Поняття і сутність мотивації в рамках біхевіоризму, психоаналітичної та гуманістичної шкіл психології
ТЕМА 8. Мотивація та психічна регуляція поведінки
Поняття і сутність мотивації в рамках біхевіоризму, психоаналітичної та гуманістичної шкіл психології У психології зміст мотивації досліджують прихильники поведінкової школи психології (біхевіоритські методології), гуманістичної школи (когнітивні методології) та представники психоаналітичної школи. Представники психоаналітичної методології (З.Фрейд, К.Юнг) вважають, що будь яка дія людини, хотя би частково, обумовлена безсвідомими імпульсами, які є основою прагнення людини задовільнити вроджені інстинкти - фізичні потреби організму. Індивід прагне знизити напруженість до мінімального рівня. “Не із-за благодійності м’ясника, пивовара чи пекаря ми маємо наш обід, а внаслідок їхнього піклування про власний інтерес. Ми розраховуємо не на їхню любов до ближнього, а на їхню любов до себе і ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди” (Адам Сміт “Добробут держави”). Основними інстинктами організму, на думку З. Фрейда, є інстинкт життя (відтворення собі подібних та підтримання життєдіяльності організму) і смерті (агресія, мазохізм, самозвинувачення, самознищення). К. Юнг (1986, 1993р.) також вважає, що основним механізмом мотивації є розрядка напруженості. Але, не менш важливим у розумінні мотивації є вплив на прагнення організму до самореалізації. В цьому важливу роль відіграє колективне несвідоме, що є основою індивідуального несвідомого, яке відіграє домінуючу роль у поведінці людини. Прикладом впливу колективного несвідомого на поведінку індивіда є Хотторнські експерименти Елтона Мейо, який дав поштовх розвитку соціально-психологічних мотивацій. Біхевіористи, як представники поведінкової школи психології, свої судження базують на основі строгих експерементів та вважають, що основою мотивації людини є певна потреба організму, що викликана відхиленнями його фізіологічних параметрів від оптимального рівня. Біхевіористи заперечують свідомість як предмет наукового дослідження, а всі психічні явища розглядають як реакцію організму. На думку біхевіористів, основним механізмом мотивації є прагнення організму зняти, зменшити напругу, що виникла із-за відчуття певної потреби, необхідності та привести стан фізіологічних показників у звичну норму. Якщо та чи інша форма поведінки призвела до зменшення напруги, задоволення певної потреби, то ймовірність відтворення даної форми поведінки зростає. Засади біхевіоризму втілені в ідеях Б.-Ф. Скінера про управління поведінкою людини засобами підсилення.
Рис. 8.1. М одель процесу мотивації (поведінкова школа) Ефективна реалізація функції мотивації потребує:
Поведінкова психологія і соціологія розглядають спонукання як поведінкове виявлення потреб, сконцентрованих на досягненні цілей. С утність мотивації зводиться до створення умов, що дозволяють працівникам відчувати, що вони можуть задовольнити свої потреби такою поведінкою, яка забезпечує досягнення цілей організації. Інструментом спонукання людей до ефективної діяльності є винагородження. В теорії управління під винагородою розуміється широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини. При цьому розрізняють два типи винагород: · внутрішня – її дає сама робота, її результативність, змістовність, значущість тощо; · зовнішня – її працівник отримує від організації (зарплата, просування службою, пільги, привілеї тощо).
К. Роджерс (гуманістична школа психології) вважав, що нормальна особистість відкрита для експерименту, її не потрібно контролювати чи управляти. Необхідно просто бачити особистість і брати участь у процесах, що відбуваються у її світі. Основною мотивуючою силою людської поведінки є її прагнення до самореалізації, самоствердження. Абрахам Маслоу своєю теорією ієрархії потреб також представляє гуманістичну школу психології. Дана теоріяґрунтується на тезах:
А. Маслоу стверджує, що потреби задовольняються в певному порядку: потреби нижчого рівня мають бути в прийнятному ступені задоволені, перш ніж для даної людини стануть істотно важливими потреби більш високого рівня.
Рис. 8.2. Ієрархія потреб за А. Маслоу Основною тезою когнітивних (пізнавальних) теорій мотивації є переконання, що поведінкою людини керують її знання, уявлення, думки про реалії зовнішнього світу, про причини і наслідки того, що відбувається. Уявлення людини про оточуючий світ програмують, проектують її майбутню поведінку. Мотивація – це сукупність психічних процесів, які надають поведінці людини енергетичний імпульс і загальну спрямованість. Потреба – це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами. Про існування потреби можна судити лише спостерігаючи поведінку людей, так як потреба, яка реально відчувається людиною, викликає у неї прагнення дії, спрямованої на задоволення цієї потреби. Ступінь задоволення потреби впливає на спонукання (чи мотиви) поведінки людини в майбутньому. Потреби поділяють на первісні, які за своєю сутністю є фізіологічними (потреби в їжі, сні тощо) і закладені генетично та вторинні, які носять соціально - психологічний характер (потреби в повазі, владі, визнанні заслуг тощо) і є наслідком її соціальної життєдіяльності. Вторинні потреби як правило конкретно обумовлені досвідом індивіда, є індивідуальними за типом та за інтенсивністю, як правило не можуть бути розділені і проявляються у взаємодії, у порівнянні із фізичними потребами мають досить абстрактний характер і здійснюють вплив на поведінку індивіда. С понукання – це потреба, усвідомлена з точки зору необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій (при цьому, конкретні дії людини розглядаються як засіб задоволення потреби). Спонукання потреб вторинного рівня та усвідомлення шляхів їх задоволення можна здійснювати через розвиток рівнів сприйняття реального світу. Наприклад, людина може сприймати світ на одному із рівнів: 1. Моє оточення — зовнішні обмеження. 2. Що я роблю або що я зробив — персональна поведінки і дії. 3. Духовність — сприйняття себе, як частинки великої системи. 4. Мої здібності — розумові стратегії і ментальні карти. 5. Моя система переконань і цінностей — припущення про реальність. 6. Хто я є — відчуття персональної своєрідності. Третій – шостий рівень сприйняття реального світу та себе у ньому сприяє формуванню та задоволенню потреб вторинного рівня.
|
