Пізнє Відродження.

Серед венеціанських майстрів Пізнього Відродження особливу увагу привертають Веронезе і Тінторетто. Паоло Веронезе (1528-1588). В його творчості особливо повно і виразно розкриваються сила і розкіш венеціанського монументально-декоративного олійного живопису. Для його композицій типовими є вдало помічені побутові деталі при загальному зацікавленні лише захоплююче-святковою стороною побуту. Розписи Веронезе – це блискучі поеми про щасливе свято життя. Та в цій святковості є своя правдивість. І справа в тому, що попри всі негаразди така буйно-розкішна урочистість ще характерна для життя патриціанської верхівки венеційського суспільства другої половини ХVІ століття. Це – реалії життя.

З віком його композиції стають все багатолюднішими. Веронезе використовує певні прийоми маньєристичного живопису, зберігаючи загальногуманістичний підхід до втілення тих чи інших ідей. Так, він віддає перевагу при компонуванні точці зору знизу, щоб ширше розгорнути фігуративні сцени. Нижній ракурс знищує проміжні плани, безпосередньо проектуючи на тло постаті переднього плану і ставить всі кольори в залежність від освітлення неба; розгортання фігур на площині виявляє їх значимість, надає цінності всім локальним кольорам і відтінкам. Щоб запобігти перетворенню постатей на темні силуети, Веронезе прагне, щоб їх кольори відзначались більшою яскравістю і щоб тіні були не темними, а кольоровими.

Де-якими дослідниками вважається, що Веронезе за три століття до імпресіоністів відкрив якості додаткових кольорів, які в результаті складання створюють враження білого, сонячного світла. Але у Веронезе світло породжується дробленням барв, шар фарб є тонким і складається з легких швидких мазків. Майстер розглядає живопис в чисто кольоровому контексті і тому не зважає на історично-оповідну сторону. Він прагне, щоб образ сприймався як щось сучасне і реальне і щоб око схоплювало його повністю і одразу. Тому він вбирає персонажі в сучасні вбрання. Такими є його “Учта в домі Левія”, “Пир у Кані Галілейській”. Бездоганним поєднанням архітектурного і живописного простору, своєрідного співавторства мистецтв є розписи Веронезе на віллі ва Мазере Палладіо. Живопис знищує матеріальні межі архітектурного простору, іллюзорна архітектура невимушено займає місце спражньої, глядач швидко переходить від образів, написаних майже з натури до алегорій. Перспектива виводить нас на широкі пейзажні простори, або в піднебесся.

Якопо Тінторетто (1518-1594) був майстром різножанровим: в нього багато портретів, релігійно-міфологічних та історичних композицій. Як і Паоло Веронезе, він перейняв від маньєристів вишукані прийоми побудови композиції, перспективи, складні ракурси і динаміку малюнку. В скорочених ракурсах він бачить засіб узагальненого зображення в “Чуді св. Марка” майстер намагається не просто передати певний історичний факт, а справити на глядача певне враження. Він детально обдумує сцену: засуджений раб, кат зі зламаними знаряддями тортур, святий, що спускається з неба. Саме чудо займає малу частину картини: більша заповнена враженим натовпом: ніби виходячи з картинного простору, свідки чуда перекидають місток в реальний простір. Сценічний простір перекрито ззаду “екраном” архітектури, але сяйво німбу святого яскравіше, ніж білий мармур і осяває весь натовп. Саме це зосередження подібного до вибуху світла і кольору справляє враження чуда. Для досягнення подібної сили колір не може бути лише фарбою. Тому мазки відзначаються різкістю, це – напружені звиви і преривисті лінії, що ріжуть око.

В пізнішій картині “Знаходження тіла св. Марка” перспектива зливається з стрімким потоком світла, перехід світла від арки до арки співпадає з перспективною побудовою довгого пустого коридору. Спокійні світлотіньові переходи змінюються динамічним зростанням світла, а пропорційна співрозмірність – драматичним ритмом руху. Відміна від пропорцйності особливо помітна в швидкому переході від дуже крупних фігур пееднього плану до крихітних фігурок в глибині. В “Таємній вечері” церкви Сан-Джорджо Маджоре стрімка діагональна композиція веде в безкрайність. Дещо театральний образ “Чуда св. Марка” перетворюється в релігійне видіння, сповнене драматизму і мученицької напруги. На відміну від Веронезе, Тінторетто воліє будувати перспективу з високої точки зору і користується складними ракурсами, щоб ніби “вкрутити” постатті в простір полотен. Верхній ракурс видовжує простір, прискорює зростання світлових променів, що обезбарвлює фарби – звідси і надання переваги нічним ефектам і порожнім, темним просторам.