Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Дисконтування, методи розрахунку 7 страница




Аналіз фінансових звітів повинен дати відповіді на два запитання:

1) Чи має фірма прибуток за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за рік;

2) Чи спроможна фірма виконати свої зобов’язання і чи не приведе таке виконання зобов’язань до ліквідації фірми в зв’язку з нестачею фінансових ресурсів.

За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:

- попередню (загальну) оцінку фінансового стану підприємства та змін його фінансових показників за звітний період;

- аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- аналіз кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;

- аналіз фінансових результатів підприємства;

- аналіз обертання оборотних активів;

- оцінка потенційного банкрутства;

- аналіз доходності (рентабельності);

- аналіз використання капіталу;

- аналіз рівня самофінансування;

- аналіз валютної самоокупності.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності ї забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.

Діючий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства.

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються з статей, які об’єднуються у відповідні розділи.

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників – фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо).

Фінансовому менеджеру слід добре розбиратися в фінансових звітах компанії, з тим, щоб скласти вірну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність компанії.

При аналізі фінансових звітів використовуються різні методи та прийоми.

До прийомів аналізу відносять:

1) горизонтальний (часовий) аналіз;

2) вертикальний (структурний) аналіз;

3) трендовий аналіз;

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів);

5) порівняльний аналіз;

6) факторний аналіз.

Методи можна узагальнити в дві основні групи:

1) неформалізовані:

- експертних оцінок;

- порівняльні;

- побудови системи показників;

- побудови системи аналітичних таблиць та ін.

2) формалізовані:

- ланцюгових підстановок;

- арифметичних різниць;

- балансовий;

- відсоткових чисел;

- простих і складних процентів;

- дисконтування та ін.

Крім того, широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики:

- середніх та відносних величин;

- групування;

- індексний та ін.

Для аналізу фінансових звітів використовують комплекс показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства – акціонерів, банків, податкових адміністрацій – свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Розглянемо структуру аналізу фінансового стану підприємства. (рис.10.1).

Рис. 10.1. Структура аналізу фінансового стану підприємства.

 

Після того, як фінансові звіти проаналізовані, аналітик повинен зробити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

Показниками та факторами належного фінансового стану підприємства, зокрема, можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.

До найбільш загальних показників комплексної оцінки фінансового стану підприємства належать показники доходності та рентабельності.

Важливе значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з показниками рентабельності. При цьому важливо проаналізувати зв’язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

При оцінці фінансового стану підприємства користуються різними видами фінансового аналізу. Розглянемо класифікацію видів фінансового аналізу на рис.10.2.

Рис. 10.2. Класифікація основних видів фінансового аналізу.

 

В залежності від мети, що ставить перед собою фінансовий аналітик, він вибирає ті чи інші види фінансового аналізу.

 

 

10.2. Аналіз бухгалтерського балансу.

 

Баланс дозволяє зробити оцінку найсуттєвіших ознак фірми. Саму процедуру оцінок прийнято називати читанням балансу. Вміння читати баланс – важлива професійна характеристика фінансиста, яка надає йому можливість складати прогнозні баланси й управляти найважливішими фінансовими параметрами фірми. До того ж, вміння читати фінансові звіти допомагає фінансовому аналітику скласти правильну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність інших компаній.

Баланс – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс включає заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться:

- назва підприємства, його організаційно-правова форма та місце знаходження;

- назва звіту;

- дату, на яку складено звіт;

- валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватись до змін середовища, в якому воно функціонує.

Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін в ньому, є:

· активи;

· зобов’язання;

· власний капітал.

Активи і зобов’язання не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами.

Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.

Методичну послідовність проведення фінансового аналізу балансу підприємства розглянемо по даних умовного підприємства.

При аналізі балансу підприємства рекомендується використовувати горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності.

Горизонтальний аналіз полягає у співставленні фінансових даних підприємства за 2 періоди у відносному та абсолютному вимірюваннях.

 

 

10.3. Оцінка звіту про фінансові результати.

 

Звіт про фінансові результати – це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства.

Звіт про фінансові результати (форма №2) складається з трьох розділів. Структура розділу І звіту про фінансові результати показана на рис. 10.3.

 

Рис. 10.3. Структура розділу І звіту про фінансові результати

 

Призначення звіту про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Таким чином, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки:

1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2. Розрахунок валового прибутку (збитку);

Звіт про фінансові результати

3. Визначення фінансового результату – прибутку (збитку) – від операційної діяльності;

4. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування;

5. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності;

6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

У розділі ІІ звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) надаються в розрізі економічних елементів (рис.10.4).

Рис. 10.4. Взаємозв’язок класифікації операційних витрат за функціями та економічними елементами.

 

ІІ розділ звіту про фінансові результати наведений в таблиці 10.1.

Таблиця 10.1.

Розділ ІІ звіту про фінансові результати

ІІ. Елементи операційних витрат

Найменування показника Код рядка За звітний період За попередній період
Матеріальні витрати    
Витрати на оплату праці    
Відрахування на соціальні заходи    
Амортизація    
Інші операційні витрати    
Разом    

 

ІІІ розділ звіту про фінансові результати містить розрахунок показників прибутковості акцій (табл.10.4).

Показники прибутку на акцію (ПНА) використовуються для оцінки минулих результатів операційної діяльності підприємства з метою формування висновку щодо його потенціалу і прийняття рішень про інвестиції. Його економічний зміст полягає в розкритті ефективності (прибутковості) використання підприємством ресурсів, наданих власниками його звичайних акцій.

Потенційні прості акції – це фінансовий інструмент або інший контракт, за яким в майбутньому його власнику надається право на прості акції. До них відносяться:

· облігації, які можна конвертувати у звичайні акції;

· варанти на акції;

· опціони на акції;

· акції, які можуть бути придбані за спеціальними програмами для працівників;

· контракти, учасники яких матимуть право на отримання простих акцій в залежності від виконання вимог, передбачених цими контрактами.

У примітках до звіту про фінансові результати надають більш детальну інформацію про доходи (рис. 10.5).

 

Рис. 10.5. Вимоги до розкриття інформації про доходи у примітках до звіту про фінансові результати.

 

 

10.4. Аналіз звіту про рух грошових коштів.

 

Наступним звітом, який складає підприємство є звіт про рух грошових коштів (форма №3). Він містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.

Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.

Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.

Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.

Рух коштів відображається в звіті про рух грошових коштів в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Це:

- надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);

- надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії);

- платежі постачальникам;

- виплати працівникам тощо.

Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Це:

- платежі, пов’язані з придбанням основних засобів і нематеріальних активів;

- надходження коштів від продажу необоротних активів;

- надання позик іншим підприємствам;

- надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).

Фінансова діяльність – це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Це:

- випуск власного капіталу (акцій);

- отримання позик та їх погашення;

- викуп акцій власної емісії;

- виплата дивідендів.

Застосовуючи розглянуту класифікацію слід мати на увазі, що віднесення руху коштів до відповідної групи залежить в першу чергу від характеру господарської діяльності підприємства. Приміром, інвестиції в цінні папери, звичайно є інвестиційною діяльністю підприємства, але є основною (операційною) діяльністю інвестиційної компанії.

Негрошові операції – це операції, які не потребують грошових коштів або їхніх еквівалентів. Це:

- бартерні операції;

- надходження основних засобів на умовах фінансового лізингу;

- перетворення зобов’язань на власний капітал.

Негрошові операції не включаються до звіту про рух грошових коштів.

Для складання звіту про рух грошових коштів використовують показники балансу, звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.

Процес складання звіту про рух грошових коштів включає п’ять основних етапів (рис.10.6).

Рис. 10.6. Послідовність складання звіту про рух грошових коштів

 

У примітках до фінансової звітності слід розкрити інформацію про рух грошових коштів:

А) склад грошових коштів та їх еквівалентів;

Б) склад статей “Інші надходження”, “Інші платежі” та інших статей, які об’єднують декілька видів грошових потоків;

В) негрошові операції інвестиційної і фінансової діяльності;

Г) наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство.

У випадку придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду слід розкривати:

А) загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;

Б) частину загальної вартості майнового комплексу, яка відповідно була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;

В) суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;

Г) суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) та зобов’язань придбаного або реалізованого майнового комплексу в розрізі окремих статей

Фінансовий стан підприємства будь-якого виду діяльності і форми власності значною мірою залежить від руху грошових коштів та правильного управління грошовими потоками.

Аналіз стану грошових коштів підприємства здійснюється на основі бухгалтерського звіту про рух грошових коштів.

Аналіз руху грошових коштів багато в чому сприяє виявленню тенденцій в змінах ліквідності та платоспроможності підприємств.

 

 

10.5. Оцінка звіту про власний капітал.

Наступним звітом є звіт про власний капітал (форма №4).

Власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями:

К = А – З

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

1) довгострокового фінансування;

2) відповідальності і захисту прав кредиторів;

3) компенсації понесених збитків;

4) кредитоспроможності;

5) фінансування ризику;

6) самостійності і влади;

7) розподілу доходів і активів.

Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Користувачі фінансової звітності потребують більш детальної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність має надавати інформацію про:

· джерела капіталу підприємства;

· правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;

· обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;
· пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов’язань, а також збільшення вартості активів; непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

- інвестований (вкладений або сплачений капітал);

- нерозподілений прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

- статутний капітал;

- додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Бухгалтерський звіт про власний капітал підприємства має бути інформаційною базою для аналізу змін у структурі капіталу, оцінки прогресивності його руху та виявлення резервів поліпшення використання власного капіталу підприємства.

 

 

10.6. Аналіз ліквідності та фінансової стійкості підприємства.

Ліквідність підприємства – це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності та формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом, страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Він здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявності ліквідних коштів.

Для аналізу ліквідності також доцільно розраховувати в динаміці коефіцієнти абсолютної ліквідності, покриття, поточної ліквідності, критичної оцінки, поточної заборгованості, період інкасації дебіторської заборгованості, тривалість кредиторської заборгованості, обертання матеріальних запасів, обертання постійних та усіх активів.

Аналіз ліквідності доцільно доповнити аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства та визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість;

2) нормально стійкий фінансовий стан;

3) нестійкий фінансовий стан;

4) кризовий фінансовий стан.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних джерел спроможне забезпечити запаси тв витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розраховуватись за своїми зобов’язаннями.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на основі комплексу показників.

Будь-якого користувача фінансової звітності насамперед цікавить питання про ліквідність та платоспроможність підприємства. Для цього за даними балансу підприємства (форма №1) визначають комплекс оціночних показників. В першу чергу з цією метою використовуються три наступні коефіцієнти:

1. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) – Кп , що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі і матеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну гривню поточних зобов’язань.

2. Коефіцієнт швидкої (критичної) ліквідності – Кшл , що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами.

3. Коефіцієнт абсолютної (грошової) ліквідності (Каб.л), що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство може погасити своїми коштами негайно.

10.7. Аналіз прибутковості підприємства.

 

Для аналізу прибутковості підприємства доцільно використовувати комплекс показників. Перш за все, це показник чистого прибутку в динаміці, який відповідно до чинних стандартів бухгалтерського обліку визначається шляхом додавання до фінансового результату від звичайної діяльності після оподаткування надзвичайних доходів та віднімання надзвичайних витрат і податку з надзвичайного прибутку.

Крім абсолютного показника – чистого прибутку – для характеристики підприємства використовується також комплекс відносних показників. Це такі показники:

1. Рентабельність реалізованої продукції (Р1) визначається як частка від ділення чистого доходу від реалізації продукції.

2. Рентабельність операційної діяльності (Р2) визначається як частка від ділення фінансового результату від операційної діяльності на виручку від реалізації продукції:

3. Рентабельність основного капіталу (Р3) – визначається як частка від ділення чистого прибутку підприємства на підсумок балансу.

4. Рентабельність власного капіталу (Р4) – визначається як частка від ділення чистого прибутку на середню вартість власного капіталу.

5. Період окупності власного капіталу (Р5) визначається як частка від ділення середньої вартості власного капіталу на чистий прибуток.

При високих темпах інфляції визначення показників прибутковості підприємства доцільно здійснювати по даних балансу та звіту про фінансові результати, скоригованих на індекс інфляції.

 

 

ТЕМА 11. ВНУТРІШНЬОФІРМОВЕ ПРОГНОЗУВАННЯ І ПЛАНУВАННЯ (ВПП)

11.1. Сутність і цілі ВПП

11.2. Система прогнозування фінансової діяльності

11.3. Поточне фінансове планування

11.4. Система оперативного фінансового планування (бюджетування)

11.1. Сутність і цілі ВПП

 

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Галузеві міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Для нових умов діяльності українських підприємств теорія і практика розробки техпромфінплану недостатні і, в той же час, система планів, яка використовується у розвинутій ринковій економіці, для вітчизняних підприємств є ще передчасною.

Для перехідної економіки необхідна і перехідна теорія планування. Нині на окремих підприємствах в Україні зроблені спроби пристосувати для планування своєї поточної діяльності теорію бізнес-планування.

В умовах розвинутої ринкової економіки теорія бізнес-планування використовується при обґрунтуванні процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізнесу. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності (в області збуту продукції, що випускається, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається тощо) є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Система фінансового планування на підприємстві включає в себе три основні підсистеми:

- перспективне фінансове планування;

- поточне фінансове планування;

- оперативне фінансове планування.

Кожна із цих підсистем включає певні форми фінансових планів, їх зміст та чіткі межі періодів, на які ці плани розробляються.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих засобів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідає само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Нині фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми суттєво змінюються у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами. Особливістю фінансового планування на підприємствах в ринковій економіці є те, що воно не носить елементів директивності і є внутріфірменним. Мета фінансового планування на підприємстві – забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної господарської діяльності, а в кінцевому підсумку – досягнення прибутковості підприємства. Планування направлено, з одного боку, на усунення помилкових дій в області фінансів, а з іншого – на зменшення невикористаних внутрішніх резервів.


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 1281. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.09 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7