С.Есенин

Оцентропуплені, самі,

Шукаєм "свіжу" риму.

Державні, грюкнувши дверми,

"Рішають" долю Криму.

 

Пустий Хрещатик, а по нім

"Краснознаменні" кроки,

Жовтоблакитний спритний мім

Сховався від мороки.

 

А де ж народ?

Саджа город!

І молиться,

Випрошує у Бога:

 

"С советской властью

Жить нам по нутрю...

Теперь бы ситцу...

Да гвоздей немного...";

 

1997

 

 

* * *

 

Свіжий вітер, життя роздмухай,

Надолужуй, спаси від втрат.

Долю світлу в піснях підслухай!

Не засуджуй усе підряд!

 

У напрузі душа втомилась,

В чорних требах, чужій порі.

Щирій музі в пітьмі молилась,

Щоб до неба зійти з гори...

 

Кукурікай раненько, півне,

Мо з похмілля збагне цей світ:

"Кляте зілля! Єство наївне,

Просторікуй про заповіт!

 

Мо заллєш майбуття утробу,

Завше кров’ю сплили роки,

Понесеш під прокляття лоба,

А здоров’я - на Соловки..."

 

Вежі. Згуби. І ліки терцій...

Скоро сонце біду мине!

Хижі зуби не вкусять серце!

Власне серце не вб’є мене!

 

1997

 

 

"Українки цінуються на міжнародному

ринку наречених за: мистецько-художні

нахили своїх натур, покірливість, меншу

в порівнянні з американками балакучість,

кращу анатомічну будову і...дешеву ціну";.

 

("Вечірній Київ" № 98-99 від16.05.1997)

* * *

Колись були козацтво і поети...

Про це вподовж злиденної пори

Оповіли цупкі авторитети

І довели тризуб і прапори.

 

Який же кнур, і чи "свідомим рилом"

Переверта український город?

І пропада надійна наша сила,

І зводить мур нездоланий народ!

 

Шануєм Січ, а байстрюки байдужі,

Кошом своїм обравши ресторан,

Од протиріч стерилізують душі,

В чужі краї збувають роксолан...

 

Не присягни ні панові, ні брату,

А ні Христу з обличчям сатани.

Із чужини - калину розіп’яту,

Повік святу - додому поверни!

 

1997

 

 

* * *

 

Пізнавши таїнства віталень,

 

Вогонь в любові самоспалень

 

Своїх невичерпних наснаг,

 

Де сивина, немов наруга,

 

Я Вас люблю любов’ю друга

 

В своїх палких травневих снах.

 

1994

 

 

* * *

 

Розвидняє сонце версти, -

Днина родиться нова,

На світанні голуб верткий

В пісню радість сповива!

 

Грішні вигнанці із мрії

В сні безжурному хропуть,

На похміллі зрозуміють, -

Їм святе не осягнуть!

 

Оберіг на землю ляже,

Чи негода мерехтить, -

На серця і душі наші

Полювать любов летить.

 

Мов стороже - пильні гени

Зберігають плоть і кров

І злітає на антени

Сиза горлиця - любов!

 

1997