Сучасні дослідження новітньої історії України зарубіжними вченими.

Серед досліджень зарубіжних дослідників української історії можна виділити декілька напрямків:

1. Спроби написання синтетичної історії України

2. Дослідження, присвячені т.зв. «складним» темам історії України, напр. польсько-українському конфлікту, діяльності ОУН-УПА, Голокосту та Голодомору та ін..

3. Тематика, присвячена україно-рос відносинам, переосмисленню радянського минулого історії Ук.

Професор Віденського університету Андреас Каппелер до укр тематики прийшов через вивчення рос історії.

Вагому складову його наукових пошуків становить тематика україно-рос відносин у 19 столітті та становища українців у етнічній ієрархії Російській імперії.

У своїх працях він часто звертається до проблем російського та радянського імперіалізму. Одна з останніх робіт –«Великороси» і «малороси»: Російсько-українські взаємини та сприйняття в історичній перспективі».

Інший збірник - "Важкий шлях до нації", присвячений українській історії 19-20 ст.

У 2007 році вийшла друком його «Мала історія Укр». Найважливішим у підході Каппелера у цій монографії є концепція багатоетнічної України - автор інтегрував в укр історію поляків, євр, рос, німц.

Вагомий внесок у дослідження проблем україно-рос відносин зробив також Марк фон Хаген, професор Колумбійського університету. Окрему увагу він приділив дослідженню радянського минулого історії Укр та його переосмисленню.

Професор Єльського університету у США Тімоті Снайдер є автором монографії The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, котра подає синтетичну версію в т. ч. укр націєтворення. На жаль, ця робота ще не була перекладена укр мовою. Одна із цікавих гіпотез Снайдера стосується «сталінського» періоду іст України. На його думку, Голодомор в Укр став наслідком політики колективізації, але він не був навмисно спланований радянським керівництвом. За Снайдером, Сталін скористався голодом в Україні,щоб знищити як заможних укр селян, так і нац свідомих партійних активістів. Схожі до Снайдера інтерпретації містять роботи італій історика Андреа Граціозі та америк Террі Мартіна.

Автором іншої синтетичної роботи з іст Укр, котра з’явилась у 2007 році, є «Історія України» Пола Роберта Магочія, де подано детальний аналіз політичної, соц та ек, рел та культурної іст Ук.

Іст Укр він подає у ширшому культурному та порівняльному контексті європейської історії, що дає йому можливість уникати обмеженості нац традиції історіописання. Як і Каппелер, Магочій представляє іст Укр не тільки як історію українців, але й інших нац груп.

Складним питанням україно-пол відносин під час 2 Світової війни присвятив свої дослідження поль історик Гжегож Мотика. Вони заслуговують на увагу в силу того, що пол історик намаг представити обидві сторони конфлікту.

На окрему увагу заслуговують також праці Ларрі Вулфа – «Винайдення Східної Європи…», де він аналізує інтелектуальні репрезентації Сх Європи у західноєвропейському дискурсі до 19 ст. Ця історія стосується укр історії опосередковано але, може бути яскравим прикладом «історії ідей» для укр істориків. Найбільш цікавим у цьому випадку може бути стаття Вулфа про «винайдення Галичини», де він показує інтелектуальні дискусії в іст Галичини.

45. Історія України у працях вчених української діаспори. Укр іст наука в еміграції була представлена двома генераціями науковців-старшою та молод-і продовжувала кращі традиції, закладені як історіографами київської документальної школи В.Антоновича, так і його продовжувачами, що належали до львівської та київської історичних шкіл М.Грушевського (М.Андрусяк, М.Антонович, О.А.Великий, Л.Винар, О.Домбровський, І.Лисяк-Рудницький, Т.Мацьків, О.Оглоблин, Д.Олянчин, Я.Пеленський, Н.Полонська-Василенко, О.Пріцак, О.Субтельний, Д.Штогрин). Їх праця проходила в рамках ВУАН і НТШ як в Європі, так і в Америці. Великого наукового розголосу набуло і Українське історичне товариство(1965) та Укр науковий інститут Гарвардського університету (1968). При багатьох вищих навчальних закладах існують центри українознавства (Іллінойський, Альбертський університети). Плідно працюють науковці і в УВУ та у Василіанському науковому осередку у Римі. Спадщину визначного політолога В.Липинського вивчає Східноєвропейський дослідний інститут (Філадельфія). Завдання укр істориків в еміграції визначив 0глоблин; воно включало пункти про об'єднання всіх істориків, оборону інтересів вільної укр іст науки та виправлення фальшивих і тенденційних інтерпретацій історії України в істо працях СРСР і у вільному світі. Для студій діаспорних науковців характерні синтезуючі огляди, вироблення і продовження наукової схеми укр іст процесу, введення укр історії в східноєвропейський контекст.

Поглиблено розробляються і питання укр державності, особливо за часів гетьманування Б Хм, Мазепи та нац-визв змагань 1918-1920-х років. З окремих науково-іст публікацій треба згадати грубезний звід архівних документів з історії України і Української церкви "Monumenta Ukrainae Vaticana", статті і джерельні матеріали "Михайло Грушевський. На порозі нової України", "Олександр Оглоблин. Студії з історії України", спогади "В боротьбі за українську державу" та ін.

Побачили світ підручники Н.Полонської-Василенко "Історія України" в 2-х томах (1972-1976) та О.Субтельного "Україна: історія" (1988). З монографічних видань слід виділити працю В.Косика "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" (1993), І.ЛисякаРудницького "Історичні есе" в 2-х томах (1994) та Л.Винара "Михайло Грушевський: історик і будівничий нації" (1995) та ін. Останніми роками чимало закордонних істориків працюють в Україні, деякі очолюють академічні установи (О.Пріцак (1991-1998), Я.Пеленський). Частина з них обрана іноземними членами ПАН України (О.Пріцак, Я.Пеленський, О.Субтельний, А.Жуковський). Часопис "Український історик" паралельно виходить і за кордоном, і в Україні.