Найбільш яскравим свідоцтвом давньої культури мисливців і збирачів Дзьомон (VII-І тисячоліття до н.е.) стала кераміка, що дала назву всій культурі: “дзьомон” – “слід мотузка”. Центрами її були Хокайдо і північна частина Хонсю. Типовий для цієї кераміки відбитий, відтиснутий узор нагадує слід солом’яного джгута. Виліплені від руки неглазуровані керамічні вироби мали переважно ритуальний характер і їх примхливо-фантазійні форми відштовхуються від природних спостережень. Своєрідним попередником загальноєвразійського “звіриного стилю” стала кераміка кацудзака (середній Дзьомон). Це – горнята й урни з двома, чотирма або й одним вушком – ручкою складної скульптурно-декоративної форми. На цих гіпертрофованих ручках найчастіше вгадуються змії та дракони, жабки, іноді – звірячі морди чи людські обличчя.
Поряд з керамікою з’являються вироби інших ремесел: зброя, прикраси, бронзові дзвони та дзеркала, що клались в захоронення та використовувались в сільськогосподарських обрядах. В часи пізнього Дзьомону у великій кількості з’являються глиняні статуетки людей в пишно декорованому одязі і з величезними очима, або ж складної геометризованої конфігурації типу “космонавт”. На межі тисячоліть складається і релігія синто, де обожнювалась вся жива природа. Та серед численних духів і божеств поступово виділились головні покровителі землеробства: бог ураганів і злив Сусано, богиня місяця Цукісмі, богиня збіжжя Тойоуке та богиня сонця Аматерасу. На їх честь зводились святилища та влаштовувались урочистості. Цікаво, що першими священними спорудами стали комори, де складали рис на зиму. Зразком раннього синтоїстського храму є святилище Ісе, що існує завдяки традиції перебудов кожні 25 років. Це вже значний комплекс в гристо-лісовій місцевості. Він складається з двох віддалених, але однакових ансамблів: храму Найку, присвяченого Аматерасу, другий – Геку, богині збіжжя Тойоуке. Кожен з них має кілька однотипних прямокутних будівель, обнесених чотирма рядами кипарисів. Центральне святилище в центрі підняте на стовпах і обнесене галереєю. Воно захоплює вишуканістю пропорцій і простотою: дерев’яна споруда така ж сувора, як давні комори, не має прикрас. Краса храмів Ісе співзвучна сосновому лісові, що оточує святилище. В ІІІ-ІV століттях помітним явищем стала культура курганів – Кофун. Особливо цікавими є пам’ятки мистецтва пізніх курганів, тобто, величезних штучних насипних могильників, найчастіше, у формі “замочної скважини”, кругло-квадратної. В них знаходять предмети повсякденного вжитку або їх глиняні моделі, зброя і знамениті “Ханіва” – глиняні фігурки воїнів, жерців, жінок, коней, тварин, птахів тощо. Надзвичайна виразність живих і динамічних витворів свідчить про високий розвиток пластичного мислення, знання можливостей матеріалу. Вміло і точно відтворюються пози і жести, характер і настрій персонажів.
