ВИШНЕВИЙ СОН

 

Захисти мене всевишній

Від нічних вагань і бід,

Скуштувати хочу вишню,

Чи наїстися як слід?

Наче й дам спокусі раду,

Та в самім кінці лишень

Сниться:

Хтось лупцює ззаду,

Щоб не крав чужих вишень.

У широкому загалі

Вишню звуть

"Весела Галя",

А лупцює що є сили

Кропивою, -

Моя мила!

 

1997

 

 

МУДРИЙ ДІД

 

Щойно казочку прослухав

Про "Золоту рибку",

Саливон розвісив вуса

І жалкує глибко:

 

"Я б на місці того діда

Що міркує слабо,

Міг би в рибки попросити

Розумнішу бабу!"

 

1995

 

 

ГНОМ І ГНОМИК

 

Гномик гнома по плечах

Плеще і радіє,

Та в дитячих книжечках

Про величність мріє.

 

Скромність, розум і краса

Іншого гатунку, -

Гном -

Живе в живих лісах!

Гномик - на малюнку.

 

1994

 

 

РІЗДВ’ЯНЕ

 

Відомо всім - ні до чого

Старі обряди забувати

І я поїхав на різдво

До Ірпіня, колядувати.

То ж, не марнуючи зусиль,

Чвалав, зоставшись без обіду,

Бо дожидають - дід Василь

І краща в світі - тітка Ліда!

Насмажуть, мабуть, напечуть

Смачної всячини чимало

І всю мою коротку путь

Мені спокою бракувало:

А що як опізнюся я?

(Зі мною і таке буває)

Поїсть усе моя рідня,

А дід Василь - повипиває?

Давненько я тут не бував!

Приїхав. Зліз. Доплівсь до двору.

Всим животом колядував,

Моливсь на тітчину комору.

Моливсь, щоб пес не був дурний,

Щоб упізнав, не зняв штанята.

Моливсь за звичай різдвяний -

Рідню гостинно частувати.

І от, нарешті, я в сім’ї, -

Усмішки добрі, теплі очі,

Немов травневі солов’ї, -

Дзвенять піснями серед ночі.

Та пісня серце звеселя,

Зову в наставники Феміду:

Мій тост: "За дядька Василя

І кращу в світі - тітку Ліду!"

 

1982

 

НАДНОВОРІЧНЕ

 

Тітко Лідонько моя

З Вами ще, нівроку,

Не стрічав ніколи я

Наднового року!

Надвеселий, надсумний,

В новорічні свята,

Кажуть, буде рік новий

Ще й надгривнюватий!

Хай надгривня надійде

В наднадійне місце,

Надолужить, наднайде

Надпити й надїсти!

А в надтітки надто є

Надчасник, надсало,

А в наддядька Василя

Кремінь і кресало.

"Надмисливську" надіп’єм

Надзбрешу, що мало

За надійне, надміцне

Кремінь і кресало!

Щоб над’їлось, надпилось

В неньці Україні,

Надхотілось, надмоглось

І прісно і нині!

 

1992

 

 

УСМІХНІМОСЬ

 

Доїдаю власні зуби,

Усміхнутись нічим.

Вже й межу минув де згуби

В віці чоловічім.

 

А мене по світу носить,

По самітніх селах

І не скаже мені "досить"

Доля невесела.

 

Нову пісню несу всюди,

Щоб туги позбуться,

Хай зі мною щирі люди

Радо усміхнуться!

 

1996

Чорнобиль

 

РАЙСЬКІ ЯБЛУКА

 

Укрите самоцвітами,

Неждане і негадане,

Між золотими вітами,

Я вгледів щастя крадене.

 

Із ним веселка гралася,

Дощами умивалася,

А осінь усміхалася,

За яблука ховалася...

 

Куштую я, та й не одне,

Осіннє яблуко смачне...

Невже Господь колись мене

За це до пекла прожене?

 

1997

 

 

* * *

 

Не цукеркова розмова,

З вдячністю уклінною.

Соковита твоя мова

Повнить Україною.

 

Я за мову щиро вдячний

З вірністю собачою.

Не вчиню як Сагайдачний,

Навіть із придачею.

 

Бо давно відомо серцю

Про свекрух з невістками:

Де характер з смаком перцю,

Там душа з любистками...

 

..Хоч життя "не швидка настя"

Й килимом не стелеться,

Восени озиме щастя

В радість перемелеться!

 

ЗУСТРІЧ У ПОТЯЗІ

 

Повзуть поволеньки години

І потяг втомлено сопе,

Чотири хлопці з України

Сидять у тісному купе.

 

Газета править за тарілки,

На ній - закуски з поросят

І в келихах не дуже мілко,

Вина по двісті п’ятдесят.

 

Неквапно точиться розмова

І про величне і просте

І соковита рідна мова

У слові кожному цвіте.

 

Вшаную зустріч цю неждану,

Завдячую далекий Стрий,

Що двох Михайлів і Богдана

В нічному поїзді зустрів.

 

Товчуть у зуби грубі вінця,

Та побажання тут незлі, -

Воз’єднуй доля українців

На цій горьованій землі!

 

1994

 

БУГИЛА

 

Любові Юхимович (Молодуб)

та Миколі Юхимович

Веселая хвилиночка

Дола годину злу...

Прилізеш з поля рачки

Одкинеш обпиначку *

Під пахву карафиночку **

І нишком - в бугилу.***

Там потаємна засідка

Обладнана давно,

Жене колгоспна пасіка

Пшеничнеє вино.

Не знайде ні міліція,

Ні сам хмільний - райком.

 

…Хрумтить козацька нація

Зеленим огірком.

 

1992

с.Мар'янівка

на Васильківщині

_________________

* обпиначка - тканина, котрою

завішено нішу в стіні

** карафинка - скляний посуд для горілки

*** бугила - високі зарослі бур’яну

 

* * *

 

Повага певно, що не в квітці.

Питання тут зовсім просте:

Люблю в своїй коханій тітці

ЇЇ серденько золоте!

 

Люблю, коли вона сміється,

На дядька дивиться й мовчить...

Бо нам із ним тоді вдається

Таку подію - замочить.

 

1997

Ірпінь

 

 

В ЇДАЛЬНІ

Усі, як люди. В чергу стали.

 

А ці, - "шурують" навмання.

 

Раніш - хоть пики одвертали.

 

А нині?

 

Хай живе свиня!

 

 

Чорнобиль

 

 

СКИБАНЦІ

 

Вдалися сало-словолюби

До слів чужих, опріч свого.

Об назви страв - зламаєш зуби,

Ще й не куштуючи всього...

 

Гам-бур-гер, хот-дог, бут-тер-броди...

А ціни, - мов на авеню!

Та лиш прикусиш на піврота

І вже тю-тю, - "збіг мак з меню"!

 

Я той "гам-гер" зчавив у жменях,

Він пурхнув, - ніби й не було!

Ні в животі, - а ні в кишенях:

Дарма дві гривні "загуло"!

 

Народна мудрість підказала:

"Якщо не маєш ковбаси, -

Вріж скибку хліба,

Кусень сала,

То хоч по-людськи поїси!"

 

Довіку хати не минати

Вам, з часничечком - скибанці!

Чи ж можна з вами порівняти

Всілякі "бур-хери" оці?!

 

1998

 

 

* * *

 

Щоб Михайлюк був жив-здоров

І не набравсь зарази

Є шлях один, втікать в Гвоздов

Із Гурвичами разом.

 

З собою все, що треба, є

До скибанців - півлітра.

Аби міцне єство моє

Не гнулося од вітру:

 

Аби несли вірші й пісні

Для друзів насолоду,

Аби минулись дні сумні

Для нашого народу.

 

1998

 

В СЕЛІ ГВОЗДІВ

 

Тут тиша приспана, одвіку

Нікуди звідси не втіка.

Лиш рідко вибухає криком:

"Чи вам не треба молока?"

 

Тут проза будення і казка на разі є

Колосся під сонцем пашить золоте.

Тут дачна бабуся онукам показує

Як каша гречана на полі росте.

 

1998

с.Гвоздів

 

 

* * *

 

Контролер чомусь у бабці

Не спитав квиточка.

Вона з дідом розмовляє,

Сидячи в куточку.

 

Дід примружився хитренько,

Зирк на бабцю скоса:

"Чом це він у тебе, Хвенько,

Нічого не просить?"

 

Бабця, сміхом: "Я змолоду

Розуму не мала

Та оте, що всі просили

Дурневі віддала".

 

1999

 

* * *

 

Не пнувся вгору, навпаки,

Любив рівню довкола

І волохатої руки не мав ніде, ніколи.

Я думав: Нащо та рука,

Коли так треба мало:

Хлібина, склянка молока,

Часник і кусень сала,

І дружнє коло. І любов,

Щоб скніти не давала,

І щоб довкола, вільна знов

Україна співала.

 

1999