Мистецтво середньовічної Японії. Період Хейян.

Починаючи з 794 року майже на чотири століття центром політично-культурного життя Японії стає нова столиця Хейян – сучасне Кіото. Період Хейян став добою віршування. Поезії сповнені всі види хейянської творчості. Поетичне сприйняття світу визначає характер і релігійного і цивільного мистецтва. Вірші писали буквально всі освічені люди. П’ятирядні танка були засобом товариського спілкування. З будь-якого приводу виникали експромти-картини, експромти-психологічні замальовки, пейзажні мініатюри тощо.

Архітектура. В архітектурі посилюється пейзажність і поетичність храмів, що будуються в гірській місцевості. Ці риси акцентуються і сходами, що вирубаються в диких скелях, і просторим оздобленням храмів, критих корою дерев, і пагодами, які поодиноко стоять серед лісів. Монастирі являли собою групу невеликих споруд, розкиданих по схилах гір і позбавлених чіткого планування.

В цивільній архітектурі складається тип японської аристократичної садиби. Вона складається з комплексу дерев’яних будівель, серед яких головним є парадний павільйон сінден, що дав назву архітектурному стилю “сінден-дзукурі”. Це прямокутне, підняте на стовпах і крите корою приміщення є єдиним нероздільним внутрішнім простором, що в разі потреби розділялось ширмами. Попереду охоплений з двох боків галереями піщаний майдан, що обов’язково завершувався пейзажним садом. За таким принципом – лише збагаченим – побудований імператорський комплекс Дай Дайрі в Хейяні. Центром його був Тронний зал, суворо-урочистий в своїй простоті. Важливим компонентом ансамблю був сад із водоймищами, острівцями, скелями і альтанками, призначений як для прогулянок, так і милування красою природи з приміщень.

З Х-ХІІ століть розповсюджується культ Будди-Аміди – володаря райських земель. Численні амідійські храми втілюють уявлення про прекрасну “Землю обетованну” і позначені особливою витонченою красою оздоблення і ландшафту. Таким є монастир Бьодоін біля Хейяна, від якого зберігся храм Фенікса (Ходо), що містить статую Будди Аміди. Він був перебудований із заміського палацу. І за загальними образами і своїми граційними подвійно вигнутими дахами храм нагадує фантастичного птаха з розпростаними крилами. Колись храм стояв посеред ставка, оточений звідусюди водою. Вишуканий інтер’єр сяяв золотом та перламутром, а навколо Аміди на стінах були розміщені дерев’яні постаті граційних небесних музикантів.

Скульптура. Зміни в архітектурному мисленні вплинули і на скульптуру, що з нею тісно пов’язана і вона в хейянський період теж стає більш ліричною. Алтарні композиції містять багатий світ божеств, духів та демонів, часто багаторуких і багатоголових. Багатосутність і щедроти богині милосердя Каннон з монастиря Кансідзі в Осаці в чарівливо-гнучких і м’яких руках шести рук. В кожній з них якась коштовність як символ щастя і здійснення бажань. Статуя виконана в улюбленій тогочасній техніці: дерево, розфарбування, лак. Вже згаданий головний вівтарний образ монастиря Бьодаін – Будда Аміда – є також втіленням краси і гармонії. Він, як і все декоративне оформлення храму Ходо створив уславлений скульптор Дзьотьо. Прикметою того часу стало збільшення цивільних мотивів в скульптурі: придворні дами, уславлені поети, слуги стали об’єктом уваги майстрів.

Живопис. Формуються в період Хейян і національні особливості японського живопису. Акварельний живопис прикрашав ширми, що розгороджували інтер’єр в павільйоні типу сінден, віяла, буддійські тексти – сути. Та найширше використання мав ілюстративний живопис до творів різних літературних жанрів. Особливою силою поетичних почуттів позначені ілюстрації до найвидатнішого літературного твору доби – роману письменниці Мурасакі Сікібу “Повість про принца Гендзі”. Вони створені через сто років після роману в ХІІ столітті художником Фудзівара Такайосі. Автор звертає увагу не стільки на розвиток дії, скільки на почуття і переживання героїв. В довгих стрічках згортків текст перемежається ілюстраціями в характерній манері. Всі сцени показані згори вниз, чіткі силуети людей здаються завмерлими. Ліричний настрій висловлюється кольором: блакитно-зелені, іржаво-коричнюваті та охристі тони поєднуються з золотими та срібними контурами, що надає всім зображенням декоративності. В ХІ-ХІІ століттях японський стиль – ямато-е став панівним. З’являється багато високохудожніх творів чисто світського живопису, включно з портретним. Такі сюжетно-побутові сцени зображували як на складних ширмах так і на сьодзі (ставнях).