Центральні органи публічного адміністрування 7 страницаі служби від політичної діяльності, запровадженні стандартів відкритості та прозорості, покращенні умов доступу громадян до інформації про діяльність органів державної влади. Іншими базовими напрямами здійснення І антикорупційного контролю мають бути: — обов'язкове проходження антикорупційної експертизи Проектів нормативно-правових актів, здійснення якої слід покласти на Міністерство юстиції України; — законодавче забезпечення створення та функціонування механізмів державного фінансового контролю за доходами, майновим станом і видатками публічних службовців. Важливу роль у системі антикорупційного законодавства мають виконувати кодекси професійної етики державних службовців. Має стати нормою добровільна згода кандидата на посаду державного службовця на повну відкритість майнового та фінансового стану, а також майнового та фінансового стану членів Його сім'ї; для окремих категорій державних службовців — на постійний аудіоконтроль під час виконання ними своїх обов'язків; — інституційне забезпечення антикорупційних заходів. Національний антикорупційний комітет має бути головним органом у виробленні стратегії антикорупційної політики. Разом із тим є потреба у створенні національного антикорупційного органу з відповідним обсягом повноважень, до завдань якого належатиме практична діяльність із запобігання та протидії корупції вищих посадових осіб держави; — активізація міжнародного співробітництва, врахування передового міжнародного досвіду та поглиблення співпраці з партнерськими спеціальними службами та правоохоронними органами інших держав; — громадський контроль і громадська протидія коругщійним виявам. Функціонуванню інститутів соціального контролю сприятимуть запровадження електронного урядування та систематичний моніторинг рівня корупції, для чого слід створити Національну систему оцінювання рівня корупції;
— громадська підтримка потребує підвищення рівня освіченості населення, а також активізації співпраці органів державної влади із засобами масової інформації; — забезпечення прозорості діяльності антикорупційних органів [58, с 19 — 21]. Ефективність державної влади безпосередньо залежить від суспільної підтримки, що є неможливою без поінформованості населення. В Україні для цього створені необхідні нормативні підстави. Закони України "Про доступ до публічної інформації" та "Про внесення змін до Закону України "Про інформацію" (нова редакція) були прийняті Верховною Радою України 13 січня 2011 р. та набрали чинності 10 травня 2011 р. Прийняття цих законів зумовлене необхідністю виконання Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 р. № 1466 "Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною", забезпечення реалізації положень ст. 34 Конституції України стосовно свободи інформації, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також для забезпечення ефективної реалізації права кожного на свободу вираження поглядів та доступ до інформації, права на вільне збирання, зберігання, використання і поширення шформації усно, письмово або в інший спосіб. Ці закони тісно пов'язані між собою. Так, нова редакція Закону України "Про інформацію" визначає основні принципи,
суб'єкти, об'єкти інформаційних відносин в Україні та, що є інформацією, її види. У свою чергу, Закон України "Про доступ ДО публічної інформації" (далі — Закон) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до! інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Усі вимоги Закону поширюються на органи державної нлади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання. Завдяки прийнятому Верховною Радою України Закону "Про доступ до публічної інформації" фактично громадяни України отримали право по-європейськи легко і швидко отримувати, зокрема, інформацію про те, як працюють органи виконавчої влади і місцевого самоврядування. З метою забезпечення прозорості та відкритості діяльності влади в Україні необхідно створити єдину ефективну систему зв'язків органів державної влади з громадськістю. Запровадження її як інструменту обов'язкового й активного інформування громадян про свою діяльність та забезпечення чіткого правового режиму шформації як передумова реального доступу до неї у сукупності розв'язують важливу проблему забезпечення інформаційної відкритості влади, що є одним з ключових індикаторів демократичності влади. Окрім інституцшного виміру процесу, уваги потребує його Змістовне наповнення, яке доцільно здійснювати, спираючись на стандарт управління якістю ДСТУІЗО 9001 — 2001. Відповідно до стандарту, в окремих органах державної виконавчої влади Україні вже розроблено та запроваджено методики процесів "Консультації з громадськістю", "Інформування громадськості" та "Вивчення очікувань та задоволеності споживачів". Методики С достатньою мірою апробованими та доведеними до рівня алгоритмів, що робить доцільним їх поширення\на всю систему оргашв державної влади. У липні 2011 р. набрав чинності прийнятий Верховною Радою Украши у квітні цього ж року Закон України "Про засади
Указом Президента України від 27 квітня 2011 р. № 504/ 2011 затверджено Національний план дій на 2011 р. щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 — 2014 р. "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава". У розд. 19 цього Плану передбачено реформування системи органів виконавчої влади, а саме: —вдосконалення організації діяльності Кабінету Міністрів України; —оптимізація системи ЦООВ (затвердження граничної чисельності працівників, позбавлення КМУ від виконання невластивих йому функцій); —оптимізація системи місцевих органів виконавчої влади (оптимізація розподілу функцій між територіальними органами ЦООВ та МДА, затвердження рекомендаційних переліків управлінь, відділів та інших структурних підрозділів МДА, організація служби в органах місцевого самоврядування). Повільність і непослідовність трансформації публічного адміністрування в Україні призводить до того, що суспільство пристосовується до функціонування без належної системи державного управління, унаслідок чого зростання тіньової економіки та посилення корупції стають всеосяжними соціально-політичними проблемами. Основна стратегічна проблема, що постала перед Урядом України, полягає в тому, як з малоефективної перехідної системи державного управління створити нову систему. Отже, мистецтво та наука змін полягають у тому, щоб виявити ключові інституційні та процедурні механізми, які дозволять системі державного управління перейти від свого сучасного стану до бажаного. Необхідність подальшого реформування публічної адміністрації зумовлена невідповідністю чинної системи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування до принципів демократії, європейських стандартів та надмірною централізацією. Причини такого стану: незавершеність трансформації Кабінету Міністрів України в орган політичного керівництва; неефективна організація діяльності міністерств; малораціональна система органів виконавчої влади на центральному рівні; неефективна організація публічної влади на регіональному та місцевому рівнях; неефективне місцеве самоврядування; відсутність паритетних засад у відносинах особи З органами влади. Подальше здійснення реформи публічного адміністрування має на меті створення ефективної і результативної системи публічної адміністрації, трансформацію системи органів влади шляхом переходу від безпосереднього галузевого та функціонального управління до розроблення й реалізації державної політики у відповідних сферах. Це ключова передумова успішності інноваційних суспільних перетворень. Проведення такої трансформації вимагає, серед іншого, вирішення низки проблем реформування системи ЦОВВ, зокрема вдосконалення функціональної організації, насамперед, утвердження провідного місця міністерств і усунення дублювання функцій, чіткого розподілу сфер діяльності ЦОВВ, структурної оптимізації їхньої системи. У результаті аналізу основних завдань реформи публічної адміністрації можна дійти висновку, що вони у своїй більшості Збігаються з тими завданнями, що стояли на початку проведення адміністративної реформи. Водночас, слід зазначити, що завдання реформи публічної адміністрації постають більш конкретизованими, враховують ті зміни, що відбулися в державі та суспільстві останнім часом, зокрема: початок проведення конституційної реформи, євроінтеграційні кроки. Першочерговими завданнями у сфері державної служби сьогодні є вдосконалення порядку прийняття на службу та просування по службі; забезпечення системного правового регулювання всіх видів державної служби, включаючи державну службу в апаратах Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, у центральних та місцевих органах виконавчої влади, у тому числі дипломатичну службу, державну прикордонну службу, державну службу в митних органах, органах державної податкової служби, судах, органах прокуратури, міліції, інших державних органах, а також у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. У законодавстві про державну службу слід визначити види дисциплінарних порушень та дисциплінарних стягнень, порядок і процедуру розслідування дисциплінарного порушення, фіксації факту його вчинення, прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також оскарження такого рішення, захисту прав державного службовця. З метою усунення дублювання функцій ЦОВВ необхідно в спеціальному нормативно-правовому акті чітко визначити типи функцій цих органів, зокрема ключові — з формування державної політики, її реалізації й надання управлінських послуг населенню, та розподілити їх між різними типами органів виконавчої влади. При цьому одна і та ж функція не повинна закріплюватися за різними типами органів. За результатами функціонального обстеження, аналізу й узагальнення доцільно систематизувати і типізувати виявлені функції та на цій основі реально скорегувати кількість і перелік міністерств та інших органів виконавчої влади центрального рівня. У реформованій системі виконавчої влади урядові органи державного управління мають стати важливими спеціальними інструментами реалізації політики уряду. Щодо людського потенціалу вітчизняних міністерств: їхні апарати набагато менші, ніж в аналогічних міністерствах подібних за територіями і населенням країн, приміром, Європи. Центральні апарати освітніх міністерств України, з одного боку, і Франції чи Об'єднаного Королівства — з іншого, за чисельністю персоналу відрізняються в 10 разів. Тому орієнтація на механічне скорочення штатів у міністерствах є скоріше паліативом, ніж дієвим заходом з вирішення проблеми ефективності й результативності роботи урядових структур. Взагалі, за критерієм відношення кількості державних службовців до населення Україна (0,5 %) у кілька разів відстає від розвинених країн (2-3 %). Важливе не прямолінійне скорочення штатів, а реструктуризація апаратів міністерств для підсилення інституційної спроможності, зокрема з аналізу і розроблення політики у відповідній сфері з метою підвищення якості державної політики, а також з питань партнерської взаємодії з організаціями громадянського суспільства, прямого діалогу з громадянами, підготовки і надання відповідної інформації про діяльність ЦОВВ.
Актуальною проблемою є професіоналізація державного управління, в основі якої має бути фундаментальна академічна Підготовка (на рівні бакалавра, магістра, кандидата і доктора наук), доповнена періодичним оперативним і ситуативним підвищенням кваліфікації та стажуванням. Особливої уваги потребує підготовка вищих державних службовців, що обіймають посади І — III категорій (близько 7,6 тис. осіб). З метою уточнення потреб у професійному навчанні слід прискорити класифікацію державних посад та розроблення посадових інструкцій. Сучасний стан реформування публічної адміністрації з позитивної сторони характеризується тим, що в Україні сформовано більшість інститутів публічної адміністрації, у тому І числі органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, запроваджено державну службу та службу • органах місцевого самоврядування, створено нову правову базу, що регламентує державне управління та місцеве самоврядування. З метою розвитку адміністративної реформи протягом років незалежності прийнято понад 100 актів законодавства, що мали безпосередній вплив на здійснення в Україні адміністративної реформи. Разом із тим позитивні результати ще не набули тієї критичної маси, яка б дала змогу досягти якісного, ефективного та результативного зламу у функціонуванні системи державного управління, більш повному забезпеченні потреб громадян, значному підвищенні їхнього життєвого рівня. До проблем, які гальмують реформу публічного адміністрування в Україні, перш за все, належать: недостатнє правове забезпечення здійснення адміністративної реформи; законодавча невизначеність щодо відповідальності органів державної влади та їхніх посадових осіб під час проведення реформи; відсутність механізму взаємодії та колективної роботи щодо управління адміністративною реформою; відсутність ефективних інноваційних технологій упровадження адміністративної реформи; відсутність фінансового забезпечення здійснення адміністративної реформи; відсутність достатнього інформування широких верств населення про конкретні заходи, що стосуються здійснення адміністративної реформи. На підвищення ефективності організації діяльності місцевих органів влади спрямовано зміни, внесені останім часом до двох базових законів — "Про місцеві державні адміністрації" та "Про
Внесено зміни до Бюджетного кодексу України, змінилась структура та принципи формування бюджету. Нагальною потребою є прийняття Закону України "Про комунальну власність," оскільки досі на законодавчому рівні залишаються до кінця не врегульованими питання розмежування державної та комунальної власності. Украй необхідним є прийняття в новій редакції законів України "Про державну службу" та "Про службу в органах місцевого самоврядування", які мають регулювати відносини у сфері публічної служби, забезпечити формування патріотичного, професійного, політично нейтрального і відповідального корпусу державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Успіх адміністративної реформи залежить від швидкого і повного розв'язання першочергових завдань, спрямованих, насамперед, на трансформацію функцій і структури органів виконавчої влади з поступовим посиленням функціонального принципу управління, деконцентрацію, децентралізацію повноважень, реорганізацію державного контролю, вибудову управлінської вертикалі, дерегуляцію та спрощення системи управлінських послуг на всіх рівнях державної влади, реформування інституту державної служби. Необхідність корегування стратегії проведення адміністративної реформи, переходу до її нового етапу — етапу реформування публічної адмшістрації пов'язане з новим рівнем адміністративного права та новими знаннями про публічну адміністрацію, намаганням наблизити наше державне управління до стандартів Європейського Союзу, враховуючи як вітчизняний, так і зарубіжний досвід проведення адміністративної реформи. Сутність реформи публічної адміністрації полягає в здійсненні комплексних перетворень у системі публічного управління в інтересах громадян із метою вдосконалення взаємодії інститутів публічної адміністрації з громадянами, надання їм якісних управлінських послуг в економічній, правовій, соціально-культурній та інших сферах. Основною метою реформування є формування ефективної системи публічної адміністрації, котра надаватиме якісні публічні послуги громадянам на рівні, що відповідає європейським стандартам, забезпечуватиме оптимальне використання публічних коштів та буде здатна вчасно і адекватно реагувати на соціально-економічні, зовнішньо-політичні та інші виклики. Виходячи з мети основні завдання реформування публічної адміністрації полягають у поетапному створенні нової моделі публічної адміністрації, формуванні ефективної організації виконавчої влади на центральному, регіональному та місцевому рівнях і сучасної системи місцевого самоврядування, яка б сприяла створенню самодостатніх територіальних громад. Важливим напрямом здійснення адміністративної реформи є реформування місцевих органів виконавчої влади на основі чіткого функціонального розмежування їхніх Повноважень та повноважень органів місцевого самоврядування, посилення ролі місцевого самоврядування, удосконалення адміністративно-територіального устрою та формування інституту публічної служби. Критерієм ефективності проведення реформи, наближення функціонування публічної адміністрації до європейських стандартів належного врядування має бути підвищення ршня життя українських громадян. Інтегрованим показником ефективності реформування публічної адмшістрації має бути рівень довіри громадян до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та його стабільне підвищення. Концептуальною основою адміністративної реформи повинна стати нова доктрина адміністративного права, Сформульована з урахуванням потреб демократизації системи І права України та оновлення його структурних і функціональних елементів. Адміністративна реформа покликана не лише модифікувати структуру і функції органів виконавчої влади в Україні, але і якісно змінити систему всього державного управління, визначити й актуалізувати чинники \ та тенденції її постійного вдосконалення й самовдосконалення. Сутність адміністративної реформи втілюється в системі заходів, які повинно бути чітко узгоджено з проведенням судово-правової, парламентської та муніципальної реформ, оскільки сфера державного управління стосується і судової, і законодавчої влади, а також системи місцевого Самоврядування. Водночас наявні або необхідні взаємозв'язки між ними часто декларуються, а на практиці залишаються нереалізованими. Це характеризує неадекватність механізму організаційно-правового забезпечення адміністративної реформи. Новий етап адміністративної реформи започатковано у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (від 21 грудня 2006 р. № 514-V), що сприяло розвитку правової інституціоналізації системи органів виконавчої влади як суб'єкта адміністративної реформи. Трансформація ролі центральних органів у системі органів виконавчої влади передбачає втілення у відповідних законодавчих актах необхідності, по-перше, урахування об'єктивної тенденції мінімізації втручання держави в особі органів виконавчої влади у життєдіяльність суспільства, особливо господарських суб'єктів і складових громадянського суспільства; по-друге, переорієнтації діяльності цих органів із суто адміністративно-розпорядчих функцій на функції надання державних (управлінських) послуг громадянам за умов належного забезпечення дії принципу верховенства права; по-третє, збереження за виконавчою владою достатніх важелів управління соціально важливими процесами, якщо це необхідно та виправдано. Потребують правового опосередкування процеси децентралізації функцій і повноважень виконавчої влади на рівень місцевих державних адміністрацій, а також органів місцевого самоврядування з метою найповнішого задоволення економічних і соціальних потреб динамічного розвитку відповідних територій (регіонів). Реформування системи державного управління треба розпочинати з регіонального та місцевого рівнів. Зміни мають відбуватися згідно з європейським принципом субсидіарності, а також сприяти розширенню сфери компетенції органів місцевого самоврядування, надання їм ширших повноважень. Це, зокрема, підкреслювалося у Рекомендаціях Ради Європи щодо місцевої та регіональної демократії в Україні ще в 2001 р. Також у цьому документі було рекомендовано вирішити питання зміцнення місцевого та регіонального управління і самоврядування в Україні шляхом прийняття пакета законів, так званого "Муніципального кодексу". Україна цього не зробила й досі. Ефективність державного управління в сучасних умовах тісно пов'язано з адекватністю вибору в масштабах окремо взятої країни моделі місцевого самоврядування й відповідно до здатності органічної взаємодії державних структур з громадськими інститутами. Існує багато різних моделей організації системи місцевого самоврядування. До основних належать модель партнерства, агентська модель і модель взаємозалежності. Трансформація системи публічного адміністрування в Україні має привести до таких результатів: належний та
офективний розподіл функцій між рівнями публічної (ілміністрації; раціональна, ефективна та відносно стабільна | система органів виконавчої влади; раціональні та прозорі Процедури формування державної політики із залученням громадськості та інших заінтересованих суб'єктів; фінансово самодостатні громади, спроможні надавати необхідний обсяг Публічних послуг; функціонування місцевого самоврядування і її і рівні району як допоміжного рівня до самоврядування громад; ефективна, професійна, політично-нейтральна, прозора цивільна Служба; справедливе правове регулювання адміністративної Процедури (процедур); мінімізація умов для корупції; ефективні правові механізми захисту громадян у відносинах з органами публічної адміністрації; ефективний контроль парламенту, І місцевих рад, а також державний фінансовий контроль за функціонуванням публічної адміністрації. Реформування публічної адміністрації, розпочате 1998 р., І триває, Концепцію адміністративної реформи реалізовано лише частково, що і створює перешкоди на шляху розвитку України як демократичної, правової держави. Система управління суспільним розвитком значною мірою не відповідає європейським нормам, що робить перспективи вступу до ЄС досить невизначеними. Проект Концепції реформування публічного адміністрування, розроблений у 2005 р., не став програмним документом загальнодержавного характеру. Розроблення і прийняття нормативних актів за окремими напрямами публічного адміністрування не має комплексного характеру, терміни й етапи проведення, очікувані результати реформи публічного адміністрування не визначено. Продовження вкрай необхідної адміністративної реформи можливе лише за умови оновлення концептуальних засад реформування публічного адміністрування, які б відповідали \ ' Сучасним вимогам і перспективам суспільного розвитку. 4.3. Ефективність діяльності публічних адміністрацій 4.3.1. Моделі ефективності діяльності публічних адміністрацій. З погляду простої моделі, ефективність Пов'язано з таким (рис. 4.1): — співвідношенням між витраченими ресурсами й Отриманим кінцевим продуктом (товаром чи послугою); — зменшенням кількості витрачуваних ресурсів чи зниженням їхньої вартості; Г — скороченням тривалості процесу; — співвідношенням кінцевого продукту й кінцевого результату. Організація
Ефективність Рис. 4.1. Проста модель ефективності організацій Проста модель ефективності дуже корисна для розгляду того, на чому акцентують різні підходи до розуміння й трактування ефективності. Відповідно до цієї моделі виділимо шість "доктрин контролю над операціями", які можна також назвати "доктринами ефективності", поділяючи їх за групами: 1. Контроль витрат. 2. Контроль процесу: 2.1. Контроль відкритих процесів, що протидіють. 2.2. Контроль за допомогою стандартів професійної 2.3. Контроль за допомогою "бізнес-методів". 3. Кінцевий контроль: 3.1. Контроль кінцевого продукту. 3.2. Контроль кінцевого результату. Залежно від тієї чи іншої доктрини, що застосовується в управлінні організацією, виміряються різні показники. Та, перш ніж аналізувати, що публічні адміністрації вимірюють для визначення й демонстрації ефективності, було б доцільним визначити, що в цілому "роблять" публічні адміністрації. Курйозність питання полягає в тому, що величезну кількість літератури з даної проблеми присвячено або реальній діяльності публічних адміністрацій у конкретних сферах, або узагальненню того, що вони повинні (чи не повинні) робити,
але рідко розглядається те, що публічні адміністрації можуть робити, тобто інструменти діяльності, що використовуються ними чи доступні їм та відіграють важливу роль у підвищенні ефективності. Інструменти діяльності публічних адміністрацій можна поділити на чотири типи: переконання, фінансові засоби, правила, організаційні структури (рис. 4.2). Переконання ґрунтуються на контролі над інформацією й Інформаційними потоками. Це передбачає, що роль публічних адміністрацій і публічного сектора в цілому в інформаційних Процесах ніколи не є нейтральною. Навіть підтримка і забезпечення "нейтралітету" чи "незалежності" інформаційних потоків, що так часто декларуються, послуговують певній меті, — підкреслюють демократичну сутність держави. Основною "оболонкою", в яку поміщаються переконання, є так звана "офіційна інформація", розповсюджувана різними комунікаційними каналами. Зміст і форми подавання такої інформації давно вже базуються на результатах наукових досліджень у галузі масових комунікацій, що забезпечує її максимально ефективний вплив на споживачів. Публічні організації
Фінансові засоби Громадські (управлінські) послуги Рис. 4.2. Інструменти діяльності публічних адміністрацій До фінансових засобів публічних адміністрацій належать, у переважній більшості, кошти, що виділяються з бюджету, а
також одержуються з інших джерел (госпрозрахункова діяльність, благодійні внески тощо). Наступним інструментом, якому часто не надають значення, є правила, якими публічні адміністрації регламентують свою діяльність. Ці правила хоча і базуються на чинному законодавстві, але можуть бути такими, що клієнт не може отримати на абсолютно законних підставах необхідну йому послугу. Причому весь процес "митарств" клієнта супроводжуватиметься показом щирої зацікавленості співробітників адміністрації в задоволенні його потреб. Саме така, на жаль, звичайна ситуація зміцнює негативне ставлення клієнтів до публічних адміністрацій, даючи привід обвинувачувати їхніх співробітників у надмірному бюрократизмі. Щоб цього уникнути, варто при створенні правил керуватися приматом інтересів клієнта. Однак правила регулюють стосунки не лише між адміністрацією та її клієнтами, але і з іншими реципієнтами, як зовнішніми, так і внутрішніми, будучи тим самим дуже дієвим інструментом. Зрештою, останній (за переліком, але не за значенням) інструмент — це організаційні структури, що є безпосередніми акторами, дії яких значною мірою визначають кінцевий результат діяльності як окремих публічних адміністрацій, так і публічного сектора в цілому. В останньому випадку замість організаційних структур розглядаються публічні адміністрації. На моделі, що наводиться, можна проілюструвати розміщення основних акцентів у сучасній дискусії про ефективність публічних адміністрацій. Так, у країнах західної демократії увагу акцентується на фінансових засобах та організаційних структурах — саме вони вважаються основними інструментами в досягненні високої ефективності. Фінансові й організаційні показники легше піддаються визначенню, ніж ті, що пов'язані з переконаннями і правилами. Навпаки, в Японії перевагу надається переконанням і правилам. Доцільніше ж вважати, що всі ці інструменти є однаково важливими і не можна надавати перевагу одним на шкоду іншим, а легкість вимірності не повинна виступати показником важливості.
|
запобігання і протидії корупції", який суттєво відрізняється від Закону України "Про боротьбу з корупцією" 1995 р. Якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції. У цьому Законі дано визначення таким поняттям як "близькі особи", "конфлікт інтересів", "корупційне правопорушення", "корупція", "безпосереднє підпорядкування", "неправомірна вигода" та "члени сім'ї", чого не було в попередньому законі.
місцеве самоврядування в Україні". У цих двох законах частково чи повністю дублювалося 28 груп повноважень, що призводило до конфліктних ситуацій і протидії.
