Функції податків та їх класифікація

Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях. Податки виконують такі основні функції:

· фіскальну;

· розподільчу;

· регулюючу.

Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Тобто за допомогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують вико­нання покладених на неї функцій.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки, власне, держава регулює процеси вироб­ництва та споживання в суспільстві.

Елементами податку є:

♦ об'єкт податку або податкова база,

♦ суб'єкт податку,

♦ масштаб вимірювання або одиниця об'єкту,

♦ ставка податку,

♦ пільги на податок.

Об'єктом податку називають ті явища чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується (земля, дохід, майно тощо). Об'єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника і вказувати на те, що саме оподатковується. Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування (наприклад, податок, об'єктом оподаткування якого є прибуток, називається податком на прибуток).

Суб'єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податків. До суб'єктів податків належить держава та її органи, а також платники податків. Платника податку потрібно відрізняти від носія податку - особи, на яку податок припадає наприкінці усіх процесів перекладання.

Масштабом вимірювання (або одиницею об’єкта) називається одиниця, яка покладається в основу виміру і на основі обчислення якої податок визначається в межах даного об'єкта.

Ставка податку - це законодавчо встановлена величина податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок - універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для усіх платників ставки, диферен­ційований - декількох. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподат­кування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об'єкта треба сплатити як податок.

Податкові пільги - це повне або часткове звільнення від сплати податків і зниження загальної норми оподат­кування. Усі податкові пільги можна згрупувати у такі підгрупи:

· звільнення від сплати податку окремих осіб або категорій платників;

· повне або часткове звільнення об'єкта або податкової бази від оподаткування і використання неоподатковуваного мінімуму;

· зменшення ставки податку.

У зв'язку з різним соціально-економічним призначенням податків у світовій фіскальній термінології існує багато різновидів таких обов'язкових платежів. Але усі податки поєднуються у відповідні групи, що класифікуються за певними ознаками:

· за економічним змістом об'єкта оподаткування;

· за формою взаємовідносин платника і держави;

· за рівнем запровадження;

· за місцем зарахування.

За економічним змістом об'єкта оподаткування подат­ки бувають:

♦ на доходи;

♦ на споживання;

♦ на майно.

Податки на доходи (прибутки) - це обов'язкові платежі, об'єктом оподаткування яких є дохід або прибуток, отри­маний протягом відповідного проміжку часу, певного платника. Причому податки на доходи передбачають опо­даткування безпосередніх доходів у процесі їх отримання.

Податки на споживання – це обов’язкові платежі, що сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі споживання конкретних видів товарів чи послуг. Специфічною рисою податків на споживання є те, що вони справляються не в момент отримання доходу, а в процесі його використання. Такі податки запроваджуються, в основному, з метою поповнення доходів бюджетів та регулювання співвідношення між споживанням та нагро­мадженням.

Податки на майно - обов'язкові платежі, які справля­ються із конкретних власників рухомого чи нерухомого майна або в процесі передачі на нього власності.

За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки - це податки, що встановлюються безпо­середньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету дер­жави, і обсяги таких податків залежать від податкової бази.

Непрямі податки - це податки, які справляються до бюджету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів, робіт та послуг, і їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки - це обов'язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, а іноді й управління, і є обов'язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки - це обов'язкові платежі, які встанов­люються місцевими органами влади, і їх справляння є обов'язковим лише на певній території.

Залежно від порядку зарахування податки поділяються на регулюючі та закріплені (директивні).

Регулюючі податки - це податки, які можуть зарахо­вуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між рівнями бюджетної системи. В якості регулюючих, в основному, виступають загальнодержавні податки.

Закріплені або директивні податки - це податки, які в повному обсязі надходять до певного, причому тільки одного, бюджету. В якості директивних можуть бути загальнодержавні і місцеві податки.

Будь-яка держава, встановлюючи перелік податків, що справляються на її території, формує певну податкову політику.