Интеллигенции // Вехи. Интеллигенция в России. — С. 385. "Овсянико-Куликовский Д.Н Теория поэзии и прозы (теория словесности). — М.; Пг.. 1923. — С. 8—9.

мов і санскрит. Уже будучи професором, відвідував лекції О.О. Потебні, що на початку 90-х років дозволило Овсянико-Куликівському здійснити синтез ідей Потебні та Драгоманова і розвинути власну концепцію культурного розвитку. Овсяпико-Кули-ківський став надзвичайно популярним літературознавцем чи суспільствознавцем; крім монографій про окремих російських письменників, чотири рази видавались його зібрання творів. Праці Овсянико-Куликів-ського увінчує фундаментальна «Історія російської інтелігенції».

Овсяиико-Куликівський виходить із уявлення про мовлення як реальність, що існує в людському бутті, і узагальнює його в такий спосіб: наука, філософія, мистецтво, мораль та інші блага або цінності «не мають об'єктивного буття поза людською психікою: не існує науки, філософії, мистецтва, моралі і т. д. — як чогось зовнішнього, а є тільки наукова, філософська, моральна діяльність окремих осіб і груп»'. Виходячи з цієї настанови, що, по суті, відповідає світоглядним настановам Ковалевського та інших ліберальних мислителів, Овсяиико-Куликівський доповнює і розвиває її на підставі положень теорії пізнання і естетики Потебні.

Як і у Потебні, у Овсянико-Ку-ликівського немає в принципі різниці між «внутрішньою формою» як художнім змістом образу й смислом або конотацією як пізнавальним змістом. Овсянико-Куликівський формулює це як принцип раціоналістичної естетики: «Як у «прозі», так і в «поезії» діє категорія «істини», а зовсім не «краси»... Так звана «естетична насолода» в мистецтві є тільки окремий різновид розумового задоволення, яке виникає в процесі розумового (образного) мислення, як і в процесі сприйняття уже створених образів»". Звідси — властиве традиційному російському та українському реалізму уявлення: вартість художнього твору визначається його громадським змістом. За цим принципом побудований аналіз літературного процесу в Росії, що став загальновизнаним надбанням підручників літератури. Цей підхід властивий і позитивістськи-раціона-лістичній естетиці Драгоманова, і народницькій естетиці громадов-ських авторів.

Своєрідний дальтонізм, який не дозволяє Овсянико-Куликівському розрізняти художню й пізнавальну «внутрішню форму», знаходить вияв і в його концепції з національного питання. Овсянико-Куликівський обґрунтовує ідею «общерус-ской» національності, висунуту ще Драгомаповим. Він не вважає себе росіянином — Овсянико-Куликівський стоїть за охорону, збереження і розвиток української («малоросійської») культури. На його думку, Гоголь не великорос і не малорос за своею національністю, а «обще-рус». Та літературна мова, якою користуються «общерусы», не є, на його думку, ні українською, ні російською. В міркуваннях Драгоманова — Овсянико-Куликівського фіксується факт існування загаль-ноімперської культури, але цій культурі безпідставно приписується національний статус.

Проте можна сказати, що концепція «общерусской» кулыури мала антишовіністичний політичний знак. Для офіційної ідеології взагалі не існувало українства, була лише великоруська нація та її провінційні діалектно-етнографічні групи. З погляду Овсянико-Куликівського, та культура і та спільнота, які утворилися в імперії понад «нормальними» націями, не перекреслює існування ані великоросійської, ані української «народності». Ця концепція мала служити ідеологією федералізму.

Схарактеризовані положення Овсянико-Куликівського роблять його не просто лібералом, а лібералом старої й старомодної школи. Для нього реалізм є «нормальним» способом сприйняття світу, а будь-які «модернізм», «символізм», «декадентство» тощо є «ненормальними» способами сприйняття, оскільки ґрунтуються на активному вторгненні суб'єкта з його сторонніми щодо пізнання цілями в процес відображення дійсності (так само в науці, як і в мистецтві).

Якщо ототожнення пізнавального і художньо-чуттєвого смислу текстів було слабким боком концепції Драгоманова — Овсянико-Куликівського, то орієнтація на текст, мовлення, реальність духовної діяльності, а не на канони і норми в пізнавальному процесі, стала джерелом плідних ідей. Овсянико-Куликівський показав, що у відсталих країнах всі соціальні ідеї проходять крізь призму особливого способу засвоєння світу — ідеологію. Перед тим як ідея сприймається відсталим суспільством, вона повинна одержати ідеологічну — релігійну або світоглядну — санкцію. Розвинене демократичне суспільство відрізняється від деспотичного не іншою ідеологією, а іншим місцем будь-якої ідеології. «Гуманність, освіта, визвольні ідеї не потребують ні релігійної, ані філософської санкції, бо вони самоцінні і самі по собі являють найбільше благо»*, робив висновок учений-гу-маніст.

З цього погляду оцінює він і націоналістичні ідеології, й марксизм, показуючи їх прогресивність на певному етапі і непридатність для розвинутого суспільства. Овсянико-Куликівський підтримує гасло безпартійності в ідеологічному розумінні — як свободу від обов'язкових норм ідеології для розв'язання суспільних проблем — і передрікає прихід суспільства, в якому духовні блага не потребуватимуть ідеологічної санкції.

Гуманістичний соціалізм

Загальне захоплення марксизмом на зламі XIX і XX ст. переросло або у ліберальний скептицизм, що дедалі більше втрачав пов'язаність із соціалістичним спрямуванням, або у фанатичне марксистське якобінство. Один із перших економістів марксистського напряму, Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919 рр.), зберіг гуманні і соціалістичні орієнтації, досить радикально позбавившись марксистського світогляду.