Quot; Цит. за: Горслов M.

Передвісники

Незалежної

України. — К.. 1996. -

С. 34.

критик М. Євшан та ін.) знаходилось під великим впливом модерністської «Молодої Польщі». Найповажнішою особою в «Молодій музі» був краків'янин — викладач української мови й літератури Краківського університету Богдан Лепкий (1872— 1941 рр.). В його спогадах назва «Молода муза» пов'язується з іншим можливим варіантом назви — «Молода Україна» та аналогіями з «Молодою Польщею» та «Молодою Скандинавією». Зрештою, були і антології новітньої української поезії під назвою «Молода Україна», і відверті апеляції до містичного відчуття новизни світовідкриття, споріднені з ранньохристиянським очікуванням «нових часів». Т. Гундорова посилається на Остапа Луцького: «відхиляється звільна широка заслона, з незнаних далей долітає якась дивна пісня — в задуманих душах людських родиться віра, що там далеко, «за дев'ятою горою, за дев'ятим морем синім» — кінчається не життя і світ, лиш межа; за нею інший, кращий світ»'.

Це трепетне й екзальтоване відчуття чи передчуття пришестя Нових Часів надавало поетичним відкриттям особливого сенсу й значення, створювало віру в новітніх художньо-філософських пророків і впевненість у тому, що старі духовні боги вмерли. Власне, визначити суть того різноликого явища, яке з легкої руки критиків-стародумів одержало спільну назву «модерн», просто неможливо: декадентами, модерністами чи символістами народницька реалістична естетика одразу вилаяла всіх, хто писав у різних нових манерах. Проте єдиний стрижень цієї новітньої літератури існував: це було загострене відчуття суб'єктивності, не тільки увага до людського «Я», до психології і до вічних проблем індивіда, насамперед волі до життя, любові й смерті, але й спроба все життя і всю реальність побачити крізь мерехтливе і нестійке «Я», подивитись не на миттєвість з погляду вічності, а на вічність крізь нетривке «тепер».

Перші ж кроки новітньої української естетики, що її традиціоналісти визначили як декадентство, або модернізм, були пов'язані з прагненням збереїти чи завоювати україномовній літературі читача. Інтелігенція читала Метерлінка, Ібсена, Кнута Гамсуна, Гауптмана, Бодлера, Верхарна, російських символістів. Виправдовуючись перед старими авторитетами, на це посилались організатори новітніх збірок — Вороний, Коцюбинський. При цьому Вороний не шкодував лестощів, щоб зберегти стосунки з традиціоналістами: «Будь же ласка, не поскупіться та пришліть нам щось із ваших пречудових творів, — писав він Нечуй-Ле-вицькому, — що як мед той липовий, і солодкі, і запашні, і добрі на вжиток»". Нечуй меду не прислав, а Панас Мирний на звернення Коцюбинського відповів, що на Україні інтелігенції немає, і писати треба, як писали.

«Молода муза» стала явищем не стільки української поезії, скільки української літературно-філософської культури. Умонастрої, що запанували в бунтівній групі літераторів, викликали шалений опір у консервативної народницької критики, яка вбачала у модернізмі відмову від громадських національних гасел, втому і втечу, повторення західницького занепадництва і взагалі протиприродність. Характерно, що найбільш