ВАСИЛЮ БЕНЕЦЬКОМУ

 

Світить сонечко ясно!

Дух і настрій - прекрасні

І душа, наче квітка цвіте.

Ще нікому неясно,

Чом це люду так рясно,

Хоч питання це зовсім просте.

 

Пісню вдарю на гітарі

У зеленім Ірпені,

День народження справляєм,

Жаль, що не мені!

 

Майорить тітка Ліда,

Помогає сусіда,

Заклопотана всенька рідня.

Можна завше сказати

Тут лаштується свято

У масштабі всього Ірпеня!

 

Пісню дружно заспіваєм,

Хай нам серце звеселя,

З днем народження вітаєм

Дядька Василя!

 

1981

 

 

РОДИНІ БЕНЕЦЬКИХ

 

Знімаючи будення маску

Традицією поколінь,

Подорожую я на Паску

У мій улюблений Ірпінь.

 

В сади, соромязно-зелені -

Тут сходять вишень білі сни,

І розминавсь на юнім клені

Провісник ранньої весни.

 

В застоллі - хлопці молодецькі

І молодиці - хоч куди,

Тут визнають іще Бенецькі

Мене у ролі тамади.

 

З весняним сонцем щирі лиця

Тепло промінять звідусіль,

І жарт за жартом, як годиться

Тут виникають без зусиль.

 

Не перша зустріч, не остання,

Та все вагоміш чародій, -

Глибинна радість спілкування

І неушкодженність надій.

 

1985

 

ІВАНУ ПЕТРОВИЧУ КОТЛЯРЕНКУ

моєму прадіду, котрий протягом 27-ми

років був Головою міської управи (мером)

міста Чорнобиля до 1917 року.

Дніпро мовчить і Подніпров’я

Відголосили! То ж помовч!

Свята блакить стікає кров’ю,

Натомість жита - стерні жовч...

 

Життя зсередини убоге

На пишних лозунгах цвіло,

Забрало наші перемоги,

А нам поразки віддало.

 

Собі чіпляло нагороди,

Збувало люд на Соловки...

Мужі без племені і роду

Доклали хвацької руки,

 

Щоб душі й ниви отруїти,

Згноїти совість у тюрмі...

Даремно тут когось винити,

Бо винуватці - ми самі.

 

Це ж нам, "недбалим" і "невмілим"

Буквар дали поводирі.

Помивши вперше шиї з милом

Вожді подерлись у царі.

 

І благоденствує Вкраїна,

Вже й волю нікому будить,

Бо не один на всю країну, -

На кожній спині цар сидить...

 

На остогидлому розпутті

Стоїм, старці з поводирем.

І не в кріпацтві і розкуті,

В століття зойкнувши, помрем.

 

Не будуть рути квітувати

На вражих поминках сумних,

Поки навчимось воскресати

Завзяття прадідів своїх.

 

1987

 

 

 

БАТЬКОВІ

 

Скільки суму і сліз розплескалось довкола!

Неможливо повз них без втручання пройти.

Недарма заповів мені батько Микола

Людям щиреє слово, як ліки нести.

 

Мо, в пітьмі на стежинах коли й забарюся,

Та сумлінно виконую батьків наказ:

І заплачу крізь сміх, і крізь сльози сміюся,

Щоб вогонь заповіту у серці не згас.

 

 

МАТУСІ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

 

Люди пишуть вірші, серцю милі,

 

Я цього сьогодні не зроблю,

 

Бо нема іще такого стилю,

 

Щоб сказати, як тебе люблю.