Відродження.

Терміном “Північне Відродження” зазвичай визначають мистецтво країн, що розташовані на північ від Альп. Це, передусім, Нідерланди, Германія, Франція, Іспанія. В походженні і розвитку мистецтва Північного Відродження визначають два етапи: ХV століття – витоки, або початкова стадія, ХVІ століття – власне розквіт ренесансного мистецтва вказаних країн.

При наявності в мистецтві кожної з названих художніх шкіл національних особливостей, в цілому їм притаманні риси схожості, що особливо помітно при співставленні з Італійським Ренесансом. Якими ж є витоки цього явища? Ми знаємо, що духовне пробудження Європи почалось наприкінці ХІІ століття. Воно було наслідком розвитку середньовічної культури європейських міст. І виявилось це в нових формах духовної діяльності. Характерними рисами цього процесу стали: розквіт схоластики, поява зацікавлення до античності, прояв самосвідомості особистості в релігійному та світському житті і готичний стиль в мистецтві. Завдяки конкретним обставинам, про які ми вже говорили, зазначений процес розвивався двома шляхами:

1. шляхом розвитку світського гуманістичного світогляду

2. шляхом розвитку ідей “релігійного оновлення”

Обидві течії іноді перетинались, але в принципі вони антагоністичні. Перший шлях визначив духовне і художнє життя Італії, другий – Північного Відродження. В Італії цей процес, як пам’ятаємо, виливається в Проторенесанс з його антикізуючими тенденціями і реалістичними прагненнями, а на Півночі – в форми зрілої готики з її загальним спірітуалістичним ладом і натуралізмом деталей. В осннові художнього ідеалу Італії лежать нові гуманістичні уявлення про людину, а духовною основою північного Ренесансу стало “нове благочесття” північних містиків.

Відповідно, реалізм північних майстрів відмінний від реалізму італійців. В Італії XV-XVI століть переважає синтетичне сприйняття дійсності та її піднесена ідеалізація, а північним митцям притаманні аналітичність спостереження і правдива безпосередність в передачі індивідуальності. При цьому північні майстри тяжіють до перебільшено-експресивного і суб’єктивного, а італійці – до гармонійно-об’єктивного.

Але, як там, так і тут в центрі уваги буде людина з її новим усвідомленням навколишнього світу і себе особисто, принципово відмінним від середньовічної свідомості. Ця людина скрізь заявляє про себе вже в пізньосередньовічному мистецтві. ЇЇ очима і розумом по-новому побачено і осмислено навколишню природу і її закономірності. Ця нова людина однаково шукає для себе духовну опору в релігії і в ідеально прекрасному світі античності. Пильна увага до духовного змісту життя не заважає насолоджуватись чуттєвю красою. Коротше кажучи, гуманістичні, тобто, людяні, засади в найширшому їх прояві – ось що складає суть Північного Відродження і що споріднює його з Італійським ренесансом.

Розвиток Північного ренесансу XV століття проходить під знаком активного формування національних шкіл. Це – історична закономірність, що притаманна всім європейським країнам. Тому, при очевидній сіпльності основних ідейно-художніх закономірностей все інше в нідерландському, німецькому або французькому мистецтві різне: і темпи розвитку, і кінцевий результат, і стиль, і ставлення до античної та національної традицій і домінуючі жанри і зв’язок з соціальним середовищем.