Радянська історіографія історії України у 70-80-х рр.

Іст наука в Укр у 1960-1980-ті роки переживала складний і суперечливий процес свого розвитку, зумовлений згортанням хрущовської "відлиги", репресіями проти шістдесятників та дисидентів, наростанням рецидивів українофобії та ідеологічних чисток,особливо за часів партійного ідеолога Маланчука.

В офіційній радянській історіографії в Україні працювали й чесні історики, які через обставини були змушені вдаватися до марксистської ідеології, але робили свою справу дослідника української історії.

Можна умовно виділити кілька напрямів офіційної історіографії того періоду. Це і великоросійська шовіністична історіографія зі своїм відверто антиукр спрямуванням, яка спричинила немало чорних плям, в укр історії шляхом застосування до неї російської схеми історичного розвитку, російщення кадрів. З офіційних видань тих років зникають самі поняття "український народ", "українська нація", були заборонені терміни Київська Русь, Київська держава, Козацько-Гетьманська держава, а сама українська ідея піддавалась остракізмові. Близькою до цього напряму, але з укр забарвленням, була промосковська течія, яку найповніше репрезентував Маланчук і його оточення. Наслідки їх вислужування перед Москвою відбиті в грубій фальсифікації української історії, в багатотомній "Історії УРСР", Українській Радянській Енциклопедії та ряді інших видань.

Як вважає дослідник Я.Калакура, частина українських істориків стояла на платформі комунізму з українським обличчям. Саме серед них сформувалася та верства, яка після проголошення незалежності України активно виступала на захист національної державної традиції.

Нарешті, офіційна історіографія була представлена істориками, які певною мірою перебували в опозиції до партійної лінії і чиї імена часто викреслювалися з видавничих планів, але час від часу з кон'юнктурних мотивів влада зверталась до їх праць. Так було з І.Крип'якевичем, Ф.Шевченком, О.Апанович, О.Компан, Я.Дзирою, Р.Івановою та ін.

Наукові дослідження в ділянці історії України проводили фахівці Інституту археології, Інституту історії (з 1991 – Інститут історії України). Історикопартійну лінію розробляли в Інституті історії партії при ЦК КПУ (тепер - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень), їх зусиллями були створені фундаментальні серії "Історія селянства Української РСР" в 2-х томах (К., 1969), "Історія робітничого класу Української РСР" в 2-х томах (К., 1967), "Соціально-політичне життя трудящих Української РСР" в 2-х томах (К., 1981-1985), "Очерки истории Коммунистической партии Украины" (К., 1977), позначені класовим і однобічним підходом, де історія українського народу подавалася винятково як історія розвитку виробничих сил, класової боротьби і зміни суспільно-економічних формацій.