Культурна політика українського націоналізму // Ольжич О. Незнаному воякові. — К., 1994.— С. 227.

Мирон Білинський. Ілюстрація до пісні Дереворит

життя національного колективу, самою своєю природою експандує в культуру. Його потуга однаково творчо виявляється в цій області. Його питоменне світовідчуття та світогляд, характеризовані своєрідними фільософічними, етичними та естетичними критеріями, творять свою власну будову культури. Тож можемо і повинні ми говорити про націоналістичну культуру. її, відповідно до духу націоналізму, треба визначити як культуру героїчну. Зокрема як героїчне означити належить націоналістичне мистецтво. Його

ціхами, попри національність, мають бути: ідеалізм, велике вольове напруження, потяг до монументального, експресивність та чіткість»*.

Тут сформульовано доктрину. Але Ольжич передусім — не доктринер, а емоційна й емотивна, високого поетичного обдарування людина з доброго інтелігентського емігрантського середовища. Вони з батьком ніжно любили один одного, але не розмовляли, відколи Олег став радикальним націоналістом. Ніхто не міг вгадати в цьому високому і миловидому, але не мужньому і не владному юнакові майбутнього жорсткого, мовчазного і безмежно самовідданого лідера. Поезія Ольжича стилістично близька до неокласицизму, тільки він належить якраз до неприйнятних для Зерова «конкістадорів» і розширює поетичний простір аж до первісного варварського потягу до завоювання чужих земель, до світової історії, як вона йому бачиться.

Продовжуючи тему «доби заліза», Ольжич формулює поетично-філософську концепцію кругообігу епох світання-золота, дня-срібла, вечора-міді та ночі-заліза. Неокласичну культуру можна назвати срібним віком української культури, натомість Ольжич відносить себе і націоналізм до «ночі» залізної доби.

Кров у наших криницях.

Реве здичавіла худоба. Новороджені діти спинаються

хижо на ноги. І нелюдська жага нападає мужів,

як хороба, І жінки безсоромні,

немов од напою хмільного.

Це — вік міді, Шпенґлерові «сутінки Європи», з яких виростає залізо нової доби: Розливаючи кров,

у грабунках і ґвалтах без ліку, У змаганні із світом,

у бою із самим собою, Нам дано відділити зле й добре,

мале і велике І прославити вірність,

невинність і жертву героя.

Люди цього покоління не хотіли слухати історію — вони бажали диктувати їй свою волю. Характерно, що, згідно з розвідками академіка Я. Пеленського, лише двое з галицьких інтелігентів-націоналістів читали «Mein Kampf» Гітлера, де недвозначно говориться про ставлення нацистів до всіх слов'ян та їх, у тому числі українців, майбутнє. І Ольжич, і Теліга побували в нацистській Німеччині, але побачили вони лише ентузіазм Гітлер'юґенду. Тому для них, переконаних у вищій цінності ідеї незалежності України як підґрунті націоналістичної моральності, був несподіванкою повний аморалізм їх політичних противників у власному середовищі — провідників фракції Бендери, які принцип «мета виправдовує засоби» і знаряддя терору почали застосовувати проти них самих. Тому для них був неочіку-ваним тягар репресій, що звалили на них нацистські «спільники» і що їх жертвами стали і Теліга, і Ольжич.