Енциклопедична філософія Аристотеля.

Вивчення філософії Аристотеля найліпше розпочати з критики ним учення Платона. Аристотель не прийняв платонівського вчення про сутності як надчуттєві ідеї, він також відкинув тезу про надчуттєве Єдине (Одно). Аристотелеві “форми” існують у самих речах, а Єдине – це те саме, що і буття речі. Що ж дає сущим змогу бути? За Аристотелем – це вид, форма (ειδος), або енергія. Форма робить матерію дійсністю, дає змогу бути чимось. Матерія – потенційне (можливе) суще. Перехід до дійсного (актуального) відбувається через рух завдяки формі. Матерія тільки можливість, вона може бути, а може і не бути. Аристотель віддає пріоритет індивідуальному “над загальним. Справжнім буттям, субстанцією може бути тільки одиничне буття. Світ – сукупність субстанцій, кожна з яких нерозривна єдність форми та матерії. Оформлюючися, матерія стає причиною існування речей.

Рух – це перехід від можливості, потенційності до дійсності, актуальності. Рух завжди має початкову причину. Рух вічний, енергія передує можливості, очевидно, існує першодвигун (першорушій), який ніколи не переходив із потенціального в актуальне, його сутність – лише енергія, він не тілесний чи матеріальний. Першодвигун, у Аристотеля, ототожнюється з богом. Проте він має дещо інші характеристики, порівняно із християнським Богом. Він не творить ні форм, ні матерії, але виявляється першоосновою буття. Він чистий вид, він мислить чистий вид, що є його власною сутністю й енергією. Бог мислить сам себе, він байдужий до світу і відчужений від нього, водночас він цільова причина всього.

Теорія пізнання. Першим рівнем пізнання Аристотель уважає чуттєвість, але через неї ми пізнаємо лише одиничне. Розум пізнає загальне. Мета пізнання – пізнати загальне. Аристотель заклав теоретичні засади логіки як науки. Сформулював закон суперечності, виключення третього, закон тотожності та закон достатньої підстави

Етика. Гарантією доброчесного життя Аристотель уважає помірність, ухиляння від крайнощів. Він поділяє доброчесності на дві групи: інтелектуальні (вони набуваються через навчання) та етичні – як результат звички. Чесноти для Аристотеля – це засіб досягнення щастя, а досконале щастя – це споглядання.

Політика. На думку Аристотеля, держава виростає із сім’ї. Державі передує об’єднання сімей, які об’єднуються в державу, і де стосунки базуються на стосунках, що властиві сім’ї (чоловік-жінка, господар-раб). Держава вища за сім’ю й окрему людину. Держава забезпечує обмін, порядок і щасливе життя. Мета держави виховувати, плекати культурних, шляхетних людей. Ідеальна та держава, яка забезпечує максимально можливу міру щасливого життя для найбільшої кількості громадян. Аристотель говорить про природність рабства, природно, що існують раби і вільні люди. Розрізняє такі форми держави: позитивні (монархія, аристократія, політея), негативні: (тиранія, олігархія, демократія).