Мистецтво Іспанії.

В XV столітті закінчилась багатовікова боротьба іспанців з завойовниками-маврами – реконкіста. Араби з падінням Гранади були остаточно вигнані з Піренеїв. Цим актом фактично завершується середньовічна історія країни, становлення нації, що проходило під гаслом бортьби проти чужоземців-іновірців. На початку XVI століття Іспанія перетворюється на велику державу: до її складу входять Неаполітанське королівство з Сицілією та Сардинією, Балеарські острови, а з 1492 року, з відкриттям Америки, - і Новий світ.

Після об’єднання Кастілії та Арагона завдяки шлюбу Ізабели Кастильської та Фердинанда Арагонського і утворення єдиної держави встановлюється абсолютизм. Спочатку це сприяло розвитку економіки, але розквіт був недовгим. Приплив золота з Нового світу, що викликав революцію цін в Європі, підірвав стабільність Іспанської валюти і затримав розвиток промисловості та сільського господарства. Невдовзі виявився і антогонізм королівської влади і міст. Головною опорою королів в Іспанії стали не городяни, а католицька церква. Розпалюючи релігійний фанатизм ще в часи реконкісти церква набуває виключної могутності. Страшною зброєю терору, підпорядкованою королівській владі, стала інквізиція, яка знищила або змусила до еміграції найактивнішу частину буржуазії.Вже за часів Карла V почався економічний спад, що поглибився при пануванняі Філіпа ІІ (1556-1598). Завойовницька політика Іспанії, що мріяла про Всесвітню християнську імперію, підривала міць країни і викликала спротив європейських держав. Страшного удару зазнав престиж Іспанії, коли від неї відпали Нідерланди в 1581 році. В той самий час Англія знищила “Непереможну армаду”, тобто, основу іспанського флоту. Це виявило слабкість країни, яка поступається місцем передової держави іншим.

Швидкий розвиток Іспанії в кінці XV - початку XVI століття сприяв наступному розквіту культури. Вона розвивається в складних умовах. З одного боку – глибоко народні риси національної традиції, що формувались під час боротьби проти арабів. Суворе героїчне минуле залишило глибокий слід в мистецтві Іспанії. З іншого боку – панування реакції і утиск церкви. Вороже ставлення церкви перешкоджало розвиткові гуманістичної науки і культури. В Іспанії довше, ніж в інших країнах зберігся релігійний характер мистецтва. В цей час розквітає національна література, зароджується жанр сатиричного романа. Кращі риси іспанської культури втілено в безсмертному “Дон Кіхоті” Сервантеса. Формується і вітчизняна драматургія в творах Лопе де Вега.

Архітектура. XV століття – складний перехідний період в іспанській архітектурі. Розповсюджується стиль “платереск” з тонкою ювелірною орнаментальністю, що походить від вишукано-оздобної мавританської традиції. Прикладом платереску служить Ратуша в Севіл’ї. Архітектура другої половини століття розвивається під впливом італійської. Головний будівничий доби – Хуан де Еррера (1530-1579). Навіть стиль цього часу, суворий і позбавлений декору, називається “ерререск”. Головною роботою Еррери стало спорудження величного і холодного палацового комплексу Ескоріалу для Філіпа ІІ.

Палац об’єднує церкву св. Лавретія, монастир, королівські апартаменти, склеп, бібліотеку (загальна площа 206 на 261). В плані це – гігантський прямокутник з наріжними баштами і церковним куполом в центрі. Ескоріал відрізняється суворою простотою, відсутністю декоративних елементів і нагадує похмуру фортецю.

Живопис. В XV столітті живопис розвивається цілком в традиціях готики, але помітний потяг до північноєвропейського стилю.Особливий вплив на смаки мало відвідування Піренеїв Яном ван Ейком в 1429 році. Проте, церква всемірно гальмувала нові процеси. Культурні зв’язки і, відповідно, зміни в мистецтві відбуваються лише з XVI століття. Іспанські походи Карла V знайомлять і Іспанію з італійськими досягненнями. Але в країні був відсутній грунт для формування життєстверджуючого світогляду. Зате іспанцям сподобався маньєризм. З часів Філіпа ІІ складається офіційне мистецтво, пишуться надумані, невиразні роботи.

Найбільш плідною виявляється галузь портрету. Виділяється Хуан Пантоха де ла Крус (1551-160?). В його роботах поряд з підкресленою класовою характеристикою: дещо пихата гідність, стриманість жестів, пишні шати – завжди правдиво передаються зовнішні і внутрішні риси моделі. Ті ж риси притаманні портретним роботам Алонсо Санчеса Коельо (1534-1588), який залишив низку чудових жіночих портретів, стримано- поетичних, таких як чарівний образ інфанти Ісавелі Клари Еухенії. Портрет Дієго де Вільямайора роботи ла Круса – зразок іспанського репрезентативного портретного жанру. Образ стрункого юнака, закованого в розкішні лицарські лати, захоплює поєднанням жорсткої безпристрасності малопривабливої зовнішності та суворої і дещо пихатої гідності.

Луіс Моралес (1518-1582) відчував на собі вплив тогочасних містичних релігійних ідей. Його роботи відбивають аскетичні ідеали середньовіччя, і, водночас, сповнені гуманістичного співчуття до людини, співчуттям до страждань і скорботи. Живопис його, наприклад, в роботі “Мадонна з немовлям”, дуже тонкий і старанний, переважає холодний колорит.

Одним з найвизначніших європейських митців того часу, творчість якого належить, проте, іспанській національній традиції, був Ель Греко – Доменіко Теотокопулос (1541-1614). Професійні знання він здобував на батьківщині, Криті, де в ті часи ще зберігаються візантійські традиції. З 1465 року жив в Італії, вчився в майстерні Тіціана, зблизився з Тінторетто. Від них митець переймає широку, вільну манеру живопису, майстерний колорит (Тіціан), замилування складними ракурсами, нервовий ритм рухів (Тінторетто). Проте, майстер був зацікавлений і творчістю маньєристів. Маньєризм позначився на його роботах подовженими пропорціями фігур, уривистими їх обрисами.

В 1576 році Ель Греко переїздить до Іспанії, розраховуєчи на замовлення при дворі. Але екзальтована емоційність виконаних ним в Мадриді робіт “Апофеоз Філіпа ІІ”, “Мучеництво св. Маврікія”були повною протилежністю офіційному мистецтву. Проте, майстер знайшов щирих шанувальників і другу батьківщину в Толедо, де жив до смерті. В цей час Толедо – старовинна королівська резиденція – став центром опозиційної феодальної аристократії, притулком містичного мистецтва. В цьому рафінованому інтелектуальному середовищі остаточно формується творчий світогляд Ель Греко. В роботах посилюється екзальтація, нахил до деформації фігур, дематеріалізації форм. Постаті все помітніше видовжуються, барви набувають надзвичайної краси і починають світитися фосфоричним сяйвом, що поглинає обриси предметів. Захоплююче поєднуються фантастика і реальність в таких роботах, як “Погреб графа Оргаса”, написаний за популярною легендою про те, що на погреб знатного благочистивого ідальго в 1312 році з’явилися з неба святі покровителі. Вгорі картини в розкритих небесах – Христос, Марія і Іоан Хреститель з ангелами, що приймають душу графа; внизу св. Стефан та св. Августін співчутливо і обережно кладуть у саркофаг тіло Оргаса в лицарському обладунку. Сцена сповнена одухотвореності, тонких душевних переживань групи присутніх на погребі ідальго, яка, безсумнівно, має портретну основу. Як портретист і фізіономіст Ель Греко випереджає всіх сучасників.Тогочасне мистецтво, мабуть, не знало такого трепетного втілення чистої суворої юності та прекрасної старості.

Глибокою психологічною характеристикою вражає картина “Апостоли Петро і Павел”, де блискуче співставлені різні людські вдачі. Полум’яний пристрасний проповідник Павел сприймається ще яскравішим поряд з з глибоко людяним, сумовитим Петром. Чисто венеційською красою позначений сміливий колорит картини, яка наводить на думку про трагічність існування людини. Образи митця дають можливість відчути всю глибину найтонших духовних переживань. Мадонна в “Святому сімействі” сприймається як уособлення прекрасної мрії митця, втіленої з побожно-пристрасним благоговінням. Навпаки, портрет Інквізитора Ніньо де Гевари захоплює гостротою характеристики, змальовуючи людину великої внутрішньої сили, яка долає свої пристрасті і немилосердна і до себе і до інших.Великою силою емоційної дії відзначається пурпуровий колір одягу інквізитора. “Вид Толедо в грозу “ – один з найдивніших у світі пейзажів з вкрай складним перетворенням реального світу в космічний ірраціональний образ. Улюблене місто постає як хвилюючий спогад і тривожне видіння. Ель Греко узагальнює і позбавляє матеріальності гори, будинки, рослини. Нас захоплює не реальність світу, а реальність сприйняття негоди, почуття жаху і захвату. Художник деформує образ реального світу заради емоційної виразності. В цілому творчість видатного митця сприймається як прояв невгасимого духовного напруження