Сцієнтисти

На початку 20ст. науковці зробили спробу захисту науковості політ. науки, зокрема Чарльз Мерріем – найвідоміший представник чікагської школи політ. науки. “Нові аспекти політики” праця Мерріема видана у 1925р. Мерріем наголошував на більш широкому використанні статистичних та описових, опитувальних методів. Сама практика повинна бути науковою. Ввів термін: “политическое благоразумие” – закликав політиків орієнтуватися на більш відповідальне ставлення до політики, а громадян до більш активної участі в політичному житті. Один з перших застосував метод опитування під час виборів для характеристики основних демографічних груп, спеціально підготовленими студентами. Перший дослідив, впровадив експеримент по виявленні впливу на результат голосування направленої агітації. (1927р.)

Недоліки теорії Ч. Мерріема:

1) не зміг створити загальної теорії нової політики;

2) надмірне захоплення кількісними методами в політичному аналізі (математика і політика не завжди є поєднаними)

Вільям Монро намагався зв’язати політику з дією нерозкритих, атому до певного часу невидимих фундаментальних законів. Праця “Невидиме правління”. Політична наука повинна розвиватися за аналогією з фізикою. Існують неухильні закони, які сприяють розвитку цивілізації. Політична наука повинна йти від явищ крупномаштабних до явищ мікромаштабних, як йде фізика. Три чинники за допомогою яких громадяни корелюються до дії:

1) географічний чинник;

2) расовий чинник;

3) економічний детермінізм (майнова нерівність).

Без прогнозування політична наука непомітна. Політична наука повинна вдосконалювати категоріальний апарат.(політологія як точна наука повинна створювати точні поняття)

Джордж Кетлін “Наука та метод політики”. Завдання політології – розробити такі практичні механізми за допомогою яких інститут виборів міг би позбутися формального характеру. Задачами політ. науки є дослідження технологічного боку політики а не нормативного.