Центральні органи публічного адміністрування 2 страница

І України з питань науки, інновацій та шформатизації;

— Державне агентство земельних ресурсів України, реорганізувавши Державний комітет України із земельних ресурсів;

— Державне агентство лісових ресурсів України, реорганізувавши Державний комітет лісового господарства

' України;

— Державне агентство резерву України, реорганізувавши
І Державний комітет України з державного матеріального резерву;

—Державне агентство рибного господарства України, реорганізувавши Державний комітет рибного господарства України;

—Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, реорганізувавши Міністерство промислової політики України;

—Державну архітектурно-будівельну шспекцію України, поклавши на цю Інспекцію функції з реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будшельного контролю;

—Державну фшансову шспекціїо України, реорганізувавши Головне контрольно-ревізшне управління України.

2. Ліквідовано:

— Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, поклавши його функції на Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України та Державну шспекцію техногенної безпеки України;

— Вищу атестаціїшу комісію України, поклавши її функції на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України;

— Український інститут національної пам'яті;

— Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

— Державний комітет України у справах національностей та релігій.

_

 

3. Перейменовано;

— Державний комітет ядерного регулювання України Державну інспекцію ядерного регулювання України;

— Національне космічне агентство України на Держаний космічне агентство України.

Затверджено Схему організації та взаємодії ЦОВВ (додаток Д), Встановлено, що міністерства та інші ЦОВВ, ЩО утворюються шляхом реорганізації інших ЦОВВ, г правонаступниками органів, які реорганізуються.

ЦОВВ, на які цим Указом покладені функції з реалізації державної політики у відповідній сфері, виконують ] повноваження у визначених сферах компетенції відповідних! органів, що ліквідуються згідно з зазначеним Указом.

3.2. Територіальні підрозділи центральних органів влади

Територіальні органи міністерства та іншого ЦОВВ (далі — І територіальні органи) можуть утворюватися в Автономні™ Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи, якщо це передбачено положенням про міністерство та інший ЦОВВ.

Територіальні органи підпорядковано відповідному міністерству, іншому ЦОВВ, а територіальні органи нижчого рівня — також територіальним органам вищого рівня.

Голови місцевих держадміністрацій координують діяльність територіальних органів і сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань.

Територіальні органи у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами міністерства, дорученнями міністра, його першого заступника та заступника (у разі введення відповідної посади), наказами ЦОВВ, дорученням керівника ЦОВВ, актами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування та наказами територіальних органів вищого рівня (рис. 3.1).

н|ііріііі.пі йргани у своїй діяльності Керуються

Конституцією та законами у_країни

актами та дорученнями Пр_езИд_ЄНта України

актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України

наказами міністерства, До_{Рученнями МІНІСТ}ра, його першого заступника та заступника (_{у разі ввеД}ення відповідної посади)

актами Ради міністрів А_{вТономноїре(:гіубліки Кри},

^ наказами ЦОВВ, доруче_8і,_лми керівника ЦОВВ

актами місцевих держадміністрацій

актами органів місцевого _{Самоврядування}

наказами територіальних ₀р_Ганів вищого рівня

Рис. 3.1. Ієрархія нормативно-правового забезпечення діяльності територіальних ор_Ганів виконавчої влади

Завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства _{Та ІНШО}го ЦОВВ на території відповідної адміністративно-_{ТЄриторіальної} одиниці.

Територіальні органи виконують покладені на них завдання, а саме: надають адміністративні послуги; здійснюють державний нагляд (контроль); управляють об'єктами державної власності в межах, визначених законодавством; узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до їхньої компетенції, готую_{Ть та} вносять в установленому порядку пропозиції щодо його вдосконалення; здійснюють інші повноваження, визначені законами України та покладені на міністерство, інший ЦОВВ Президентом України (рис. 3.2).

Надають

адміністративні послуги

Здійснюють

державний нагляд (контроль)

Управляють

об'єктами державної власності в межах, визначених законодавством

Узагальнюють

практику застосування законодавства з питань, що належать до Ьшьої компетенції, готують та вносять в установленому порядку пропозиції щодо його вдосконалення

Здійснюють

інші повноваження, визначені законами України та покладені на міністерство, інший ЦОВВ Президентом України

Рис. 3.2. Завдання територіальних органів виконавчої влади

Територіальні органи з метою організації своєї діяльності:

1) забезпечують здійснення заходів щодо запобігання корупції та контроль їхнього здійснення;

2) забезпечують ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів;

3) організовують планово-фінансову роботу, здійснюють контроль використання фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечують організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;

4) організовують розгляд звернень громадян з питань, що належать до їхньої компетенції, виявляють та усувають причини, що призводять до подання громадянами скарг;

 

5) забезпечують доступ до публічної інформації, що перебуває в їхньому володінні;

6) забезпечують у межах своїх повноважень реалізацію державної політики стосовно захисту інформації з обмеженим доступом;

П 7) забезпечують у межах своїх повноважень виконання шндань з мобілізаційної підготовки та мобілізації;

г 8) організовують роботу з укомплектування, зберігання, обліку та використання архівних документів. Територіальні органи мають право:

— залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їхніми керівниками), представників інститутів громадянського суспільства;

— одержувати в установленому законодавством порядку інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їхніх посадових осіб;

— скликати наради, утворювати консультаційні, дорадчі Та інші допоміжні органи і служби (ради, комісії, колегії, робочі групи тощо) для сприяння здійсненню покладених на територіальні органи завдань;

— користуватися інформаційними базами даних
державних органів, державною системою урядового зв'язку
та іншими технічними засобами (рис. 3.3).

Територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь, міжрегіональні територіальні органи здійснюють свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні органи нижчого рівня, а також контроль діяльності територіальних органів нижчого рівня.

Територіальні органи під час виконання покладених на них завдань взаємодіють з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (рис. 3.4).

Територіальні органи у межах своїх повноважень видають накази організаційно-розпорядчого характеру. Акти територіальних органів міністерства можуть бути скасовані міністром повністю чи в окремій частині. Акти територіальних органів іншого ЦОВВ можуть бути скасовані керівником ЦОВВ повністю чи в окремій частині, у тому числі за дорученням міністра, який спрямовує і координує діяльність відповідного центрального органу виконавчої влади, а також міністром у разі відмови керівника ЦОВВ скасувати такий акт.

Територіальний орган міністерства очолює керівник, який призначається на посаду за погодженням з головою місцевої

 

держадміністрації та звільняється з посади міністром, якщо інше не передбачено законом та положенням про міністерство,

Рис. 3.4. Суб'єкти з якими взаємодіють територіальні органи виконавчої влади під час виконання покладених на них завдань

Територіальний орган іншого ЦОВВ очолює керівник, і «ний призначається на посаду за погодженням з міністром, Котрий спрямовує і координує діяльність центрального органу йиконавчої влади, та головою місцевої держадміністрації та ♦мільняється з посади керівником ЦОВВ за погодженням з Міністром, якщо інше не передбачене законом та положенням

про ЦОВВ.

Керівники територіальних органів підзвітні та Підконтрольні, відповідно, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо повноважень органів виконавчої влади, Наданих законом Раді міністрів Автономної Республіки Крим, Та головам місцевих держадміністрацій з питань здійснення повноважень місцевих держадміністрацій.

У територіальних органах для погодженого вирішення Питань, що належать до їхньої компетенції, та обговорення Найважливіших напрямів діяльності може утворюватися колегія. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом прийняття відповідного наказу територіального органу.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у територіальних органах можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультаційні, дорадчі та інші допоміжні органи.

Територіальні органи діють на підставі положень, що затверджуються відповідно до типового положення міністром, керівником іншого ЦОВВ.

Територіальні органи утримуються за рахунок державного бюджету. Структуру територіальних органів міністерства затверджує міністр. Штатний розпис та кошторис територіальних органів міністерства затверджує заступник міністра — керівник

апарату.

Чисельність працівників територіальних органів міністерства затверджує міністр у межах граничної чисельності працівників, визначеної Кабінетом Міністрів України для територіальних органів міністерства. Керівники територіальних органів міністерства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь, міжрегіональних територіальних органів вносять пропозиції міністру щодо чисельності працівників територіальних органів нижчого рівня. Структуру територіальних органів іншого ЦОВВ затверджує керівник центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує і координує діяльність ЦОВВ, якщо інше не передбачене положенням про ЦОВВ.

 

Штатний розпис та кошторис територіальних органія іншого ЦОВВ затверджує керівник ЦОВВ.

Чисельність працівників територіальних органів іншого ЦОВВ затверджує керівник центрального органу виконавчої влади в межах граничної чисельності працівників, визначеної Кабінетом Міністрів України для територіальних органіЯ ЦОВВ.

Керівники територіальних органів ЦОВВ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь міжрегіональних територіальних органів вносять пропозицЩ керівникові ЦОВВ щодо чисельності працівників територіальних органів нижчого рівня.

Територіальні органи утворюються в порядку, передбаченому ст. 13 і 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади".

3.3. Місцеві органи публічного адміністрування

3.3.1. Місцеві органи державної виконавчої влади. На

формування місцевої системи державного управління великий вплив має форма територіального устрою. У теорії розрізняється чотири основних типи місцевого державного управління залежно від публічно-правового статусу територій, де здійснюється управління: місцеве державне управління федерації; місцеве державне управління автономії; децентралізоване та централізоване місцеве державне управління.

За федеративної форми вищі територіальні одиниці являють собою державоподібні, чи навіть державні, утворення — суб'єкти федерації. Основною ознакою федеративної держави є розділений суверенітет між двома рівнями, що передбачає, зокрема, існування двох систем державної влади та управління, кожна з яких діє у визначених межах. Федеративна держава здійснює власні повноваження на рівні своїх суб'єктів через утворення власних органів або / та через делегування виконання своїх повноважень органам суб'єктів федерації. Федерації значно відрізняються одна від одної за рівнем економічного розвитку, розміром території, за правовими характеристиками, походженням, що також значною мірою впливає на систему місцевого державного управління. Окреслена форма не є властивою для України, адже відповідно до ст. 2. Конституції України суверенітет України поширюється

ип всю територію, Україна є унітарною державою, а її територія ■ межах кордону, що існує, є цілісною. У ст. 132 Конституції України визначено, що територіальний устрій держави ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, тобто складові частини держави перебувають у нерозривному взаємному зв'язку, визначаються внутрішньою єдністю.

За автономії територіальні одиниці виступають не як адміністративні частини держави, а виключно як самоврядні утаорення, що подеколи діють із державою на рівних правах. На відміну від федеративній моделі, жодних суверенних прав За ними не визнається, а рівень автономних прав визначається виключно державою. За цією моделлю система державного управління на рівні самоврядних одиниць здійснює лише загальнополітичні повноваження (оборона, зовнішня політика, національні фінанси), решта управлінських функцій (соціальна політика, економічний розвиток тощо) знаходиться у виключній компетенції місцевих влад, що знаходяться повністю поза межами системи державного управління. Незважаючи на існування Кримської автономії та інституту місцевого самоврядування на рівні поселень, що також іноді трактуються як адміністративна автономія, окреслена модель також не є властивою для України, чому сприяють тісні організаційні зв'язки між органами державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевого самоврядування та АРК.

За децентралізованої моделі місцевого державного управління держава передає значний обсяг власних повноважень виконавчим органам самоэрядних територій, що, з одного боку, значно спрощує структуру публічного управління, а з іншого втягує самоврядні органи в систему державного управління. Самоврядні одиниці за такою моделлю виступають певною мірою як територіальні одиниці держави, а їхні органи забезпечують одночасно виконання як власної компетенції, так і компетенції держави. В межах реалізації державних інтересів органи самоврядування входять у субординаційні відносини з вищестоящими органами державного управління, будучи повністю автономними під час реалізації інтересів територіального колективу.

Централізація не визнає будь-які форми автономії та самоврядування. За цією моделлю, виконання публічних завдань повністю доручається державним службам, крім того всі адміністративні рішення ухвалюються виключно центральною ланкою державної установи. Така тотальна централізація вкрай рідко зустрічається в системі державного

управління. Тому зазвичай використовують одну з форм централізації, що долає її значні недоліки — деконцентрацію. Деконцентрація передбачає наявність місцевих органів державного управління, що знаходяться в субординаційних відносинах із центром, їхнє керівництво призначається та усувається центральним урядом. При цьому центральна влада може визнавати за місцевими органами достатньо широку компетенцію, але в будь-який момент вона може бути переглянутою або рішення місцевих органів можуть бути відмінені вищестоящою ланкою не лише з точки зору порушення законності, а з міркувань доцільності. При деконцентрації місцеві територіальні одиниці не володіють статусом юридичної особи. Деконцентрація може існувати під наглядом лише одного представника центральної влади або кількох начальників спеціалізованих служб.

Моделі децентралізації та централізації повною мірою притаманні Україні, що й закріплюється Основним Законом. Відповідно до ст. 132 Конституції територіальний устрій України ґрунтується на засадах поєднання централізації й децентралізації у здійсненні державної влади. Це проявляється в тому, що за державою зберігається право охорони та забезпечення загальнодержавних інтересів, що здійснюється через утворення централізованої системи відповідних органів державного управління на місцях. Решта функцій передається у вигляді делегованої компетенції до повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування та АРК, що володіють також значними власними повноваженнями. При цьому, зберігаючи централізацію в певних сферах, держава широко використовує механізм деконцентрації, що має прояв у створенні місцевих державних адміністрацій та територіальних підрозділів ЦОВВ зі значними правами. Сполучення засад централізації та децентралізації має прояв і в тому, що на рівні територіальних одиниць вищого та середнього рівня (області та райони) публічну владу представлено лише механізмом місцевого державною управління, а самоврядні територіальні громади відсутні.

Місцеве державне управління в Україні, в основному, будується відповідно до територіального поділу країни, під "місцевим" розуміється рівень, що є нижчим, ніж загальнодержавний. Так, відповідно до статті 133 Конституції України територіальними одиницями України є Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Відповідно до Конституції України державну виконавчу Владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Київ та Севастополь, районах у містах Київ та Севастополь здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом державної виконавчої влади, входить до єдиної системи органів виконавчої влади і становить собою складну функціональну єдність посадових осіб та структурних підрозділів.

В Україні інститут місцевих державних адміністрацій виник у 1992 р. Демократичні процеси кінця 1980-х — початку 1990-х рр. викликали значні зміни в системі державного управління на місцевому рівні, що було пов'язано, у першу чергу, з формуванням інституту місцевого самоврядування. У зв'язку з прийняттям у 1990 р. Закону СРСР "Про загальні принципи місцевого самоврядування в СРСР", а особливо — у 1992 р. Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування", ради різних рівнів разом зі своїми виконавчими і розпорядницькими органами (виконкомами рад) набули статусу органів місцевого і регіонального самоврядування.

Систематизація законодавства, що стосувалося процесів реалізації державної влади вказує на законодавче закріплення її форм та окреслення кола повноважень органів державного управління і місцевого самоврядування (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Хронологічна послідовність зміни форм реалізації державної влади на територіальному рівні за часів незалежності України

 

Дата	Нормативний акт	Форми реалізації територіальної влади, зміст владних змін
1	2	3
7 грудня 1990 р.	Закон УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоуправління»	Ради народних депутатів та їхні виконавчі органи - виконкоми -єдині органи влади на місцях
березня 1992 р.	Закон України «Про представника Президента України»	Створення державних виконавчих органів - адміністрацій замість виконкомів, керівником яких затверджувався представник Президента України
березня 1992 р.	Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»	Відміна ієрархічної підпорядкованості рад

Закінчення табл. 3.1

 

1	2 3
3 ЛЮТОГО 1994 р.	Закон України «Про формування місцевих органів влади»	Скасування місцевих адміністрацій, повернення до виконкомів як органів місцевої виконавчої влади
8 червня 1995 р.	Конституційний договір «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні»	Створення місцевих державних адміністрацій, затвердження головою адміністрації вибраного голови ради
серпня 1995 р.	Указ Президента України «Про положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію та про районну в містах Києві та Севастополі державні адміністрації»	Затвердження сфер компетенції державних органів виконавчої влади, подвійний статус Київської та Севастопольської державних адміністрацій
ЗО грудня 1995 р.	Указ Президента України «Про делегування повноважень державної виконавчої влади головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських селишних і міських Рад»	Підпорядкованість і підконтрольність виконавчих комітетів сільських селищних і міських Рад місцевим державним адміністраціям у частині делегованих державою повноважень
червня 1996 р.	Конституція України	Закріплення системи органів державного управління, що склалася. Створення двох центрів публічної влади на територіальному рівні. Делегування обласними та районними радами частини повноважень відповідним державним адміністраціям
9 квітня 1999 р.	Закон України «Про місцеві державні адміністрації»	Визначення організації, повноважень та порядку діяльності місцевих державних адміністращЙ
9 грудня 2004 р.	Закон України «Про внесення змін до Конституції України»	Затвердження зміни порядку формування вищого органу виконавчої влади

Перелік наведених у табл. 3.1 нормативних актів щодо зміни форм реалізації державної влади на територіальному рівні не є повним; частина з них є програмними документами, які визначали діяльність органів влади щодо забезпечення реалізації своїх повноважень, як Концепція державної регіональної політики та Програма державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні. Ці документи визначають напрямки діяльності органів влади щодо збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів та їхньої взаємодії, проте не визначають механізмів здійснення цих завдань.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органгв виконавчої влади. У межах своїх повноважень вона здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність й правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного й культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їхнього національно-культурного розвитку;

 

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Необхідним елементом правового статусу місцевої державної адміністрації є предмети відання, що визначають ті сфери життєдіяльності громадян, на які розповсюджується її юрисдикція. До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить виріїпення питань комплексного розвитку території, а саме:

— забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

—соціально-економічного розвитку відповідних територій;

—бюджету, фінансів та обліку;

—управління майном, приватизації та підприємництва;

—промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

—науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

—використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

—зовнішньоекономічної діяльності;

—оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

— соціального захисту, зайнятості населення, праці та
заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесеш законами до їхніх повноважень.

Місцеві державні адміністрації діють на засадах:

— відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність;

— верховенства права;

— законності;

— пріоритетності прав людини;

— гласності;

— поєднання державних і місцевих інтересів.

Місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним районним, обласним радам у виконанні програм соціально-економічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів, підзвітними і підконтрольними в частині повноважень, делегованих їм відповідними районними, обласними радами, а також у виконанні рішень рад з цих питань. Делегування радами повноважень місцевим державним адміністраціям супроводжується переданням фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їхнього здійснення.

Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня.

Передання місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів супроводжується переданням їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень. В управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку. У разі делегування місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами відповідних повноважень в їхньому управлінні перебувають

також об'єкти спільної власності територіальних громад. Місцевим державним адміністраціям забороняється використовувати об'єкти державної власності, спільної власності територіальних громад, що перебувають в їхньому управлінні, як заставу чи інші види забезпечення, а також здійснювати операції уступки вимоги, переведення боргу, прийняття переведення боргу, дарування, пожертвування.

До повноважень місцевих державних адміністрацій належать права та обов'язки, необхідні для здійснення завдань та функцій держави на відповідних територіях.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль:

— збереження і раціонального використання державного майна;

— стану фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконання державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належного і своєчасного відшкодування шкоди, заподіяної державі;

— використання та охорони земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;

— охорони пам'яток історії та культури, збереження житлового фонду;

— додержання виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією;

— додержання санітарних і ветеринарних правил, збирання, утилізації та захоронения промислових, побутових та інших відходів, додержання правил благоустрою;

— додержання архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;

— додержання правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;

 

— додержання законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;