Проти комуни

Давши згоду “йти на румунських бояр”, Григор’єв несподівано, 14 квітня, без дозволу червоного командування, наказав вирушати у протилежний від Румунії бік — в Олександрійський повіт на відпочинок. Фактично цей день, 14 квітня, і слід вважати початком повстання проти комуно-російської влади.

17 квітня григоріївці роззброїли червону залізничну охорону на станціях Долинській, Казанці, Новому Бузі та інших. Декількох червоноармійців, які висловлювали обурення, без зайвих дискусій було застрелено.

На кінець квітня Олександрійський, Криворізький, Херсонський та Єлисаветградський повіти по вінця заповнилися полками Григор’єва. Почався погром совєтських органів влади: у Казанці, наприклад, вбито 22 чекісти, а в Шестерні — 27 комуністів.

Почались масові вбивства членів “военнопродовольственной комиссии”. Тим самим, як плакався ворог, “обрекая на смерть голодную и злую далекие, дорогие, красные, великорусские и латышские красноармейские части, семейства рабочих и всего трудового пролетариата”.18)

І все це відбувалося за повної підтримки григоріївців місцевими селянами. Та й значна частина робітників і службовців підтримала повстання проти комуни.

Один із т.зв. свідків епохи, якийсь Н.Бобрищєв, так описував квітневу передгрозову ауру в м.Єлісаветграді (нині Кіровоград): “В городе запахло погромом. ”Бей жидов, спасай Украину!” провозглашалось на всех перекрестках выползшим на улицу преступным элементом. Отсталые группы рабочих частично стали колебаться и постепенно переходить на сторону войск Григорьева. Пример в этом отношении подали рабочие (завода) Эвольти, которые состояли в основном из квалифицированных хулиганов-собственников... 25 апреля со ст.Помошная в Елисаветград пришли оставшиеся части войск Григорьева... Некоторые товарищи предполагали, что подкрепление было вызвано исключительно приближением праздника... 1 мая с утра началась демонстрация, в которой принимал участие весь город... Войска Григорьева также принимали участие в демонстрации и на приветствия отвечали: ”Слава Украине!””.19)

2 травня Антонов-Овсєєнко зазначав: “Григорьев пользуется громадным влиянием в данном уезде (Олександрійському повіті — Р.К.), как человек местный, постоянно боровшийся с угнетателями местного селянства, окружив себя влиятельными людьми из различных волостей... Главная масса войск Григорьева — середняки-крестьяне, как и подавляющее большинство селян этого уезда”.20)

На той час головну ударну силу Красної армії становили повстанці Матвія Григор’єва і Нестора Махна. Це визнавав і сам командуючий фронтом Антонов-Овсєєнко: “У нас некем было заменить войска Махно на фронте Донбасса, не было сил принудить Григорьева к расформированию”.

Отож, від позиції Нестора Махна залежало: чи лишається Красна армія гвалтувати Україну, чи спільними зусиллями отаманів буде розгромлена...