В стародавні часи китайська культура розвивалась в басейнах річок Янцзи та Хуанхе, так само, як і інші цивілізації: Єгипту, Межиріччя та долини Інду. Віддаленість Китаю від Передньої Азії обумовила відносну відсутність безпосередніх контактів і китайська культура значною мірою автохтонна – створена самим китайським народом. Подібно до давніх греків і римлян китайці вважали лише себе цивілізованими, а всіх інших зараховували у варвари. Проте, в дійсності і в стародавні часи Китай знаходився в контактах з іншими народами із користю для себе. Характерно, що Європа довший час сприймала китайське мистецтво як вишукано-декоративне. Лише ХХ століття оцінило його образи, символіку і абстракцію, сприйняло його самостійну художню традицію.
В архітектурі Китаю отримують розвиток переважно збірно-розбірні каркасні конструкції будівель – в зв’язку з частими землетрусами і паводками та використанням глини і дерева як основних будівельних матеріалів. В цих умовах склалась оригінальна стоєчно-балочно-кронштейнова конструкція, особливістю якої є доу-гуни – система ступінчатих кронштейнів, розташованих один над одним і укріплених на стовпах галерей або на обв’язках стін. Завдяки доу-гунам дахи з’єднувались з основним каркасом споруди. Доу-гуни мали не лише конструктивне, а й декоративне значення, збагачуючи фасади пластикою різьблених деталей. Крім цього нахил даху в такому варіанті утворюється не стропилами. Характерним елементом китайських будівель стають саме дахи. Скати їх мали вигнуту, провислу форму, кінці дахів на кутах споруд здіймались вгору. В храмах, зазвичай, робили двоскатні, двоярусні дахи, а в вежах – пагодах, що входили до храмового комплексу, кількість дахів відповідала ярусам споруди і доходила до 10-12. В монументальних спорудах на шпицях і ребрах дахів кріпились керамічні фігурки фантастичних тварин.
Культові та громадські споруди крились керамічною черепицею, а звичайні житла – бамбуком чи простою сірою черепицею. Для храмів використовувалась черепиця синього та зеленого кольорів, для палацових споруд – золотисто-червоного. Великі споруди зводились на кам’яних терасах, що доповнювались сходами та балюстрадами. Надзвичайної своєрідності спорудам Китаю надавало фарбування кольоровими лаками, що захищало деревину і, водночас, прикрашало будівлі. Колони і стіни вкривались червоним лаком, балки – синьо-зеленим, іноді з позолотою. В палацово-храмовій архітектурі лакування доповнювалось декором з бронзи, порцеляни та перламутру. До появи європейців в китайській архітектурі не застосовувалось скло і віконні пройоми у верхній частині зовнішніх стін заповнювались ажуровими різьбленими дерев’яними переплетеннями з білим “віконним” папером. Малюнок решіток і переплетень часто залежав від ієрогліфічних графічних форм і за основний зразок декоратори брали ієрогліфи з позитивним значенням, як, наприклад, “щастя” або “довголіття”. Ззовні більшість споруд мали обхідні галереї.
