Яворницький І. — С 148, 237.
він прийшов. Часом козак повертався через кілька років з Січі до своєї сім'ї, нерідко старий козак ішов у ченці в один із улюблених запорожцями монастирів (найчастіше Межигірський, під Києвом). Як правило, йшов він мовчки і непомітно, що підкреслювало відсутність принципової різниці між статусом козака і статусом ченця. Бувало й навпаки: майбутньому ченцеві влаштовувались бучні проводи з пиятикою аж до самого Києва, до монастирських воріт, — цей карнавал підводив риску під «сміховим» періодом козацького життя і відкривав період «спасіння», ніскільки не порушуючи єдності життєвого циклу ли-царя-ченця. Повсякденний побут запорізького козака включав, звичайно, постійні тренування в стрільбі та інші військові вправи, що їх кожен робив на свій розсуд. При цьому побут демонстрував байдужість до господарської діяльності, до роботи взагалі, «ан-типоведінку» з пияцтвом і люлькою. Се козак запорожець, пі об чим не туже: Як люлька й тютюнець, то йому й байдуже, Він те тільки й знає — Коли не п'є, так воші б'є, а все ж не гуляє! Люлька-«носогрійка» була таким же символом «антиповедінки», як і пияцтво, — адже «табачники», тобто ті, хто палив люльку або нюхав тютюн, зображувались у той час на західній стіні храму в сценах страшного суду, бо вважались грішниками. Козак не проклятий Богом грішник — він просто небезпечно близький до «того світу», що знаходить вияв і в його особливій пов'язаності з мистецтвом — співом, танцем, музиками. Козак «пив і музики водив», міг танцювати навприсядки годинами, своєю дружиною називав у пісні то кобзу, то могилу. Демонстративна безтурботність знаходить свій вияв у особливому ставленні до майна. Козак жадібний до військової здобичі, згідно з тогочасними звичаями, і не раз полковничі плани летіли під три чорти, коли козаки доривалися до ворожого обозу. Проте годилося пропити все здобуте в бою, ще й залізти в борги. Запорожці одержували платню від суверена; 1755 р. Кіш одержав у Москві 4660 рублів, а при цьому замовив московським майстрам срібне панікадило на суму 3000 рублів. Козацька торгівля — це антиторгівля, обмін — безмірний обмін, і найбільша образа для козака, якщо його назвуть крамарем. Сам процес пропивання означав вихід за рамки повсякденного, побутового часу в час позаісторичний і вічний: «не на те козак п'є, що є, а на те, що буде». Гостинність у козаків така ж безмірна і демонстративна, адже кожен міг скрізь, де козаки обідають, прийти і їсти-пити разом з ними, навіть не називаючись. Відповідно нестримність у їжі та випивці така ж природна річ для них, як і аскетизм: «Запорожці як малі діти: дай багато — все з'їдять, дай мало — довольні будуть». Ідучи в похід, брали з собою кілька горщиків тетері, толокна (круто звареної каші), пастреми (висушеної та в'яленої баранини) і цим вдо-вольнялись, як і татари-кочовики; горілки ж у поході не пили під страхом смерті. Звичайно, городові козаки та «сидні» були нормальними хазяями, бувало, що й дуже заможними; низова старшина, якщо й не мала сімей
далеко на Вкраїні, то нерідко виявляла солідарність більше з міцною го-родовою верхівкою, ніж з безтурботною сіромою. Загалом Низ більше пов'язаний з простолюдом та його політичною стихією. Запорожці дорожили своєю славою захисників знедолених, це входило до місії заступника.
|