Живопис Італії першої половини століття.

Живопис. В ХV столітті в Італії в системі мистецтв живопис посідає чільне місце. Тут з особливою силою виявилась творча Інтенсивність кватроченто. Поряд з математикою живопис в той час вважається найдовершенішим інструментом пізнання світу. Складається образотворча система, заснована на передачі реальної дійсності, зокрема, просторової структури, матеріальності і об’ємності форм. Тому розвиток живопису пов’язаний з накопиченням знань з оптики, анатомії, лінійної перспективи. Значне місце в творчому процесі посідає робота над композицією, яка стає втіленням гармонійної основи Всесвіту. Звідси – пошуки особливої упорядкованості композиційної структури, зведення схеми до трикутника, кола. Особливе місце в творчому процесі починає належати малюнку. З’являється картон. Поряд з розповсюдження гризайля характерним стає буйне розмаїття барв, святкова декоративність. Улюбленою технікою залишається темпера, але набирає популярності олійний живопис, що прийшов в Італію з Нідерландів.

Засновником нового живопису кватроченто вважається Томмазо ді Джовані ді Сімоне Гвіді, чи Мазаччо (1401 - 1428). Все його коротке життя – в творчості. Визначальне значення для формування його особистості мала творчість Джотто та контакти з Донателло і Брунелескі. В 1422 році Мазаччо вступає до гільдії св. Луки і фактично очолює реалістичний напрямок флорентійського живопису. Основною працею його життя стали фрески капел Бранкаччі в старовинній церкві Санта Марія дель Карміне. Зокрема. Йому належать дві композиції: “Вигнання з краю” та “Чудо зі статиром”. Фрески вражають надзвичайною силою пройняття реальністю. Сповнені життя оголені фігури Адама й Єви є уособленням індивідуальності, трактованої з підкресленою монументальністю. Живописна енергія, з якою написано спотворене риданням обличчя Єви має продовження лише в живописі пізнього часу. Ще маштабнішою є друга композиція / розміри стінопису - 255-598/. Це розповідь про чудесно знайдену в роті риби монету – за наказом Христа – яка відкрила йому з учнями шлях у Капернаум. В одній композиції об’єднано три епізоди: в центрі Христос з учнями що віддає наказ Петру та митник; зліва Петро ловить рибу, направо він віддає податок митнику. Мазаччо вільно групує людей, невимушено розташовуючи їх в просторі пейзажу. Фігури впевнено і м’яко виліплені світлом і кольором.

Певною декларацією майстра-новатора є його “Трійця” - фреска церкви Санта Марія дель Новелла. В ній послідовно витримуються оптичні закони перспективи і існує припущення, що будувати її майстрові допомагав Брунелескі. Дуже показово, що фігури донаторів в цьому стінописі не поступаються розмірам Христу і святим. Христос з Мадонною та Іоаном перебувають в тому ж середовищі, що і глядач і це сприймається як поєднання земного і небесного. Ідейно-змістовна схема слідуюча: Трійця на небі, Розп’яття на Голгофі, - донатори у храмі, кістяк під землею – єдине ціле. Існує небесне і потойбічне, але найголовніші події трапляються на землі. Фігури вагомі, міцно стоять на землі, об’ємні як статуї. Чи не вперше в ренесансі – усталена пірамідальна композиція, врівноваженість.

Паоло Учелло (1397 – 14475) вийшов з майстерні Гіберті. Де-який час працював у Венеції, пристрасно захоплювався перспективою. Йому належить перша баталія, написана в часи ренесансу для палацу Козімо Медічі. На першому плані полководець Нікколо де Толентіно на білому коні вступає до бою. За ним – група озброєних вершників зі списами. Але дальній план не пов’язаний з переднім і весь пейзаж з гірками та пашами виглядає іграшковим. Попри всю динамічність ця сцена з лицарями в сяючих латах та ошатними зеленими, рожевими, синіми, строями пажів схожа на казковий турнір, не на справжню битву. Крім суто перспективних побудов Учелло цікавився зображенням нічних сцен, прикладом чого можуть бути численні “Нічні полювання”.

Фра Беато Анжеліко (1387 - 1455) (Джованні да Ф’єзоло) – монах-домініканець з ордена, що уславився суворістю статуту. З 1418 року був у Ф’єзоле, а в 1436 його орден переїхав у Флоренцію. Все оздоблення орденського монастиря Сан-Марко йде під його керівництвом. В 1445 році його викликає папа Євген ІV і він розписує в Римі дві капели. В 1449 році повертається до Флоренції і очолює орден. До кінця життя був людиною надзвичайно чистою, глибоко релігійною і безкорисливою. І як служіння ченця сприймав свою творчість. Спадщина Анжеліко пізньоготична, глибоко містична, але його так шанували флорентійці, що вважали створені ним образи ангельського походження. Його живопис світлий і безконфліктний, з настроєм тихого замилування. Майстер дивиться на світ з захватом, вбачаючи в ньому відблиск небесної краси. Знайомий з перспективою та світлотінню, митець використовував їх дуже стримано. Це дозволило йому, не відволікаючись проблемами передачі реалістичного предметного світу подавати в легендарних образах духовну красу. Наївною природністю хвилюють його “Благовіщення”, що переносять нас в аркову лоджію квітучого садка і задумливо-замріяними героями. Духовна просвітленість притаманна навіть драматичному “Зняттю з хреста”. Тут, як і завжди, приваблює дар колориста, тонка ювелірна розробка форм, чисті і глибокі барви.

Своєрідним пунктом схрещення Італійського мистецтва з готичним - нідерландським, французьким – стала Верона, що увійшла на початку ХVстоліття до складу Венеційської республіки. Цими рисами позначений стиль Пізанелло – улюбленого митця аристократії, живописця, графіка і медальєра. Найуславленіший твір – “Святий Георгій”, що звільняє дочку трапезунського царя” з безрадісно-спокійними героями, кам’янистим пейзажем, гострими силуетами готичних будівель та шибеницею із тілами страчених. Відчутне прагнення до урочистих, навіть, суворих інтонацій відрізняє мистецтво Пізанелло від майстрів пізньої готики. У зв’язку з створенням “Святого Георгія і принцеси” слід згадати, що Пізанелло вважається засновником ренесансної натурної студії, яка з засобом вивчення мотивів реального світу.

Однією з значних фігур флорентійського живопису з середини століття був Андреа Кастаньо (1427 - 1457), чиї твори сповнені поваги і суворої величі. Майстер прагнув до пластичної форми, він ніби ліпив фігури. Вирішальне значення в конструкції форм відіграє малюнок. Складністю задуму відзначається розпис трапезної монастиря Сан-Аполлонія. Верхня частина стіни з розлогим, світлим пейзажем і трьома епізодами страстей Христових /”Розп’яття”, “Воскресіння”, “Покладений у гроб”/ постає як урочисте, знесене у небеса явище. Нижня частина композиції – “Таємна вечеря”, яка розігрується в прикрашеному мармуром покої. Своєрідна перспективна побудова сцени надає їй двоїстості: вона то нагадує крипту, врізану в товщу стіни біля підніжжя страстей, то відкритий у реальний простір інтер’єр. Біла горизонталь столу об’єднує всіх апостолів з Христом і відокремлює Іуду. Посадивши всіх крім Іуди обличчям до нас, Кастаньо дає змогу оцінити експресію кожного жесту і обличчя. Фігури звільняються від застиглості і сцена з ритуальної перетворюється на драматичну. Уславлена робота Кастаньо – розписи вілли Пандольфіні (Кардуччі) “Знамениті люди”, серед яких і легендарні образи:Єсфір, Кумська сивілла, Томіріс і видатні флорентійці: Бокаччо, Данте, Петрарка, і сучасні діячі, такі як Піппо Спано (ФІліппо Сколарі). Піппо Спано – втілення войовничості, гордовитості і непокори, але в очах цього кондот’єра, що став правителем Хорватії чи не вперше у мистецтві відродження ми бачимо смуток і сумнів.

Доменіко Венеціано (1410 - 1461) був учнем Пізанелло, він мав дар колориста і одним з перших став використовувати мішану техніку темпери і олії. В таких роботах як “Вівтар св. Лючії”, або чудовий “Жіночий портрет”, він об’єднує фігури й простір за допомогою світла і кольору, створюючи гармонію барв.

Ліричний характер притаманний творам Філіппо Ліппі (1406 - 1469), хоча сама постать митця є типовою для бурхливих подій відродження: монах-кармеліт і мандрівний живописець в 50-річному віці викрав з монастиря молоденьку монахиню Лукрецію Бутті і сам папа знімав з них обітницю, щоб вони мали можливість взяти шлюб. В творах Ліппі постає простий і спокійний світ. Його мадонни мають бліді, неправильні чарівні личка, а діти – задумливі і серйозні. Ліричної зосередженості і тиші сповнені такі роботи, як “Мадонна з немовлям та Іоаном Хрестителем”. До речі, у всіх релігійних композиціях він зображує дружину і своїх дітей.