Ателлана
А Агон (грецьк. agon, від ago — веду) — своєрідне словесне змагання між дійовими особами в еллінських комедіях, завдяки якому розкривається ідейний зміст драматичного твору. Одним із прикладів А. можна назвати суперечку між Есхілом та Еврипідом у комедії Аристофана "Жаби". Сучасне мистецтво (модернізм, авангардизм) завдячують нідерландському філософу Й.Гайзінгу за впровадження терміна А. у значенні гри, змагання у творчому процесі як визначального принципу. становлення світової культури.
Аед (грецьк. aoidos — співець) — еллінський поет, котрий виконував епічний твір, акомпануючи собі на струнному щипковому інструменті — формінкзі, лірі чи кіфарі. Образ А. відтворено у поемі Гомера — найбільшого давньогрецького А. — "Одіссея" (Демодок, Фемій). Традиція А. була досить сильною, передавалася з покоління в покоління (рід Гомеридів на о.Хіос чи Креофелідів на о.Самос). Апокрифи (грецьк. apdkryphos — таємне, заповідне) — велика група християнського епосу, пов'язана із сюжетами Св. Письма, Житіями Святих, версіями першопочатку світу тощо. Існували у рукописному вигляді.
Амфітеатр (грец. αμφιθεατρον;) — антична споруда для різних масових видовищ; овальна арена, навколо якої уступами розташовувалися місця для глядачів. Слово має грецький корінь «amphi» (навколо).
Антагоніст — персонаж, який є ворогом головного героя чи героїв, і боротьба з яким відіграє помітну, або навіть головну роль в сюжеті художнього твору. Зазвичай антагоністи є негативними персонажами і уособлюють собою ті чи інші вади. Антагоніст у творі як правило має допоміжну роль, відіграючи роль проблеми, яку повинні розв'язати головні герої, його сюжетна лінія не є самостійною і служить для розвитку ліній головних героїв.
Ателлана (лат. atellana) древнеримское народное представление, зачастую имевшее политическую направленность; свое название а. получила от города Ателла в Кампанье, где возникла; небол. импровизационная пьеса, оказавшая значит, влияние на становление рим. комедии. Система образов А. нашла отчасти отражение в твор-ве Плавта. Содержание А. составляли эпизоды из повседн. быта. Простота сюжетов обусловливалась карикатурным характером четырех постоянных комед. масок: обжорливого дурака и неудачливого волокиты Макка, хвастуна и льстеца Буккона, скупого и глупого старика Паппа и ученого шарлатана, злого горбуна Доссена.
Г Гіменей (др.-греч. Ὑμήν) — в греческой мифологии[1] божество брака, собственно олицетворённая брачная песнь. Первоначально нарицательное имя.
Гекзаметр, або Гексаметр (грецьк. hexdmetros — шестимірник) — метричний (квантитатичний) вірш шестистопного дактиля (— ∪ ∪), де в кожній стопі, окрім п'ятої, два коротких склади зможуть замінюватись одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова — хорей. Г. застосовується в багатьох жанрах античної поезії (епос, ідилія, гімн, сатира, послання), а в сполуці з іншими розмірами (пентаметр) — в елегіях та епіграмах, до нього зверталися Гомер, Вергілій, Теокріт та ін. Гнома (грецьк. gnomos — думка, судження, висновок) — в античній трагедії — вислів, яким закінчується монолог. Тоді ж існувала гномічна поезія (Гесіод, Солон, Архілох), що пізніше поширилася в індійській, перській та арабській ліриці.
Гіпорхема (грецьк. hyporchema) — в Елладі — весела, життєрадісна пісня, присвячена Аполлону, яку виконував хор, супроводячи ії танцями й мімічною грою. Цей вид хорової лірики виник, на о. Кріт та в Спарті з вояцької пісні — пирріхи, невдовзі ввійшов до складу античної трагедії.
Д
|