У філософії Нового часу домінуючою стає парадигма філософського мислення “cogito”. Перевага надається гносеологічній проблематиці. Філософи намагаються розробити універсальний метод пізнання. Підчас вирішення цього питання вони розділилися на дві основні течії – емпіристи (Ф.Бекон, Гоббс, Локк) і раціоналісти (Декарт, Спіноза, Ляйбніц).
Засновником сучасного індуктивного методу вважають Френсіса Бекона (1561-1626). Праці: “Новий Органон”, “Про гідність та примноження наук”, “Нова Атлантида”. Цей філософ різко критикував усю схоластичну філософію та науку, засуджував їх за безплідність і відставання від розвитку техніки та потреб життя. Справжня мета науки – приносити користь людині, збагачувати її новими винаходами. Лише завдяки науці людина може досягти могутності, панування над природою. “Знання – це сила”. Бекон приходить до висновку, що нова наука потребує нового методу, і робить цю проблему центральною у своїй філософії. Як досягнути істинного знання? Людський розум перебуває у полоні хибних уявлень, забобонів, суб’єктивних суджень, упереджень, які, неначе примари (ідоли), відволікають його від істини, заважають бачити речі такими, якими вони є. Бекон застерігав дослідника від можливих помилок, висунув вимогу попереднього очищення розуму і розробив учення про Ідоли (або Примари) розуму. Вони поділяються на чотири класи: Ідоли Роду, Печери, Ринку (Площі), Театру.
Томас Гоббс (1588-1679) продовжив і поглибив філософські погляди Бекона. Як математик і філософ він намагався створити філософський метод пізнання з урахуванням раціонально-математичних принципів мислення. Індуктивний метод Гоббс доповнив дедуктивним методом, запозиченим у Декарта. Гоббс створив визначну, для свого часу, концепцію про роль знаків у пізнанні та їх класифікацію (типологію). На його думку, значення знаків у житті людей не обмежується їх гносеологічними функціями: певною мірою можна навіть говорити, що знаки створили саму людину, і її можна визначити як істоту, що оперує знаками. Мову люди винайшли на самому початку своєї історії. За Гоббсом – мова великий засіб пізнання, але водночас вона джерело хиб і помилок. Передусім потрібно переконатися у нашому власному незнанні, щоб звільнити ґрунт пізнавальної діяльності від хибних, неправильних понять, які спричинені вживанням слів, що дезорієнтують.
Джон Локк (1634-1704) стверджував, що істина досягається зусиллями людини у її взаємодії з речами. Жодних вроджених ідей не існує. Відчуття започатковують будь-яке знання (сенсуалізм). Ідеї, що виникають у розумі, одночасні з відчуттями. На думку Локка, існують первинні та вторинні якості. Первинні якості належать самим речам, невіддільні від них і існують у них самих так, як нами сприймаються. Це щільність, протяжність, фігура, рух (спокій), число. Вторинні якості речам не належать, а виникають у процесі їх чуттєвого сприйняття, це такі якості, як колір, смак, тепло, звук. Вони не існують незалежно від суб’єкта і тому вважаються уявними. Локк стверджував, що чуттєвий досвід, ідеї, які виникають через відчуття, становлять основу, фундамент пізнання. Іншим джерелом виступає рефлексія, спостереження над діяльностю нашого розуму. Рефлексія вторинна щодо відчуттів. Щоб вона виникла має існувати розвинений зовнішній досвід. Реально існують лише окремі чуттєві речі. Загальні ідеї утворюються завдяки діяльності розуму – процес абстрагування.
У своїх трактатах про державне правління Локк розвинув теорію буржуазного конституційного ладу. Вчення Локка мало вплив на формування юридичного світогляду й установлення буржуазного конституційного правління в країнах Європи й Америки. Багато політичних діячів таких, як Джефферсон, Франклін Бріссо були прибічниками й послідовниками Локка. Він написав Конституцію для Північної Кароліни, ухвалену 1669 року. Концепція походження держави у Локка багато в чому подібна до концепції Гоббса. Держава – це результат суспільного договору, завдяки якому відбувається перехід від природного стану до громадянського.
