Парабаса

(греч. отступление)

в др.-гр. комедии V в. до н. э. песнь хора, первонач. обличительное ядро, вокруг к-рого сформировалась «древняя» антич. комедия. В П. хор снимал маски и обращался непосредственно к зрителю, нередко отступая от сюжета пьесы и высказывая крит. мнение автора о совр. обществ, порядках.

 

Перипетія (грецьк.peripeteia — зненацький поворот) — різка несподівана переміна у перебігу подій та долі персонажа, наслідок вторгнення в дію певного випадку. П. співпричетна до категорії можливого, вона — структуротвірний компонент епічних (пригодницький роман) та драматичних сюжетів.

 

Просодий

пение в процессии, посвящ. Апполону, позже также и в честь людей,; Просо́дия (др.-греч. προσῳδία — «ударение»). Просодия возникла в античной грамматике как учение об ударении (в первую очередь музыкальном), занимающееся слогами с точки зрения их ударности и протяженности.

 

Р

Ретардація (лат. retardatio — затримка, уповільнення) — композиційний прийом, властивий епічним та драматичним творам; гальмування прямого розвитку сюжетної дії, уповільнення розповіді про зображувану подію. Досягається позасюжетними компонентами.

 

Рапсоды (согласно античным объяснениям термина — «сшиватели песен» или «певцы с жезлом в руке») — профессиональные исполнители эпических, главным образом гомеровских поэм в классической Греции; странствующие певцы, декламировавшие поэмы с жезлом в руке (жезл — символ права выступать на собрании).

 

С

Стасим

(στάσιμον) — песнь греческой трагедии, которую исполнял хор, когда он стоял уже на своем месте в оркестре (таким образом, С. являлись противоположностью пародам — см.). С. наполняют собою перерывы драматического действия, являясь по поводу его, но не входя в его состав. В них выражается сочувствие хора к главному лицу пьесы, толкуется смысл или ожидаемые последствия событий, только что совершившихся на сцене. С. исполнялись хором как при пустой сцене, так и в присутствии действующих лиц. Первая форма встречается несколько чаще, чем вторая.

Скена (дав.-гр. skene, основне значення «намет») — одна із трьох частин будинку давньогрецького театру (Скена, орхестра й місця для глядачів).

Спочатку — тимчасове дерев'яне приміщення для перевдягання й виходу акторів. З ускладненням театральної дії й введенням 2-го й 3-го акторів в 1-й половині 5 століття до н. е. скена стала споруджуватися за орхестрою або по дотичній до її окружності. Від давньогрецького слова skene і лат. scaena походить сучасне слово сцена.

 

Софісти — давньогрецькі мудреці 5-4 століть до н. е., які були мандрівними експертами з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику. Вони не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси. У філософії вони атакували тлумачення реальності елейців і намагалися пояснити феноменальний світ. Їхня освітня програма базувалася на віруванні, що чесноту можна навчити. Через їхнього противника Платона, вони набули поганої слави — філософських шахраїв, зацікавленіших в грошах і престижі аніж у правді. У римський період термін софіст означав просто вчителя риторики.

 

Т

Тогата

комедия с рим. сюжетом, получившая название по рим. одежде тоге. Получила распространение в к. II - нач. I в. до н. э. В отличие от паллиаты, действие Т. происходило в Италии, но не в самом Риме, а в небол. городах. Ее участники - крестьяне, торговцы, ремесленники. Осн. темы Т. - семейные и бытовые конфликты - продолжали сюжеты комедий Теренция. В Т. порицалось нарушение морал. норм и прославлялось торжество добродетели и семейного мира. Бол. место уделялось женским персонажам, о чем говорят названия пьес «Падчерица», «Золовка» и т. п. Т. к. рим. нравы не позволяли изображать торжество раба над хозяином, в Т. отсутствовал основной персонаж паллиаты - раб-интриган. Т. написаны простым языком, богаты пословицами, поговорками, полны шуток.