Ствердження в Японії буддизму приносить зміни, особливо – в архітектуру. Стрункі багатоярусні японські буддійські пагоди з високими шпилями летіли в небо, як башти середньовічних католицьких соборів. Нові храми починають будувати на кам’яних фундаментах; розповсюджуються з вигнутими поверхнями і піднятими догори кутами. Складається особливий тип планування комплексу. Незалежно від того синтоїстський храм чи буддійський, він складається з кількох (семи) елементів: зовнішні ворота “самон”, головний золотий храм “кондо”, храм для проповідей “кодо”, барабанна башта чи дзвіниця “коро” (або “сьоро”), бібліотека “кьодзьо”, ризниця “сьосоін” та пагода.
Архітектура. Найдавнішим буддійським храмом є ансамбль Хорюдзі в м.Нара, столиці країни у ХІІІ столітті. Він, як і інші, побудований з дерева, що з одного боку обумовлено сейсмічною небезпекою, а з другого – дозволяє гармонійно поєднати творіння людей і творіння природи – навколишній ландшафт. Японський храм-монастир зливається з навколишнім лісом, стає його рукотворною частиною. Стовбур живого великого дерева стає колоною в сільському святилищі, зберігаючи красу фактури. Природа переростає в архітектуру і навпаки. Найвизначнішим комплексом Японії другої половини першого тисячоліття став храмовий комплекс Тодайдзі (743-752). Золотий храм (Кондо) цього монастиря вважається найбільшою в світі дерев’яною спорудою. Він має назву Дайбуцуден – “житло Великого Будди”, оскільки в ньому зберігалась шіснадцятиметрова статуя Будди. Видовжена по фасаду на 90 м. і перекрита двома величними дахами будівля має висоту 50 м., а її внутрішні балки, спираючись на могутні стовпи, перекривають простір шириною 55 м. Та й інші частини комплексу відзначаються величністю, як, наприклад, дві стометрових пагоди. Своєрідністю позначена в архітектурному відношенні і пагода Якусідзі, побудована в 680-х роках теж біля давньої Нари. Тридцятип’ятиметрова трьохповерхова вежа здається шестиповерховою завдяки додатковим декоративним дахам. Шпиль пагоди з 9 кільцями, що символізують 9 небес, увінчаний стилізо ваним зображенням полум’я, в якому – священна сила храму.
Скульптура. На першому етапі буддійська культова скульптура Японії відбиває смаки Китаю та Кореї. В постатях богів підкреслюється зречення всього земного. На зміну глині приходять міцніші матеріали: дерево позолочене та бронза. Численні статуї та скульптурні групи прикрашали всі ранньосередньовічні монастирі-храми. Головною святинею храму Кондо в монастирі Хорюдзі є тріада Сяка Ньорай (623 рік). Це зображення божества Милосердя, що сидить на троні в канонічній позі з двома помічниками – босацу – по боках. Композиція, об’єднана величезним німбом-кокошником, настільки площинна, що сприймається майже як рельєф. Симетрія і геометризм ліній поєднуються з загальною умовністю зовнішності божеств, чиї обличчя освітлює “архаїчна” напівпосмішка. Поступово статуї босацу набувають самостійного значення. Їх обличчя і пози стають різноманітнішими, в них підкреслюється людяність і м’яка жіночість, як в Гусе Каннон чи Каннон-босацу з монастиря Хорюдзі. Величезна уваги в них приділяється ретельній проробці декоративних елементів одягу, прикрас тощо. З VIII століття в храмах збільшується кількість напівбогів: охоронців країн світу тощо. Вони виконувались з розфарбованої глини і відзначаються виразною експресивністю – як в монастирі Тодайдзі в Нарі. В цоколь пагоди монастиря Хорюдзі вмонтовані рельєфні глиняні скульптурні групи. На одній з них – учні, що оплакують Будду, який лежить на смертному одрі. З вражаючим драматизмом майстер відтворив відчай у позах, спотворені плачем обличчя, емоційні жести.
Монументальний героїзований образ сонцедайного космічного Будди Русяни відтворено в 16-метровій статуї, що є головною святинею Тодайдзі. Урочиста постать божества сприймалась як справжнє чудо. В ній об’єднанні різні техніки обробки металу: лиття, кування, чеканку, гравіювання. Вся країна приймала участь в створенні шедевру – достатньо зазначити, що на його виконання пішло 520 тон міді і 150 кг золота. На початку періоду Камакура (з 1185) під час міжусобиць храми Тодайдзі та Хорюдзі були знищені і нові покоління вже кіотських майстрів відтворювали зниклі твори.
