Анонім. Пересторога / / Українська література XVII ст. — К., 1987.— С. 26—27.

лися нові. Більшість монастирів були невеличкими, деякі мали менше шести ченців і вважались філіями інших монастирів, але бували й великі — в Межигірському під Києвом було півтораста ченців, а в Манявському скиті на Підкарпатті — двісті. В кінці XVI ст. Анна Гойська, дружина луцького земського судді, заснувала маленький тоді Почаївський монастир, а у 1612—1615 pp. князь Михайло Вишневецький, староста Овруцький, заснував під Прилуками два монастирі, з яких Густинський став знаменитим; вдова його, Раїна Могилянка, сестра Петра Могили і мати Яреми Вишневецького, заснувала неподалік Мгарський монастир.

Своєрідними релігійно-культурними центрами були великі монастирі зарубіжжя, насамперед Афонський в Греції. Тут завжди були русинські колонії.

Важкий стан церкви відбивався і на освітніх справах.

Анонімний автор «Перестороги» на самому початку XVII ст. писав, що давні «великії ревнителі» «много з великим коштом церквей і монастирей намурували і маєтностями опатрили, злотом, сребром, перлами і дорогим камінням церкви приоздобили, книг великое множество язиком словенським нанесли, леч того, що було най-потребнішоє, школ посполитих, не фундували... А за тим православіє гречеськоє озимніло і в згорду прийшло і во занедбання. Бо теж зацних станов особи, погордівши своїм православієм, до врядов духовних приходити перестали, але леда-якого на них виставляли ку волі только самому посполитому чоловікові»'.

Це свідчення не слід вважати вичерпною характеристикою освіти в післякиївський період, оскільки в «намурованих з великим коштом, опатре-них маєтностями» церквах і особливо монастирях зберігалися і відтворювалися не тільки стародавні книжки, а й культурні традиції та писемність.

Вчителями при церквах були дяки, які водночас виконували різні церковні обов'язки. Дяки вчили читати церковні служебні книги, а також церковного співу. З давніх пір особливим авторитетом користувались так звані мандрівні (мандровані) дяки, що цілком зрозуміло з погляду на кваліфікаційну роль мандрів. До цих часів виводиться традиція шкіл-дяківок при церквах, що в XVI ст. вже влаштовуються не тільки в містах і містечках, а й у селах. Елементарна шкільна наука полягала насамперед у тому, що дитину вчили читати «Часослов», «Апостол», «Псалтир», інші церковні книги.

Залишилось також приватне навчання в знатних сім'ях. Традиційним вихователем був, як і раніше, «дядько» із слуг, який вчив читати і писати «словенською мовою». Тоді ще не було звичним наймати домашніми вчителями бакалаврів: це прийшло, коли знатних дітей почали вчити за кордоном, — десь у кінці XV сторіччя.

Про розповсюдження письменності судити важко, але цікавим свідченням є розповідь Павла Алеп-пського про його враження під час подорожі по Україні в середині XVII сторіччя. Він зазначив, що тільки в Україні всі прихожани під час служби користуються молитовниками. Павло зробив висновок про загальну освіченість українців, включаючи жінок. Звичайно, навряд чи всі вміли читати навіть молитовники, але спостереження Павла говорить про відносну розповсюдженість освіти й авторитет книги.

Аж до кінця XVII ст. навчання живопису велося в цехових, позацехових і монастирських майстернях. Продовжувала жити система музичної освіти при церквах. Система безлінійного нотного письма (крюки або знамена) не дозволяла читати мелодію без допомоги людини, яка її знає, і нагадувала радше вузлики на пам'ять, ніж письмо у власному розумінні. Традиція передачі «крюкового» письма мала бути усною.

Освічена людина повинна була передусім знати канцелярську мову і письмо, яким користувалися у державних установах. Численні молоді люди із біднішої шляхти йшли в дрібні канцеляристи, якими-небудь возними при повітових судах, в обов'язок яких входило повідомляти відповідачів про засідання, приводити їх до суду тощо (це була небезпечна робота — бували випадки, коли заможний шляхтич, розгнівавшись, бив чи навіть топив у річці такого судового виконавця).

Про наявність досить значного прошарку освічених людей говорять списки студентів європейських університетів, починаючи з XIV сторіччя. Імена з характеристикою Ruthenus, Roxolanus, Rossicus, Le Russia зустрічаються в Віттен-берзі, Ґрайфсвальді, Ростоці, Ба-зелі, Парижі, Болоньї, Падуї — і, звичайно, насамперед у Кракові, в Яґєллонському університеті. Переважну більшість студентів-русинів становили вихідці з Русинського воєводства, але в Кракові маємо в 1434 р. «Івана Петровича з Глухо-ва», в 1466 р. — «Дмитра Степановича з Києва», а в Сорбонні ще в кінці XIV ст. — «ліценціата мов і бакалавра рутенської нації з Киева» Германа Вілевича".

Термін universitas належить до римського права і означає корпоративну форму власності; середньовічні європейські університети використовували римські правові поняття, але насправді навчальна корпорація ближча до варварського братства, як і цехова. Школярі — це немовби ремісничі учні, бакалаври — підмайстри, магістри — майстри, доктори — старші майстри. Університет складався з чотирьох факультетів: одного підготовчого (вільних мистецтв, де викладалися сім шляхетних наук, тобто тривіум і квадривіум) та трьох вищих — медицини, права і теології. За рівнем вільних мистецтв на першому місці стояла Паризька Сорбонна, право найкращих фахівців мало у Болоньї, медицина — в Салерно, а взагалі — за правилами учнівства — для завершення навчання, вже після ма-гістерки у своєму університеті, годилося побродити по світу і повчитися в кількох поважних закладах.

Найближчим і найдоступнішим був єдиний на території Речі Посполитої Краківський Яґєллонський університет.

На початку XVI ст. ми вже зустрічаємо поза межами Русі на професорських посадах українців — вихованців європейських університетів. Першою європейського рівня культурною фігурою України ренесансної епохи був Юрій Дрогобич (Котормак, близько 1450—1494 pp.). Син дрогобицького ремісника, він після Краківського університету вчився в Італії, був доктором медицини і філософії в Болоньї та Кракові, надрукував книжку «Прогностичні судження» в Римі; серед його краківських студентів — Миколай Коперник. Павло Русин (близько 1470—1517 pp.), лемко, родом із