Цей час знаменував перехід від класичного середньовіччя до пізнього. Замки, які зводяться, стають все величнішими і поряд з утилітарно-захисними функціями покликані свідчити про могутність і багатство володаря. Особливо це виявилось в системі оздоблення, зокрема, – в живописі. Парадні і житлові приміщення в замках прикрашались панорамними розписами та ширмами, що суцільними стрічками вкривали стіни. Часто розписи виконувались на золотому тлі, для чого користувались як золотим порошком, так і листочками фольги. Кількість золота в декоративних розписах того часу обумовили визначення культури Момоямо як блискучої, пишної, яскравої та життєрадісної. Святковою ошатністю і вишуканою декоративністю позначені розписи Кано Ейтоку (“Пейзаж з квітами і птахами”), Кано Міцунобу (“Квіти і дерева чотирьох сезонів”), Кано Санраку (“Півонії”).
Живопис. Різні тенденції живопису доби Мамаямо, як періоду особливого розквіту національного живопису, об’єднуються в творчості Хасегава Тохаку (1539-1610). Від майстрів школи Кано роботи Тохаку відрізняються різноманітністю і тонкою глибиною, що певною мірою обумовлено його зв’язком з монастирськими колами, особливо – з монастирем Дайтокудзі. Як релігійний живописець Тохаку виконав велику композицію “Будда Сакья-Муні в нірвані” для монастиря Хомподзі в столиці, за що був удостоєний високого монашого звання хокьо – “мост закону”. До найзнаменитіших творів національного живопису належать багатобарвні розписні фусума (розсувні стіни-двері), які Тохаку виконав для монастиря Тісяку-Ін. Вважають, що ця композиція – “Клен” – поклала початок жанру “живопису кленів та вишень” фуога. На золотому тлі виразно виділяється могутній покривлений стовбур старого дерева, покручений часом і негодами; темна кора контрастує з спокійним нейтральним фоном. Маленькі червоні та зелені листочки, розкидані по стовбуру та нечисленним гілкам, сприймаються ефективними декоративними плямами. З листям співзвучні осінні квіти дрібних кущиків хаги під кленом. Натомість, вишня сакура – рослина весни, її цвітіння знаменує прихід весняного тепла. Взагалі, практично всі рослини – від кипарису до річкових комишів – мають в японських картинах фіксований символічний та релігійно-філософський зміст. Тому в творах Тохаку (“Осінні квіти”, цикл з зображенням верби) слід визначати кілька рівнів: на зовнішньому – конкретні пейзажні мотиви, а на внутрішньому – символічну картину вічних істин природи. І хоч в часи Тохаку мистецтво стало більш яскравим і декоративним, воно не перетворилось на більш реалістично-світське. Вивчаючи стилістику своїх попередників, зокрема, Сессю, Тохаку звернувся до монохромного живопису тушшю, надихаючись творами китайських майстрів сунської династії. Серед його творів цього напрямку особливо відома велика композиція, написана на шестичастинній ширмі “Сосновий гай”. На поверхні ширми, що займає цілу кімнату, зображено кілька сосен в тумані. І більше – нічого. Віртуозне володіння всім діапазоном чорного – від ледь помітного прозорого серпанку до насичених могутніх соковитих стовбурів митець створив справжню монохроматичну симфонію. Як вважають японці, ці сосни забезпечили йому безсмертя.
