Див.:Нляща АМ. Хозяйственный быт комков Золотоношского уезда в старину // Полтавский земский календарь на 1910 год. — Полтава. 1909.

потрібні будови: хлів для великої рогатої худоби, стайня для коней, саж для свиней, курник, шопа {повітка чи сарай) для реманенту, клуня (стодола) для збереження зерна. Хата ставилася в глибині двору, перед хатою саджали кущі, дерева, квіти. Забудовували, зрештою, і в інший спосіб, інколи зовсім без системи.

Хата тоді, як правило, будувалася «на дві половини»: посередині — сіна, ліворуч — хижа (комора), де зберігалося всяке майно і, бувало, спали молоді, праворуч — двері до хати. Хата по всій Україні зберігає старовинне планування: справа від входу з сіней — стіна на два вікна, лава під стіною, стіл, у кутку біля причілка на покуті — ікони, під причілковою стіною — знову лава, зліва від входу — піч, за піччю — піл для спання, скриня. Ось як описує багату козацьку хату Гоголь, який бачив цю старовину і був уважним етнографом:

«Стіни були дуже тонкі, вимазані глиною і вибілені ззовні і зсередини так яскраво, що очі ледве могли зносити цей блиск. Вся підлога в хаті була теж вимазана глиною, але так була чисто виметена, що на ній можна було лягти, не побоюючись вимастити одягу. В кутку кімнати, коло дверей, знаходилась величезна піч і займала майже чверть кімнати; бік її, звернений до вікон, був покритий білими кахлями, на яких синьою фарбою були намальовані подоби людських облич, з жовтими лицями і губами; другий бік складався з зелених гладких кахлів. Вікна були невеликі, круглі; матове шкло, пропускаючи світло, не давало нічого бачити, що там надворі. На стіні висів портрет діда Остряниці, що воював із знаменитим Баторієм. Він був зображений у весь зріст, в кольчузі, з

Українське народне житло за етнографічними матеріалами. Київщина. Кінець XIX -початок XX ст.

Переважно жили досить заможно. Якщо вважати багатими козаків, які мали по три і більше пари волів, то таких дворів було більше 20 відсотків, і жило в них більше третини населення; більше половини козаків жило середню, і тільки близько 8 відсотків у досліджених селах жили бідно, тобто мали в кращому випадку корови й дрібну худобу.

Так було, доки не зміцнювалось господарство. Часом люди забирали або продавали свою худобу і рушали кудись в інші місця, нерідко і на Правий берег. Коли ж сім'ї осідали надовго, в них змінювався характер господарства: переважали не вівці, а свині, худоби взагалі вже так багато не тримали, більше сіяли зернових (переважно жита й гречки), заводили городи й баштани, ставки і пасіки, садили садки.

Типовим для осілої України був козацький двір. Тоді ще не робили плетених тинів — старовинною огорожею були частокіл або глиняний вал — окіп, робилися дерев'яні паркани з перелазом та ворітьми, пізніше ще й фірткою, на півдні огороджували двір кам'яними огорожами. Такий двір називався на Поліссі окружним (круглим), на Поділлі — замкненим, або заездом, на Гуцуль-щині — ґраждою. У дворі за огорожею по периметру були розташовані

 

 

парою <пістолетів>, заткнутою за пояс; нижню частину ніг до колін не було тільки видно. Потемнілі фарби ледь дозволяли бачити суворе, мужнє обличчя, якому жалість і все м'яке, здавалось, було зовсім невідомо. Над дверима висіла також невелика картина, масляними фарбами, що зображала безтурботного запорожця з бочкою горілки, з написом: «Козак, душа правдивая, сорочки не має», яку і донині можна іноді зустріти в Малоросії. Проти дверей — кілька ікон, прибраних калиною і зеленими квітами, а під ними, на довгій дерев'яній дошці, намальовані сцени із святого письма: тут був Авраам, що прицілюється з пістолета в Ісаака; святий Даміан, що сидить на палі, і інші подібні. Подалі висіло кілька турецьких шабель, під образами стіл, покритий чистою скатертиною, вишитою по краях зеленим шовком і потемнілим сріблом; два дивного вигляду складних стільця. В цьому полягало убранство кімнати...» («Гетьман»).

Тут описано попереднє століття, але такий самий вигляд мала старшинська хата і в часи Гоголевих дідуся й бабусі. Його фантазія, мабуть, виявилась тут лише в описі чи то ікони, чи то картини, на якій «Авраам прицілюється в Ісаака», але якщо ми згадаємо янголів у козацьких вбраннях, ліплених на стінах дзвіниці Софійського собору в Мазе-пині часи, то тут, можливо, не таке вже й перебільшення. Точний і опис сотиицької хати і двору у повісті Гоголя «Вій»: «Панський дім був низенька невелика будова, які звичайно зводились в старовину в Малоросії. Він був покритий соломою. Маленький, гострий і невисокий фронтон з віконцем, схожим на

підняте догори око, був увесь змальований блакитними та жовтими квітами і червоними півмісяцями. Він був утверджений на дубових стовпчиках, до половини круглих і знизу шестигранних, з примхливою обточкою нагорі. Під цим фронтоном знаходився невеличкий ґаночок з лавками з обох сторін. З боків будинку були навіси на таких же стопчиках, подекуди витих. Висока груша з пірамідальною верхівкою і тріпотливим листям зеленіла перед домом. Кілька стодол в два ряди стояли серед двору, утворюючи рід широкої вулиці, що вела до будинку. За стодолами, до самих воріт, стояли трикутниками два погреби, один напроти другого, криті також соломою. До трикутної стіни кожного з них були прилаштовані низенькі двері, і вона розмальована була різними зображеннями. На одній з

Українське народне жипио

30 етнографічними матеріалами. Інтер 'ер хати. Київщина. Кінець XIX -початок XX ст.

Інтер 'ер хати на Полтавщині. Кінець XIX -початок XX сіп.

 

 

Український народний костюм за етнографічними матеріалами. Київщина. Кінець XIX — початок XX ст.

Український народний костюм за етнографічними матеріаіами. Полтавщина. Кінець XIX -початок XX ст.

них намальований був козак, що сидить на бочці і гримас над головою кружку з написом: «Все виню». На іншій фляжка, сулії і по боках, д\я краси, кінь, що стояв догори ногами, люлька, бубни і напис: «Вино — козацька потіха». З горища одного з сараїв виглядав крізь величезне слухове вікно барабан і мідні труби. Біля воріт стояли дві гармати. Все