КОЛОСКИ

 

Вони могли життя спасти дитині,

Пахуча жменька гиблого зерна,

А в спогаді про них, іще й донині,

Під серцем дише мертва глибина.

 

Людський голодний погляд привертали,

Мишам на зиму кинуті в стерні,

Та зернятка до кулі виростали

На Україні, мов на чужині.

 

Убоге, сіре, злиднями забите...

В ночах безсонних бачу те село

Під чобітьми безоглядного гніту

Тієї влади, до якої йшло.

 

І хата стала пусткою, мов пастка.

І вимерла б приречена сім’я,

Коли б не врятувалась менша частка:

Татусь, матуся і в майбутнім - я.

 

Україно! Вродлива і багата!

Тобі ізнов нав’язана чума...

Стоїть, мов пастка, прадідова хата

І колосків в Чорнобилі нема.

 

1990

 

 

Одне - творити язиком,

А друге - перти плуга...

( народне прислів'я)

 

* * *

 

Серце витягнули. Жили

Намотали на кілки.

Боже правий, світе милий

Замордують байстрюки!

 

А ні стати, а ні сісти,

Ні в могилу прилягти,

"Демократи", "комуністи"

Завивають, мов коти.

 

Ситі з галасу та крику,

Видно вдача в них така:

Натирали споконвіку

Мозолі на язиках!

 

Хто з гори, а хто із ями

Понаскиглили біду

То ж пора, панове, з вами

Розібратись доладу,

 

Щоб не гудили вершини

Коснороті мастаки

І свобода України

Будувалась на віки!

 

1992

 

 

* * *

 

Складні дороги - рік за роком

Пообминали,

Крок за кроком

Спішили навпростець.

У дріб’язковості стосунків

Губили ніжність поцілунків

І чистоту сердець!

Перекохали... Перетліли.

Горшки нарешті перебили.

Такий сумний фінал...

А понад ними -

Синь безмежна

Життєва неосяжна вежа

І втрачена весна!

 

* * *

 

Не маю остаточної мети,

 

Хоча пора вже рішення приймати:

 

Свій рубікон, старечий,

 

Перейти,

 

Поезії знамено підіймати.

 

 

1985

 

* * *

 

То що ви скажете панове

У цей демократичний час?

Навіщо продаєте слово

І ласо зраджуєте нас?

 

Прорік: "Мене рекомендуйте,

Бажаю в партію вступить,

Бо зараз без квитка, даруйте,

Не зможу файно заробить!"

 

Я відповів: "Не можу дати

Рекомендацію рвачу".

А нині він у демократах

І ставить Господу свічу.

 

І всіх продасть, і поодинці.

З його липучої руки

Ще приймуть кулю Українці,

Котру придбав за срібляки!

 

Вона смердить іще й сьогодні

Найпройдисвітня погань та

В душі якої, як в безодні

Нема ні віри, ні хреста.

 

 

* * *

 

Розважили Оленку

Різдво і Новий рік.

Вже день, хоч помаленьку

Подовжує свій вік...

 

Весна ясне сумління

У пролісках вмістить

І носик ластовинням

Оленці золотить!

 

1992

 

* * *

 

Я маленький хлопчик,

Звуть мене - Андрійко.

Більший, ніж горобчик,

Або навіть двійко.

 

А моя сестричка

Також невеличка.

Я її шаную,

Бо її люблю я.

 

1991