Дивідендні виплати

Управління формуванням прибутку може здійснюватися на стратегічному та оперативному рівнях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.2 Операційний ліверидж

 

Важливим напрямком формування прибутку є управління поточними витратами. У теорії фінансового менеджменту використовується так званий операційний аналіз, який поєднує „Витрати –Обсяг – Прибуток” (CVP) у взаємопов’язану систему. Ціль операційного аналізу полягає у тому, що дозволяє планувати прибуток (фінансові результати діяльності) для певного рівня виручки та постійних витрат.

У теорії фінансового менеджменту використовуються два головних підходи до максимізації маси і темпів нарощування прибутку:

- співставлення граничної виручки із граничними витратами;

- співставлення виручки від реалізації із сумарними (постійними та змінними) витратами.

 

Головні елементи операційного аналізу:

 

 

 

 

 

 

 

 

Або

 

Або

де

к - фактичний обсяг реалізації;

Валова маржа = виручка від реалізації – змінні витрати.

 

 

 

 

 

 

 

 

5.3 Підприємницький ризик. Запас фінансової міцності

 

Ризики, пов’язані з діяльністю підприємства, мають два головних джерела.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рівень сукупного ризику (РСР) призводить до масштабних змін прибутку за умови одночасного збільшення операційного та фінансового важелів.

РСР=ОВ×ФВ,

де ОВ – сила впливу операційного важеля;

ФВ – сила впливу фінансового важеля;

Завдання зниження сукупного ризику складається з вибору варіанта дій:

А. – Високий рівень ефекту фінансового важеля зі слабкою дією операційного важеля.

Б. – Низький рівень ефекту фінансового важеля із сильною дією операційного важеля.

В. – Помірні рівні ефектів фінансового та операційного важелів.

Поглиблений операційний аналіз – це такий операційний аналіз, у якому частку постійних витрат відносять на конкретний вид продукції (робіт, послуг).

Непрямі постійні витрати – це постійні витрати, які прямо не можна віднести на конкретний вид продукції. Тому їх відносять пропорційно частці конкретного товару у сумарному доході.