Студопедия — Центральні органи публічного адміністрування 3 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Центральні органи публічного адміністрування 3 страница






— охорони праці та своєчасної й не нижче визначеного державою мінімального розміру оплати праці;

— додержання громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху;


— додержання законодавства про державну таємницю та інформацію.

Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. У разі відсутності голови місцевої державної адміністрації його функції та повноваження виконує перший заступник голови, а в разі відсутності останнього — один із заступників голови місцевої державної адміністрації. Перші заступники та заступники голови, інші посадові особи місцевих державних адміністрацій здійснюють функції та повноваження відповідно до розподілу обов'язків, визначених головами місцевих державних адміністрацій, і є відповідальними за стан справ у дорученій сфері перед головою місцевої державної адміністрації, органами виконавчої влади вищого рівня. Розподіл обов'язків між першим заступником та заступниками голови, іншими посадовими особами місцевої державної адміністрації здійснюється головою місцевої державної адміністрації не пізніше одного місяця з дня призначення його на посаду.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їхніх повноважень. Для правового, організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації, підготовки аналітичних, інформаційних та інших матеріалів, систематичної перевірки виконання актів законодавства та розпоряджень місцевої державної адміністрації, подання методичної та іншої практичної допомоги місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування головою місцевої державної адміністрації утворюється апарат місцевої державної адміністрації в межах виділених бюджетних коштів. Рекомендований переліїс структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій подано в додатках А—Г.

Місцеві державні адміністрації, здійснюючи свої повноваження у сфері управління, взаємодіють з відповідними міністерствами та іншими ЦОВВ.

Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним міністерствам, іншим ЦОВВ.

Характерною рисою розвитку системи публічного управління в Україні є дуалізм державної виконавчої влади на місцевому рівні.


В адміністративно-територіальних одиницях вищого та середнього рівнів утворюються поряд з місцевими державними адмМстраціями територіальні підрозділи ЦОВВ. Виступаючи як самостійні організаційно-правові структури, у зв'язку з функціями, що покладені на них, вони відіграють значну роль в управлінні відповідними територіями. Територіальні підрозділи утворюються всіма видами ЦОВВ — міністерствами, державними комітетами, центральними органами державного управління зі спеціальним статусом, урядовими органами державного управління. Голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших ЦОВВ та сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань.

З питань здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій керівники територіальних органів міністерств та інших ЦОВВ підзвітні й підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій.

Обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль їхньої діяльності.

За наявності підстав, передбачених законодавством, голови обласних державних адміністрацій можуть порушувати питання перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України про притягнення до дисциплінарної відповідальності голів районних державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій мають право вносити на розгляд відповідних рад питання, пов'язані з виконанням делегованих повноважень, та інші пропозиції.

Голови обласних державних адміністрації! мають право дорадчого голосу на засіданнях обласних рад. Голови районних державних адміністрацій мають право дорадчого голосу на засіданнях районних рад.

Голови місцевих державних адміністрацій щорічно звітують перед відповідними радами з питань виконання бюджету, програм соціально-економічного та культурного розвитку територій і делегованих повноважень.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території взаємодіють із сільськими, селищними і міськими радами, їхніми виконавчими органами та сільськими, селищними і міськими головами, сприяють у здійсненні ними власних повноважень місцевого самоврядування, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого


самоврядування, контролюють виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади, розглядають та враховують у своїй діяльності пропозиції депутатів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб.

У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, про це повідомляється заздалегідь відповідним органам місцевого самоврядування. Представники цих органів та посадові особи територіальних громад мають право брати участь у розгляді таких питань місцевою державною адміністрацією, висловлювати зауваження та пропозиції.

Голови місцевих державних адміністрацій, їхні заступники, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації або їхні представники мають право бути присутніми на засіданнях органів місцевого самоврядування та бути вислуханими з питань, що стосуються їхньої компетенції.

Місцеві державні адміністрації не мають права втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування власних повноважень.

Для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації.

3.3.2. Система місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні —це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади —жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

В Україні розбудова демократичних засад організації територіальної влади стала можливою лише з моменту проголошення незалежності. Хоча концептуальні підходи до створення першого закону про місцеве самоврядування розроблялися І. Бутковим та М. Пухтинським ще в 1989 р., коли з'явилась перша серія публікацій з даного питання в радянських виданнях, ці спроби, проте, часто мали характер компромісу між основами самоврядності й радянською системою управління. Організація й діяльність держави будуються на засадах виборності всіх органів державної влади,


підзвітності їх народові, відповідальності кожного державного органу і кожної службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для підлеглих згідно з розподілом їхніх повноважень.

Розглядаючи становлення влади в незалежній Україні, науковці визначать п'ять, а то і сім змін моделей управління на різних рівнях. Однак, систематизуючи ці зміни, більшість із них відносять їх до трьох (Пухтинський), іноді чотирьох (Буряк, Чудновський) періодів, етапів становлення регіональної та місцевої влади. Говорячи про територіальне управління і зміну його форм, частіше розглядають муніципальний розвиток і в первинному поділі визначають кілька його етапів. Такий поділ зумовлюється прийняттям законодавчих актів, котрі, перш за все, визначають розвиток самоврядування.

Перший етап (до 1994 р.) — пошук різних моделей територіальної влади. У цей час було прийнято нову редакцію Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР" від 1992 р., Закон "Про представника Президента", Положення про місцеві державні адміністрації.

Другий етап (1994 — 1996 рр.) — період конституційних перетворень. На цьому етапі вступає в силу Конституційний договір.

Третій етап —конституційний розвиток. Цей етап характеризується прийняттям Конституції України, ратифікацією Європейської хартії місцевого самоврядування, створенням законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації".

За своєю природою місцеве самоврядування є специфічною формою реалізації публічної влади, яка відрізняється від державної влади тим, що втілює місцеві інтереси територіальних колективів, на відміну від природи держави, яка втілює загальнодержавні інтереси. Крім того, місцеве самоврядування відрізняється від влади об'єднань громадян, які реалізують політичні, соціальні, культурні й інші інтереси своїх членів. Місцеве самоврядування відрізняється від інших форм здійснення публічної влади своїми інститутами, формами діяльності, повноваженнями, правовим захистом і відповідальністю. Його характерною рисою є демократизм, що знаходить відбиття у виборності органів місцевого самоврядування та децентралізації системи. Також це виражається у самостійності територіальних колективів у вирішенні питань місцевого значення; гарантованість місцевого


самоврядування в межах конституції України; піднаглядність і підконтрольність.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їхніх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування для реалізації покладених на нього функцій має мати визначені законом основні права. По-перше, обов'язковість виконання актів органів місцевого самоврядування повинна забезпечуватись правом санкції, тобто правом накладання стягнення за порушення обов'язкових правових актів. По-друге, право нагляду за дотриманням правових актів, яке складається з низки більш конкретних прав (наприклад, право вільного входу уповноважених осіб місцевого самоврядування на підприємства, в установи, організації). По-третє, право примусу, здійснення якого можливе за наявності примусової сили, що пояснює надання місцевому самоврядуванню право утримувати місцеву мілптію.

Важливе значення в системі гарантій місцевого самоврядування має дотримання так званих "муніципальних" прав громадян. Виділяють дві групи муніципальних прав громадян: колективні, здійснення яких можливе шляхом сукупних дій певної кількості членів територіальної громади та індивідуальні, що належать кожному громадянинові й можуть бути реалізовані будь-яким членом територіальної громади незалежно від інших її членів. До групи ''індивідуальних" прав громадян віднесено: участь у місцевих референдумах, у місцевих виборах; письмові або особисті звернення до органи? місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, служба в органах місцевого самоврядування; оскарження в суді ргшень, дій чи бездіяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 38-40, 55, 56 Конституції України).


Система місцевого самоврядування включає:

— територіальну громаду;

— сільську, селищну, міську раду;

— сільського, селищного, міського голову;

— виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

— районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

— органи самоорганізації населення.

У системі місцевого самоврядування посадова особа — сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. За правовим статусом він, відповідно до Конституції України, є головною посадовою особою територіальної громади, очолює виконавчі органи відповідної ради та веде її засідання. Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади, відповідно, села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.

Закон передбачає на рівні сільської, селищної, міської ради ще й таку посадову особу місцевого самоврядування, як секретар ради, який обирається з числа її депутатів за поданням голови. Введення цієї посадової особи зумовлене статусом сільського, селищного, міського голови, який вже не є головою відповідної ради, та необхідністю здійснення функцій, пов'язаних із забезпеченням організації роботи ради, її постійних комісій, сприяння роботі депутатів.

Реальність та ефективність місцевого самоврядування будь-якої країни визначається, у першу чергу, спроможністю його головних суб'єктів самостійно виконувати функції місцевого самоврядування. Одним із головних механізмів державного управління, що дозволяє закріпити таку спроможність, є законодавче закріплення можливостей та гарантій розвитку первинних суб'єктів місцевого самоврядування.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради, які утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.


Органи самоврядування базового рівня мають делеговані державою повноваження:

—у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку;

—у сфері бюджету, фінансів та цін;

—у питаннях управління комунальною власністю;

—у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського транспорту і зв'язку;

—у галузі будівництва;

—у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

—у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища;

— у сфері соціального захисту населення та ін.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських,

районних у містах (у разі їхнього створення) рад є їхні виконавчі комітети, відділИг управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчий комітет ради утворюється у складі, відповідно, сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради — голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Призначення виконавчого органу полягає в оперативному розпорядженні ресурсами самоврядування для найбільш повного задоволення потреб населення з урахуванням встановлених представницьким органом пріоритетів і обмежень. Виходячи з цього загальними функціями виконавчого органу виступають:

— визначення, облік і прогнозування потреб населення,
аналіз способів їх задоволення, порівняння ціннісних орієнтацій,
розроблення критеріїв щодо прийняття рішень і погодження їх
з представницьким органом;

— визначення, облік і прогнозування ресурсів, аналіз їхнього
стану, їхні оновлення й доповнення, пошук нових ресурсів,
контроль їхнього використання;

— визначення кінцевих результатів, порівняння їх із
загальними завданнями і використання одержаних даних для
вдосконалення стратегій програм; аналіз і структуризація
поставлених перед органом управління загальних завдань,
з'ясування того, які ресурси необхідні для їхнього вирішення,


підготування специфікованих вимог до системи інформаційного забезпечення;

— генерування й аналіз різних варіантів дій, вибір цілей, які оптимізують стратегію самоврядування та розроблення відповідних програм;

— контроль перебігу виконання програм і прийняття додаткових рішень;

— контроль досягнутої ефективності.

Основною формою роботи виконкому є його засідання. Місцеві ради, визначаючи структуру і порядок діяльності виконкомів, самостійно обирають організаційну схему побудови цих органів. На їхній вибір впливають численні фактори: розміри і рівень соціально-економічного розвитку відповідної території, чисельність населення, фінансові можливості тощо. Сільські та селищні ради, як правило, утворюють невеликі за кількісним складом виконкоми.

Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради, відповідно, сільський, селищний, міський голова, районної в місті ради — голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому разі функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради — за пропозицією голови відповідної ради.


Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Реалізація влади на рівні району та області здійснюється двома владними органами — державними адміністраціями та радами, діяльність яких регламентується законодавством. Ці ж два органи є відповідальними за збалансований розвиток території. За ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Ст. 142 Конституції України визначає матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти та природні ресурси, що перебувають у комунальній власності територіальних громад. Якщо немає цієї основи, тобто немає місцевого бюджету і комунальної власності, то, виходить, немає і місцевого самоврядування, самоврядності. Районні та обласні бюджети складаються з державних трансфертів та дотацій і частини відрахувань з бюджетів сільських, селищних і міських рад. Власних надходжень відповідно до бюджетного законодавства вони не мають. Це різко зменшує можливість планування розвитку території, вирішення проблемних питань населення. Майнові питання завжди впливали і впливатимуть на стан розвитку того чи іншого регіону, і від організації та створення обласними і районними радами відповідних управлінських структур залежить ефективне використання об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Обласні та районні ради без майна — це структури, що не є спроможні вирішувати практичні питання із задоволення спільних потреб територіальних громад.

Оскільки на рівні району чи області виконавчими органами для районних та обласних рад є відповідні державні адміністрації, обласна та районна ради можуть висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого, з урахуванням пропозицій органу виконавчої влади вищого рівня, Президент України приймає рішення і дає відповідній раді обґрунтовану відповідь.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого


самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених законами.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, у межах яких діють самостійно і є відповідальними за свою діяльність згідно із законом. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Система органів місцевого самоврядування та система органів державної виконавчої влади складаються з різних за своєю природою органів, об'єднаних, проте, функціонально в організаційне ціле необхідністю забезпечувати реалізацію управлінських цілей і повноважень. У такому ракурсі не лише органи державної влади, а й органи місцевого самоврядування є однією з ланок механізму держави, але не компонентом її апарату. Порядок формування та організація діяльності рад визначається Конституцією України, законами, а також статутами територіальних громад.

Нормативне регулювання організації та діяльності місцевого самоврядування здійснюється внутрішнім правом кожної держави, а також відповідними актами міжнародного рівня, зокрема Європейською хартією місцевого самоврядування, котру від імені України 6 листопада 1996 р. було підписано в м. Страсбурзі. Після ратифікацій Верховною Радою України 15 липня 1997 р. Хартія стала частиною національного законодавства України. Отже, положення Хартії на території України мають обов'язкову юридичну силу, як і положення будь-якого іншого чинного законодавчого акта України. Метою Європейської хартії місцевого самоврядування є встановлення загальноєвропейських стандартів щодо визначення й захисту прав територіальних громад і органів місцевого самоврядування.


 



ч



Розділ 4 РЕФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ

В УКРАЇНІ

4.1. Світовий досвід розвитку публічного адміністрування

Відмітною рисою змін, що відбуваються в багатьох країнах протягом останніх двадцяти років у галузі публічного адміністрування, є те, що його жорстка, ієрархічна форма, котра переважала протягом більшої частини XX ст., замінюється гнучкими, ринково орієнтовними формами. Причому це є не просто перехід до нового стилю управління, а зміна ролі владних структур у суспільстві та їхніх відносин із громадянами. "Традиційне" публічне адміністрування багато в чому дискредитувало себе і теоретично, і практично, тому на зміну йому приходить нова парадигма.

Ця нова парадигма протистоїть деяким основам, котрі раніше для публічного адміністрування вважалися фундаментальними й незмінними. На сучасному етапі виявилося, що сама сутність традиційної моделі вже не є адекватною реаліям. Безсумнівно, сувора адміністративна система має свої переваги. Можливо, тому протягом досить тривалого часу не було порушувано питання перегляду принципів її функціонування, її ефективності, а також альтернативних методів управління органів публічного адміністрування. Ієрархія дозволяє кожному знати своє місце і свої повноваження, гарантує при дотриманні певних умов кар'єрне зростання. Система забезпечує чітке, хоча і не завжди швидке, виконання інструкцій, особливо якщо їх чітко викладено, і припускає захист від політичного впливу. Тому, коли завдання є адміністративними і відносно простими, а зовнішнє середовище стабільним, подібна система працює досить добре. Але ситуація змінилася, і традиційна модель перестала бути адекватною їй.

Наприклад, виявилося, що ієрархічні структури не обов'язково є найбільш ефективними типами організації. Бюрократія може бути ідеальною для контролю, але не обов'язково для управління; вона дає почуття впевненості, але звичайно громіздка; стандартизована робота є доброю для


розуміння, але вона перешкоджає інноваціям. А схема НЮЛІтичного контролю створює проблеми з гарантією дійсної ■Ідповідальності.

. З бюрократією пов'язано дві специфічні проблеми, на які звертали увагу критики традиційної моделі: по-перше, співвіднесення таких понять, як бюрократія і демократія; по­буте, нездатність формальної бюрократичної системи надалі забезпечувати високу організаційну ефективність.

Дійсно, такі якості бюрократії, як жорсткість, ієрархічність і таємність, повинні в якийсь момент неминуче призводити до конфлікту її з демократичними цінностями. Наприклад, щодо таємності М. Вебер писав: "Кожна бюрократія прагне до Збільшення переваги у професійній інформованості за допомогою збереження своїх знань і намірів у таємниці", додаючи, що "концепція офіційної таємності є специфічним винаходом бюрократії".

До речі, сам М. Вебер із цього приводу має подвійну позицію. З одного боку, він говорить про те, що бюрократія стане універсальною, оскільки вона неминуче супроводжує сучасну масову демократію; з іншого — що демократія неминуче починає конфліктувати з бюрократичними тенденціями.

Однак другу проблему Вебер не передбачив. Він вважав, що бюрократична система забезпечує технічну ефективність вище, ніж будь-які інші можливі система чи процес. Зараз цю впевненість значно похитнуто з двох причин.

Перша причина полягає в тому, що завжди існувала деяка розбіжність описаних Вебером принципів бюрократії з їхньою практичною реалізацією, особливо в системі управління персоналом, котра насправді була більш жорсткою, більш формальною і менш елітарною, ніж це визначено у Вебера, що знижувало її ефективність. Принцип ієрархії реалізувалося надто завзято, що вилилось у створення десятків рівнів, кожний з яких мав декілька підрівнів, наслідком чого стала поява бар'єрів між ними, які обмежують рух інформаційних потоків і ресурсів. Принцип "довічної служби" призвів до того, що часто службовця не звільняли попри його некомпетентність і що публічні службовці в більшості перетворилися на людей, які "відбувають" час в очікуванні пенсії, не піклуючись при цьому про підвищення ефективності своєї роботи. Принцип просування по службі залежно від виробничого стажу було реалізовано дослівно, що призводило до ситуації, коли


керівництво організації могло бути менш компетентним, ніж підлеглі. А ідея про те, що ті, хто прийшов на публічну службу, повинні починати її з нижчих рівнів, іноді призводила до невиправданої дискримінації стосовно людей, які раніше не були публічними службовцями, але мають високу кваліфікацію.

Друга причина полягає в появі та розвитку нових теорій організаційного поводження, які стверджують, що формальні бюрократичні моделі більше не є ефективними, порівняно з більш гнучкими формами менеджменту. Жорсткі ієрархічні структури розглядаються як такі, що потребують значних витрат і стримують творчість та інновації. Поряд із формальними враховуються й неформальні схеми спілкування та поводження, що не передбачено в бюрократичній моделі. Існує складна сукупність неформальних поводжень у кожній організації, і вони можуть чи не можуть бути сумісні з тим, що зображено на організаційній схемі.

Окремі бюрократи не є автоматами, які, на думку Вебера, безособово дотримуються певних правил, що підтримує високу ефективність системи. Навпаки, поведінка індивідуумів, які переслідують власні цілі в організації (наприклад, мету кар'єрного зростання), знижує загальну ефективність, оскільки велика частина зусиль і часу витрачається на досягнення цих цілей. Тому організаційні моделі обов'язково повинні бути доповнені визнанням і розумінням ролі людських відносин.

Поведінкові теорії організацій ілюструють, що те, що дійсно відбувається в бюрократіях, значно відрізняється від того, що передбачає модель раціональної / легальної влади. Бюрократична організація приймає фіксовані процедури діяльності, котрі дозволяють досягати результатів, але, як наслідок, досягнення результатів може стати менш важливим, ніж дотримання процедур і правил. Суворе дотримання правил може мати непередбачені наслідки, включаючи зниження ефективності, воно трансформується в самоціль.

Коли бюрократизм перебільшений, його пороки можуть витіснити його чесноти. Замість ретельного планування може бути поспішна імпровізація та панічне маніпулювання, перетворення порядку на хаос. Висока ефективність може змінюватися низькою ефективністю в міру того, як робота перетворюється на нудний ритуал, і винагорода за високу ефективність зовсім не чи незначно відрізняється від винагороди за низьку ефективність. Навіть коли бюрократії


 


функціонують добре — це відбувається зазвичай у часи застою, — бюрократіям з їхніми фіксованими процедурами важко мати справу з ситуацією, що швидко змінюється.

Традиційна бюрократія має структуру, в якій переважне значення надається вхідним ресурсам, а кінцеві результати є вторинними. У спробі контролювати фактично все, ми стали так одержимі диктуванням того, як речі повинні бути зроблені регулюємо процес, контролюємо вхідні ресурси), що ігноруємо результати. Тобто передбачається, що визначення "правильної" ієрархії, системи управління персоналом тощо автоматично приводитиме до задовільних результатів.







Дата добавления: 2015-09-06; просмотров: 733. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Сущность, виды и функции маркетинга персонала Перснал-маркетинг является новым понятием. В мировой практике маркетинга и управления персоналом он выделился в отдельное направление лишь в начале 90-х гг.XX века...

Разработка товарной и ценовой стратегии фирмы на российском рынке хлебопродуктов В начале 1994 г. английская фирма МОНО совместно с бельгийской ПЮРАТОС приняла решение о начале совместного проекта на российском рынке. Эти фирмы ведут деятельность в сопредельных сферах производства хлебопродуктов. МОНО – крупнейший в Великобритании...

ОПРЕДЕЛЕНИЕ ЦЕНТРА ТЯЖЕСТИ ПЛОСКОЙ ФИГУРЫ Сила, с которой тело притягивается к Земле, называется силой тяжести...

В теории государства и права выделяют два пути возникновения государства: восточный и западный Восточный путь возникновения государства представляет собой плавный переход, перерастание первобытного общества в государство...

Закон Гука при растяжении и сжатии   Напряжения и деформации при растяжении и сжатии связаны между собой зависимостью, которая называется законом Гука, по имени установившего этот закон английского физика Роберта Гука в 1678 году...

Характерные черты официально-делового стиля Наиболее характерными чертами официально-делового стиля являются: • лаконичность...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия