ВИСНОВКИ. Результати здійсненого дослідження повністю підтверджують актуальність обраної теми роботи, її суттєву наукову та практичну значущість

 

 

Результати здійсненого дослідження повністю підтверджують актуальність обраної теми роботи, її суттєву наукову та практичну значущість. Змістовно-сутнісна характеристика прокуратури України як самостійного й багатофункціонального органу державної влади, надана з позиції конституційно-правового регулювання і відповідно до умов триваючого реформування в України дозволила зробити такі найбільш загальні висновки:

1. Правовий статус органів державної влади визначається та регулюється нормами права на різних ієрархічних рівнях – Конституції, законів, підзаконних актів. Видається правильним підтримати висловлену в літературі позицію, за якою конституційно-правовий статус будь-якого органу держави, зокрема і прокуратури, є не особливим різновидом правового статусу, а одним, хоча й найважливішим, із його рівнів. Іншими рівнями юридичного закріплення правового статусу прокуратури України є рівень законів та підзаконних актів, у т.ч. і нормативно-правових актів самої прокуратури України. Саме на цих двох останніх рівнях можна говорити про галузеві статуси органів прокуратури – цивільно-правовий, адміністративно-правовий, кримінально-правовий тощо.

Спираючись на загальнотеоретичне розуміння категорії «правовий статус» та виходячи із об’єктивної необхідності розрізнення правового статусу прокуратури України та правового статусу її органів та посадових осіб, до складових правового статусу прокуратури України доцільно віднести:

завдання, принципи організації і діяльності прокуратури України;

функції прокуратури та сукупність її повноважень;

правове становище органів і посадових осіб прокуратури України;

систему правових і соціальних гарантій прокурорської діяльності;

політичну і державно-правову характеристику прокуратури України як органу державної влади;

місце прокуратури України у системі поділу влади, державному механізмі та його складовій частині – державному апараті та основи взаємовідносин цього органу з іншими державними органами.

Елементи правового статусу прокуратури закріплені у Конституції України, Законі України «Про прокуратуру», процесуальних кодексах і нормативних актах Генерального прокурора України. Останні поділяються на функціональні та організаційно-управлінські і можуть конкретизувати окремі положення законодавства про прокуратуру.

Особливість конституційно-правового статусу прокуратури України як найвищого ієрархічного рівня правового статусу прокуратури України в цілому полягає передусім у концептуальному визначенні правової природи прокуратури України, її структурно-функціонального місця й ролі в державному механізмі України, вбудовуванні її в наявну систему стримувань та противаг вищих органів державної влади, передусім співвіднесених із здійсненням законодавчої та виконавчої влади. Не менш принциповим є завдання вичерпного визначення на найвищому ієрархічному рівні функцій (основних напрямів її діяльності, які здійснюються у властивих прокуратурі формах і притаманними їй методами, спрямовані на утвердження верховенства закону та забезпечення режиму законності), що має забезпечити ефективну роль прокуратури України у механізмі державного захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави. Адже встановлення прокурорських функцій в Основному Законі сприяє передбачуваності і стабільності діяльності прокуратури, підвищенню її авторитету у суспільстві, є свідченням зрілості правової системи.

2. Функції сучасної української держави здійснюються і знаходять своє реальне втілення у функціонуванні державного механізму і державного апарату та завдяки діяльності всієї системи державних органів, які він об’єднує. Характерними ознаками державного механізму і державного апарату є:

складний характер системи органів і установ, які знаходяться в тісному взаємозв’язку при здійсненні владних функцій;

функції всіх ланок державного механізму забезпечуються організаційними засобами та фінансовими коштами, а в необхідних випадках і примусовим впливом;

державний механізм повинен надійно гарантувати й охороняти законні інтереси і права громадян. Сфера владних повноважень державних органів обмежується правом, яке максимально забезпечує гармонійні, справедливі відносини між державою й особою.

Місце та роль прокуратури у системі державного механізму України повинні визначатися з урахуванням рівня та особливостей розвитку суспільства в цілому, його політичної системи, суспільної правосвідомості та правової культури. У кінцевому результаті в реальних і стабільних умовах правової держави та громадянського суспільства прокуратура України повинна функціонувати в рамках загальноєвропейської моделі але з урахуванням історичної специфіки розвитку України.

На теперішній час прокуратура України не належить до жодної з гілок державної влади, визначених приписами статті 6 Конституції України, оскільки її функції і повноваження за своїм характером мають суттєві особливості. Видається доцільним зберегти таке становище принаймні до повної стабілізації соціально-економічної, політичної ситуації і стану правопорядку. Наявні на теперішній час останні за часом законопроектні роботи, зокрема Концепція внесення змін до Конституції України від 28.01.2014 р. та проект закону України про прокуратуру від 05.11.2013 № 3541-1 фіксують правовий статус прокуратури України як самостійного та багатофункціонального органу державної влади, та включають його до класичної тріади гілок державної влади.

Наразі віднесення у зарубіжних державах прокуратури до судової або виконавчої гілки влади чи визначення її як самостійної системи органів, яка не відноситься до жодної з класичних гілок влади, практично не залежить від форми правління (дуалістична чи парламентська монархія, президентська, парламентська чи змішана форма республіки тощо), форми територіального устрою (унітарна чи федеративна) або державного режиму (демократичний, ліберальний, авторитарний тощо), а пояснюється специфікою історичного розвитку тієї чи іншої країни та особливостями суспільної правосвідомості.

3. Питання про функції прокуратури України є найбільш важливим і разом з тим найбільш дискусійним. Згідно зі статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладаються 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Також в силу Перехідних положень Конституції України та нового Кримінального процесуального кодексу України слідчі органів прокуратури здійснюють повноваження щодо досудового розслідування низки кримінальних правопорушень (зокрема, передбачених статтями 402–421, 423–435 Кримінального кодексу України) до формування системи відповідних органів.

Не зупиняючись тут окремо на характеристиці кожної зазначеної функції, які надані в тексті кваліфікаційної роботи, зазначимо, що найбільші суперечки та протиріччя як у науковому середовищі, так і серед практичних працівників, викликала і продовжує викликати саме реалізація пункту 9 Перехідних положень Конституції України. І якщо позбавлення прокуратури України функції попереднього слідства є цілком логічним та виправданим кроком, зважаючи на необхідність ефективного та адекватного здійснення конституційно визначених функцій цього органу та приймаючи до уваги останні новації, зокрема нормативне закріплення в новому Кримінальному процесуальному кодексі України інституту процесуального керівництва досудовим розслідуванням як форми здійснення прокурором нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, то виправданість наділення / позбавлення прокуратури України функції нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами потребує, як видається, подальшого змістовного осмислення.

Дозволимо собі приєднатися до позиції тих вчених, які не погоджуються із з висновками Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 05.10.2005 р. № 1466 (2005) «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною», за якими наділення в 2004 році прокуратури України цією функцією були охарактеризовані як поверненням України в минуле. Думається, такий висновок є передчасним та не відповідає реальному стану справ в Україні. По-перше, встановлення нагляду прокуратури за додержанням прав і свобод людини і громадянина, законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами – це не відновлення всеохоплюючого загального нагляду, оскільки стосується лише однієї, хоча і досить широкої за своїм складом, предметної сфери нагляду.
По-друге, як уже зазначалося, у деяких зарубіжних країнах, у т. ч. і державах – членах Ради Європи, наприклад, в Італії, на органи прокуратури також покладаються певні наглядові повноваження, і це не викликає заперечень та нарікань із боку Ради Європи та її органів. По-третє, таке розширення наглядових функцій прокуратури України є адекватним рівню правової культури населення, зокрема через його неготовність активно, самостійно й ефективно захищати свої права та законні інтереси за допомогою судових процедур. Видається, що в міру удосконалення суспільних відносин сфера реалізації прокурорського нагляду повинна звужуватися, а контроль за діяльністю органів державної влади переходити до громадянського суспільства. У тих сферах, де контроль із боку громадянського суспільства обмежений чи неможливий взагалі, функції нагляду необхідно залишити за прокуратурою.

Втім, і відповідно до Концепції внесення змін до Конституції України від 28.01.2014 р., і відповідно до проекту закону України про прокуратуру від 05.11.2013 № 3541-1, збереження цієї функції за прокуратурою України не передбачається.

В Україні необхідно побудувати концептуально оновлену модель організації та діяльності прокуратури, розраховану на стабільний демократичний державний устрій та функціонування в умовах розвитку громадянського суспільства. Питання здійснюваних прокуратурою України функцій повинні розглядатися у нерозривній єдності з проведенням загальної конституційної реформи.

У цілому правовий статус прокуратури України не слід розглядати як статичний та незмінний. Визначення нормами Конституції України прокуратури України як самостійного органу державної влади, що не відноситься до жодної з класичної гілок влади, уявляється, є позитивним здобутком українського конституціоналізму, оскільки саме такий статус прокуратури дозволить повноцінно виконувати покладені на неї функції. Водночас у процесі здійснення правової, адміністративної та судової реформ повинна відбуватися поступова еволюція в організації та діяльності прокуратури України, яка була б адекватною змінам у правосвідомості та правовій культурі населення та спрямованою на підтримання кінцевої мети – розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні.