Quot; Липинський В. Релігія і церква в Історії України. — Нью-Йорк, 1956. — С 57-58.

вали ни політичної ідеології, але цей містицизм ґрунтується на засадах відділення церкви віддержави.

Донцов цілком вторинний як філософ і політичний письменник, проте вій письменник видатного таланту, і якщо за змістом його твори є вульгаризованими переспівами Ніцше, то стиль, навіяний Ніцше, у нього породжує самостійну і яскраву філо-софськи-політичну публіцистику. Зрештою, Донцов — не просто переспів, а відповідь у літературному просторі волюнтаристської та індивідуалістичної традиції на пекучі українські проблеми. Як письменник, ирипалежиий до української культури, Донцов проголошує головну її традицію безхребетно-ліберальною і приймає лише деякі рішучі активістські мотиви, втілені, на його думку, в поезіях Шевченка та Лесі Українки. Спірною є його оцінка цих двох промєтеїчних постатей, але безперечно те, що радикалізм сповідуваного ним типу не має попередників в українській класиці. Як і Ли-пинський, Донцов — переконаний державник; як і Липинський, він — прихильник елітарної держави. Але Донцову чужа ідея політичної нації; для нього існує невизначена духовно-вольова сутність нації, носіями якої є обранці історії, і її втілення — держава, відтак гасло «Україна для українців» переростає в гасло «українці для України».

Доктрина Донцова була надзвичайно привабливою для інтелектуальної верхівки націоналістичної молоді, яка вважала його своїм учителем — не тому, що він їх усіх виховав, а тому, що його образне напівиоетичне письмо відповідало їх настроям та експектаціям. Насправді кожен із провідних націо-

налістичних інтелектуалів являє собою яскраву й самостійну постать, варту окремого нарису. Обмежимося короткою характеристикою Олега Ольжича (Кандиби, 1907— 1944 рр., сина Олександра Олеся), оскільки він був по тільки великої сили поетом, а й керівником ідеологічної служби ОУН.

З політико-ідеологічного боку Оль-жич, як і провід ОУН кола Євгена Ко-новальця — Андрія Мельника, ближчий до італійського фашизму (Євген Онацький, теж відомий літератор, репрезентував ОУН у «Міжнародному фашистському центрі» в Римі). Проте Ольжича не влаштовує проголошене італійськими теоретиками фашизму гасло «Культура потрібна фашизмові, але фашизм непотрібен культурі». Засади націоналістичної культурної політики, за Ольжичем, ближчі до нацистських та більшовицьких: «Український націоналізм, що опановує цілу свідомість і підсвідомість одиниці та всі ділянки

Вячеслав ЛипинськийНіл Хасевич. Дереворит