з'явилась гостра втома, вправу закінчити, але не в момент виникнення цього почуття, а після додаткової спроби підняти гантелі. Вправу буде виконано, якщо після появи втоми спортсмен підніме гантелі хоча б ще один раз. Обсяг завдання визначають індивідуально. При виборі вправ враховують підготовленість кожного спортсмена і специфіку виду спорту. Треба враховувати, що рівень розвитку вольових зусиль не є постійнім і що їх можна, наприклад, стимулювати на відповідальних виступах. У спортивній практиці використовуються зовнішні і внутрішні форми стимулювання вольових зусиль. Більш ефективні зовнішні форми: чіткі команди, розпорядження і накази тренера, підбадьорювання глядачів тощо. Внутрішні форми стимулювання - саморозпорядження і самонаказ - не такі результативні. Органічне поєднання форм зовнішнього і внутрішнього стимулювання вольових зусиль значно сприяє підвищенню спортивних результатів.
|
