Еволюція проблеми сенсорного розвитку молодших школярів у науково-нормативний період

Модернізація народної освіти в повоєнні роки, упровадження в науку системної методології, розробка психолого-дидактичних основ сенсорного виховання дітей дошкільного віку, теорій розвивального навчання, змісту освіти і шкільного підручника, реформування початкової школи, зниження віку першокласників, затвердження на державному рівні освітніх стандартів започаткували новий період розвідки проблеми перцептивного розвитку молодших учнів, який ми характеризуємо як науково-нормативний. У його межах виділімо три етапи, зумовлені актуалізацією досліджень чуттєвої сфери дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (50–70-ті роки ХХ ст.); постановкою проблеми вдосконалення сприймання учнів в умовах реструктурування школи І ступеня (80–90-ті роки ХХ ст.); формуванням дидактичних підходів до сенсорного розвитку школярів у контексті стандартизації змісту початкової ланки освіти (перше десятиліття ХХІ ст.).

Науковий інтерес до вивчення перцептивних процесів особистості відновився у 50-ті роки минулого століття внаслідок розробки психології сприймання, системи сенсорного виховання дітей дошкільного віку, концепцій розвивального навчання, окремих проблем перцептивного розвитку молодших учнів. Так, у ході широкомасштабного експерименту щодо формування в дітей дошкільного віку перцептивних дій (Л. Венгер, Н. Ветлугіна, О. Запорожець, М. Поддьяков, А. Рузська, Н. Сакуліна, О. Усова та ін.) було встановлено: провідні напрями сенсорного розвитку (формування зорового, слухового і дотикового сприймання); змістові лінії вдосконалення сприймання будь-якої модальності (засвоєння вихованцями сенсорних еталонів і способів обстеження об’єктів сприймання); вирішальне значення у формуванні чуттєвих процесів продуктивних видів діяльності (малювання, ліплення, конструювання, звуковий аналіз, інтонування та ін.); послідовність виконання сенсорних дій (поступовий перехід від предметного співвіднесення реальних об’єктів до орієнтовних операцій за уявленнями); методи сенсорного виховання – дидактичні ігри та вправи з обстеження зовнішніх ознак об’єктів (упорядковано види та структуру цих ігор і вправ відповідно до перцептивних завдань, особливостей дітей різних вікових груп; визначено оптимальні умови включення ігор і вправ у загальний педагогічний процес освітнього закладу); форми навчання перцепції (навчальні заняття, екскурсійні прогулянки). Безсумнівно, педагогічні впливи на формування чуттєвої сфери дитини, розроблені в теорії і практиці дошкільного виховання, утворили ту наукову платформу, на якій ґрунтувалась методика сенсорного розвитку молодших школярів у подальші часи.

Вагомою передумовою визначення наукових засад удосконалення перцептивних процесів учнів початкових класів стало поширення авторських систем розвивального навчання. Так, в основу дидактичної системи за концепцією Леоніда Занкова (1901–1977) покладено ідею досягнення загального розвитку школярів. Однією з його провідних ліній було обрано формування в учнів сприймання, яке, за визначенням автора, полягає у виділенні, співвіднесенні та поєднанні чуттєвих даних про частини, аспекти, властивості спостережуваних предметів. Доведено, що в умовах розвивального навчання здійснюється якісна перебудова перцептивних процесів: вони стають різнобічними, деталізованими і, водночас, узагальненими; спостерігається легкість і рухливість взаємодії сприймань, уявлень і понять; установлено механізм взаємовпливів чуттєвих, розумових і практичних операцій.

Виходячи із положень дидактичної системи Данила Ельконіна (1904–1984), Василя Давидова (1930–1998), Володимира Рєпкіна (1927), перцептивна діяльність молодших школярів є різновидом навчальної, яка стимулюється певними потребами і мотивами, має специфічний зміст, реалізується через систему орієнтовних дій, що виконуються в чіткій послідовності. У світлі теорії навчальної діяльності особливої актуальності набула проблема моделювання сенсорних явищ, зокрема властивостей мовленнєвих звуків. Констатуючи відносно високий рівень розвитку фонематичного слуху дітей молодшого шкільного віку, Д. Ельконін виявив несформованість у них дії звукового аналізу. Ефективним способом опанування цих навичок учений вважав побудову моделі слова – відтворення в матеріальній формі та графічних знаках основних відношень, що існують між звуками. Навчальна дія полягала в тому, що дитина, голосно артикулюючи звуки аналізованого слова, послідовно заповнювала клітинки схеми різнокольоровими фішками, які символізували властивості голосних і приголосних фонем. Після відпрацювання дії в розгорнутій предметно-матеріальній формі вона поступово скорочувалась і переводилась спочатку на рівень голосної вимови без оперування фішками і графічною схемою, потім – у розумовий план, тобто без голосного промовляння, лише про себе. Висока результативність моделювання звукової структури слів шляхом інтеріоризації фонематичних сенсорних дій була підтверджена експериментально і зумовила поширення цього прийому в сучасній лінгводидактиці.

Багатогранно висвітлив проблему сенсорного розвитку учнів початкової школи Василь Сухомлинський (1918–1970) – засновник новаторської педагогіки, заслужений учитель України, письменник. Сприймання вчений визначав як «найважливіший психічний процес, завдяки якому предмети і явища навколишнього світу, відбиваючись у нашій свідомості, породжують почуття й переживання» [9, с. 241], вважав його тим головним каналом, по якому навколишній світ протягом усього життя людини впливає на її внутрішнє, духовне життя. Тісний зв’язок перцептивних образів і розумової діяльності учнів є, на думку В. Сухомлинського, провідною умовою успішності навчання. «Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки – серед наочних образів, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ» [11, с. 34]. Якщо ж ізолювати дитину від «живих образів», якщо з перших днів перебування в школі вона сприймає лише слово, абстракції та узагальнення, то клітини її мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.

Необхідність формування в молодших школярів умінь спостерігати і бачити В. Сухомлинський обґрунтовував тим, що із спостережень не тільки черпаються знання, – у спостереженнях знання живуть, завдяки спостереженням вони йдуть в обіг, застосовуються як інструменти в праці. Навчання учнів взагалі педагог називав «школою спостережливості», оскільки у цьому віці чуттєві враження необхідні дитині«як сонце, повітря й волога необхідні рослині» [10, с. 472].

Важливого значення надавав В. Сухомлинський формуванню в молодших школярів культури сприймання, тобто здатності помічати щонайменші відмінності кольорів, форм, звуків. «Чим тонші відчуття, чим більше бачить і чує людина в навколишньому світі відтінків, тонів і напівтонів, – стверджував педагог, – тим глибше виражається особиста емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини» [10, с. 502]. Знайдені вченим підходи до розвитку чуттєвих процесів молодших школярів, цілком відповідають особливостям дитячої психіки, ґрунтуються на теоретичних положеннях психології сприймання і власному педагогічному досвіді, реалізують принцип наступності між дошкільною і початковою ланками освіти. Разом із тим вони дуже своєрідні, проникнуті гуманним ставленням до учня, позбавлені суворого дидактоцентризму.

Науковий доробок концепцій розвивального навчання став вагомим фактором радикального реформування початкової школи на межі 60–70-х років минулого століття. У цей період відбулася суттєва перебудова змісту освіти з метою приведення його у відповідність із рівнем розвитку науки, культури і виробництва, забезпечення доступності, міжпредметних і внутрішньопредметних зв’язків, створення кращих умов для розвитку школярів. Школа І ступеня переходить із 4-річного на 3-річний термін навчання, розроблено нові програми і підручники, методичні посібники для вчителів.

Процес модернізації системи освіти у 80–90-ті роки ХХ століття, регульований Постановою ВР СРСР «Про основні напрямки реформи загальноосвітньої і професійної школи» (1984), збільшення тривалості початкового навчання до 4-х років і зменшення віку першокласників, розбудова національної школи в умовах державної незалежності України (1991), докорінні зміни навчальних програм і підручників знов актуалізували проблему сенсорного розвитку молодших учнів. Предметом психолого-педагогічних досліджень у зазначений часовий інтервал стало вивчення анатомо-фізіологічних механізмів функціонування чуттєвої сфери дітей 6–9 років; особливостей їхніх відчуттів і сприймань як пізнавальних психічних процесів; індивідуальних відмінностей у формуванні різних видів перцепції; дидактичних упливів на вдосконалення сенсорних умінь учнів (Ш. Амонашвілі, Н. Бібік, М. Вашуленко, В. Вільчинський, І. Ґудзик, Ю. Змановський, Т. Кондратенко, С. Коробко, В. Котирло, Л. Кочина, С. Ладивір, А. Матвеєва, В. Мухіна, В. Олейник, Г. Петроченко, Н. Підгорна, Н. Попова, Є. Потапова, Л. Проколієнко, О. Проскура, О. Савченко, Н. Скрипченко, Л. Хлєбникова та ін.).

Установлено, що будова органів зору, слуху, нюху, смаку, дотику дітей на момент їхнього вступу до школи майже не відрізняється від сенсорних систем дорослої людини; сприймання набуває певної довільності: учні спроможні виокремлювати предмет із ряду інших, тривалий час його розглядати, виділяти його абсолютний і відносний розмір, об’єм, вагу, пропорції; вміють орієнтуватись у просторі й часі. Проте з’ясовано, що в молодшому шкільному віці перцепція характеризується деякими особливостями: підвищеною емоційністю (сприймається першочергово і виразно все те, що є наочним, яскравим і викликає позитивну реакцію); недостатньою диференційованістю (діти змішують схожі графічні зображення цифр і букв; допускають помилки при виконанні завдань із конструювання й аплікації, в яких потрібно враховувати просторове розміщення предметів; порушують пропорції при малюванні та ліпленні; мають труднощі в розрізненні подібних мовленнєвих звуків; у них відсутня координація слуху і голосу, вони неточно інтонують); наявністю широкого спектру індивідуальних відмінностей у сформованості сенсорики, пов’язаних переважно з порушеннями зору і слуху, у тому числі фонематичного [14, с. 27, 158; 15, с. 44–45, 86–89].

В основу розбудови дидактичних упливів на вдосконалення перцептивних процесів було покладено провідну тезу про те, що сприймання розвивається як раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Цільовими напрямками такої сенсорно-пізнавальної діяльності О. Савченко вважає формування у школярів «чутливості слуху», «вправності руки», «гостроти зору», підкреслюючи при цьому необхідність забезпечення наступності відповідних ліній дошкільного розвитку особистості.

У визначенні змісту перцептивного навчання важливою детермінантою стала розробка у 80-ті роки культурологічної концепції змісту освіти (В. Краєвський, В. Ледньов, І. Лернер, М. Скаткін та ін.). Згідно з цим підходом обрано дві провідні змістові лінії перцептивного навчання молодших школярів: засвоєння сенсорних еталонів і формування способів сприймання, за допомогою яких реалізується широка орієнтація в навколишній дійсності. Організація сенсорного розвитку молодших школярів здійснювалась на міжпредметній основі, що стало певною традицією початкової ланки освіти. Ефективними в цьому контексті визнано всі навчальні заняття, зокрема такі види змістовної діяльності, як ознайомлення з творами мистецтва, образотворча діяльність учнів, робота з математичним матеріалом, оволодіння читанням і письмом, музичні та фізкультурні заняття тощо. Методичний арсенал сенсорного розвитку охоплював бесіди, пояснення, ілюстрування, демонстрування, спостереження, вправи, ігрові ситуації тощо. Передбачалась поетапне формування перцептивних процесів: від зовнішніх, практичних дій із предметами, що сприймаються, до внутрішніх, розумових – осмислення отриманої інформації.

Ученими визначено найважливіші дидактичні умови вдосконалення чуттєвої сфери школярів: правильний добір об’єктів сприймання (у демонстраційному матеріалі мають бути чітко виражені розпізнавальні ознаки; істотні деталі чи образи повинні виділятись на загальному фоні, відрізнятися від неістотних яскравістю забарвлення, чіткістю зображення і розміщенням; об’єкт, що належить обстеженню, не мусить бути складним за своєю структурою тощо); створення в дітей відповідного емоційного настрою, радісних передчуттів від споглядання цікавого, надзвичайного; обрання раціонального «маршруту» обстеження зовнішніх властивостей предметів і явищ (цілісне сприймання – виділення окремих якостей – повторне цілісне сприймання); опануванням учнями словесних позначень зовнішніх якостей предметів і явищ дійсності (аргументовано тим, що доки дитина не засвоїла відповідні назви, вона не може перенести практично отриману сенсорну інформацію в нову життєву ситуацію, гру, образотворчу, конструктивну, мовленнєву та інші види діяльності); контроль і самоконтроль виконання перцептивних дій; застосування наочності як ефективного засобу формування яскравих, чітких сенсорних уявлень [14, с. 28–31].

Вагомим досягненням у контексті збагачення сенсорного досвіду молодших учнів стало видання в 90-х роках навчальних посібників розвивального спрямування «Барвистий клубок» (1995, 1996), «Розвивай свої здібності» (1995, 1998), «Умій вчитися» (1995, 1996), підготовлених Олександрою Савченко. Ілюстрації, запитання і завдання, тексти цих книг чітко реалізують лінії вдосконалення зорової, слухової і дотикової перцепції, передбачають цілеспрямоване й опосередковане виконання сенсорних операцій, сприяють засвоєнню еталонів чуттєвих якостей і різноманітних способів обстеження предметів, збагачують резерв відповідних словесних позначень. Слушно відмітити, що аналізовані посібники, як у досліджуваний період, так і на сучасному етапі,залишаються майже єдиною спробою створення наочного обладнання такого типу для комплексного формування чуттєвої сфери школярів.

Радикальне перетворення освіти України в першому десятилітті ХХІ століття, перехід до масової 4-річної початкової школи, затвердження вперше в історії країни Державного стандарту початкової загальної освіти, оновлення на цій підставі навчальних планів, програм, підручників, методичних посібників для вчителів, організація навчально-виховного процесу на засадах гуманної, особистісно орієнтованої педагогіки спричинили наступний етап еволюції поглядів щодо сенсорного розвитку молодших школярів. Актуальність зазначеної проблеми найповніше аргументувала О. Савченко, звертаючи увагу вчителів і науковців на такі її аспекти, як незавершеність формування процесів сприймання в учнів 6–7-літнього віку; невисокий показник охоплення дітей дошкільними закладами, у яких сенсорний розвиток особистості здійснювався б цілеспрямовано; визначальну роль чуттєвого досвіду школярів у їхній пізнавальній діяльності, функціонуванні різних видів мислення (наочно-образного, практичного, словесно-логічного); схожість особливостей перцептивної сфери дітей-дошкільників і молодших учнів (відсутність тривалого і розгорнутого сприймання добре знайомих предметів і, навпаки, різнобічне й активне обстеження маловідомих об’єктів; користування однаковими способами спостереження – зіставлення предметів, обведення їх контуру рукою або поглядом, накладання чи прикладання об’єктів тощо). На цій підставі та з урахуванням того факту, що початкова школа оновлювалася не автономно, а в контексті системного реформування освіти, учена робить висновок про необхідність реалізації в 1–4 класах ліній дошкільного розвитку дитини у встановлених ще на попередньому етапі напрямах – «чутливе вухо», «гостре око», «вмілі руки» – і перспективне продовження їх на подальших етапах навчання.

У формуванні зазначених видів сприймання на початку ХХІ століття остаточно закріплюється діяльнісний підхід: удосконалення перцептивних процесів організується як повноцінна навчальна діяльність, а її структурною одиницею обрано загальнопізнавальні вміння (виділяти в предметах певні ознаки, розрізняти розмір, форму, колір, смак тощо; знаходити у двох об’єктів однакові, схожі та різні зовнішні ознаки; зіставляти групи предметів за однією суттєвою ознакою, помічати зміни в спостережуваних об’єктах тощо).

Вирішального значення в унормуванні змісту сенсорного розвитку мало затвердження на державному рівні низки узгоджених документів – Державного стандарту початкової загальної освіти, варіативних навчальних програм і підручників, – у яких чітко простежується поліпредметна основавдосконалення чуттєвої сфери молодших школярів. Так, вагомий змістовий ресурс для формування зорового кольорового і просторового сприймання містили освітні галузі «Мистецтво» (лінія «Образотворче мистецтво»), «Математика», «Технологія»; державні вимоги до зорового сенсорного розвитку полягали в засвоєнні школярами: знань про кольори, геометричні форми, відношення між предметами за розміром і розміщенням у просторі; умінь цілеспрямовано сприймати й аналізувати явища та об’єкти навколишнього світу, твори мистецтва; відтворювати кольорові та просторові властивості предметів у різних видах практичної, пізнавальної та художньої діяльності.

Навчальний матеріал для вдосконалення слухового фонематичного сприймання відображено в змісті освітньої галузі «Мови і літератури»; державні вимоги до слухового фонематичного сенсорного розвитку виявлялись в опануванні учнями знаннями про мовні звуки; уміннями спостерігати за роботою артикуляційних органів, відтворювати послідовність звуків у слові, виконувати аналітико-синтетичні та конструктивні навчальні дії зі словами на фонематичному рівні, відпрацьовувати правильну вимову звуків. Основний потенціал для розвитку слухового музичного сприймання відбито в змісті освітньої галузі «Мистецтво» (лінія «Музичне мистецтво»); державними вимогами до слухової музичної сенсорної грамотності визнано: засвоєння знань про музичні звуки; формування вмінь сприймати музичні твори, відтворювати властивості музичних звуків у вокально-хоровій роботі, музикуванні, імпровізації, ритмічно-танцювальних рухах.

Зміст освіти, який сприяє формуванню у школярів дотикового сприймання, було визначено в освітніх галузях «Технологія», «Людина і світ»; державні вимоги до дотикової сенсорної освіченості складали знання про фізико-механічні якості предметів, їх просторові ознаки; уміння обстежувати різноманітні матеріали шляхом їх обмацування, тертя, натискування.

У методичних посібниках увагу вчителів спрямовано на застосування в збагаченні чуттєвих вражень школярів широкого кола загальнодидактичних методів; серед засобів навчання перевага надавалась натуральному, зображувальному, символічному унаочненню; доведено ефективність навчальних комплексів на базі ЕОМ; основними формами організації перцептивного розвитку визнано окремі уроки або їх фрагменти, позаурочні заняття, у ході яких пізнавальна діяльність учнів набувала ознак фронтальної, групової, парної, індивідуальної роботи. Раціональному використанню цього розмаїття ресурсів формування сенсорної сфери сприяло запровадження особистісно орієнтованої дидактичної концепції, спрямованої на виявлення і структурування суб’єктивного чуттєвого досвіду дитини, варіативне конструювання відповідного навчального матеріалу, врахування різного темпу його засвоєння окремими дітьми чи групами, стимулювання школярів до самостійного вибору найбільш значущих для них способів обстеження об’єктів сприймання, застосування діагностичних видів контролю і самоконтролю, забезпечення рефлексії тощо.

Отже, у контексті модернізації дидактико-методичної та нормативної бази початкової ланки освіти в період другої половини ХХ – початку ХХІ століть сформувались чітко виражені тенденції щодо організації сенсорного розвитку молодших учнів: цільовими напрямами проголошено збагачення зорових (кольорових і просторових), слухових (фонематичних і музичних), дотикових (просторових і фізико-механічних) сенсорних процесів; методологічними засадами формування сенсорики особистості визнано положення психології сприймання, розвивального навчання, теорій навчальної діяльності, змісту освіти; у межах кожного виду сприймання окреслено змістові лінії формування перцепції (опанування учнями еталонних знань про найтиповіші зовнішні ознаки предметів і явищ дійсності та засвоєння узагальнених способів їх обстеження), зафіксовані в державних нормативних документах; методику вдосконалення сенсорних вражень молодших школярів складали урочні та позаурочні форми навчання, загальнодидактичні методи, алгоритмічна послідовність пізнавальних дій із застосуванням найрізноманітніших наочних засобів; провідним у навчанні школярів перцепції обрано міжпредметний підхід.

Є очевидним, що у другому десятиріччі ХХІ століття започатковується наступний етап еволюції проблеми сенсорного розвитку молодших школярів, зумовлений затвердженням відповідною Постановою Кабінету Міністрів України Державного стандарту початкової загальної освіти (квітень 2011 р.) [34], розробкою нових навчальних програм (2012 р.), підручників, методичних посібників.