Quot;Тамже. — С. 233.

Ї.Ю. Рєпін. Козак

І.Ю. Рєпін. Фрагменти козацьких поясів

своїм призначенням низовик був і не дикий, хижий войовник, і не степовий Дон Кіхот, а непримиренний борець за вітчизну і віру, як він її розумів. Жорстокість і нестримність на руку за умов війни були більше ритуальною поведінкою, аніж виявом особистих якостей. А оскільки масова релігійність в ті часи має багато архаїчних рис, їх можна виявити і в ідеології козацтва.

Козацтво як соціальна група не передбачене Литовськими статутами.

Воно привласнює собі той статус, що його статути надали шляхті. Тому якщо визнане королями після Ба-торія реєстрове козацтво якось вписувалось у правову систему Речі Посполитої, хоч і завжди мало нерозв'язані проблеми, то Січ принципово не визнавала офіційного права. Всі конфлікти в низовому війську розв'язувались на основі традиційного права, пристосованого до суворого військового побуту. З погляду нормального соціального світу з його структурами Низ становив «антиструктуру» і «антисвіт». Сама назва «Низ» має не тільки географічний сенс; Запоріжжя було простором безпосереднього контакту з «чужим світом», а, отже, «нечистим», «нижнім», таким, що знаходиться на межі з Хаосом. Власне, Січ знаходилась «за порогом» свого, освяченого і окультуреного віками, господарськи й духовно освоєного простору; в міфологічній географії з давньо-слов'янських часів дніпрові пороги, як ми знаємо, мали сакральне значення границі з «нижнім світом». За соціально-культурним змістом запорізький Низ є світом «навиворіт», що й визначає його сміхову, карнавальну символізацію. Така ж роль східних, ісламських елементів у символіці січовиків: прийняття їх полегшене тому, що є проявом контакту із «чужим світом».

Карнавальний характер виявлявся у ритуалах і звичаях Січі. Прийняття новаків до товариства було процедурою ініціації, сакральним чи ритуальним випробовуванням. Перекази не зберегли опису ритуалу; залишилися легенди, здебільшого маловірогідні, але при тому всі оповіді характеризують якийсь напівжартівливий процес — або кандидат має випити квар-

ту горілки і перейти по колоді через рівчак, або повинен проявити особливу «сміхову» дотепність і винахідливість у нестандартній ситуації. Іні-ціаційний характер випробувань виявляється в тому, що прийняття в товариство супроводжувалось зміною імені. При цьому нові прізвиська, як правило, були виразними і жартівливими: Семи-Палка, Сторча-Ус, Стрі-ляй-Баба, Рогозяний Дід, Не-ридай-мене-мати, Часник, Барабан, Башмак, Гнида, Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо, За-дерихвіст, Держихвіст-пістолем. «Людину малого зросту вони, за властивістю свого гумору, звали Махинею, людину великого зросту — Ма-лютою, шибеника — Святошею, лінивого — Доброволен), незірабного — Черепахою; хто з них спалив курінь, — той Палій, хто схожий на коржа, — той Корж; хто високий, прямо тримається, — той Товкач і т. п.»*. Ці «ан-тиімена» ілюструють усвідомлення Низу як «антисвіту».

Ставши членом лицарського товариства, хлопець жив у оточенні постійного жарту і насмішки.

Помінявши ім'я й записавшись у курінь, новачок приходив до отамана і той при козаках відводив йому місце в три аршини довжиною і два аршини шириною, говорячи: «Ось тобі і домовина, а як умреш, то зробим ще коротшу». Прийом у товариство ототожнювався зі сміховим похованням.

Не менш показовий відхід із товариства. Частіше запорожця чекала смерть на полі бою, а то й люта смерть від рук ворога, нерідко стовпова (на палі). При цьому, з погляду людини тих часів, найстрашнішою в козацькій долі була не мученицька смерть, а перспектава піти на «той світ» без християнського поховання.

І.Ю. Рспін. Голова козака. Рушниця. Частина збруї

Це, власне, і єднало запорожця безпосередньо з «нижнім світом», надавало його вірозахисній місії дещо нецерковного характеру.

Піти з Січі кожен міг так само вільно і нікого не повідомляючи, як і тоді, коли ніхто не питав його, звідки

І.Ю. Рспін. Козак з рушницею