Проти Антанти
Не порозумівшись з Директорією, Григор’єв запропонував більшовикам “скинути Антанту в море”. Але ті теж не вірили у можливість цього. Все ж 23 лютого 1918 р. Григор’єв видає наказ про переформування своїх повстанських загонів у Задніпровську совєтську бригаду... “Комбриг” вирішує діяти самотужки: його бронепотяги та кіннота рушили зі станції Долинська на Миколаїв. Друга група вздовж річки Інгулець почала наступ на Херсон. Григоріївським військом заповнились усі станції від Долинської до Баштанки. Начальник штабу Григор’єва Юрко Тютюнник, що особисто ходив у розвідку до Миколаєва і Херсона, приніс звістку, що при вступі Антанти до Миколаєва білогвардійці виарештували чимало української інтелігенції, частину звезли за місто і “там, ніби за спробу втечі, закидали мешкання запальними гранатами... Довідавшись про такий злочин, Григор’їв спалахнув несамовитим гнівом і вирішив за всяку ціну помститись...”.11) Повстанська бригада розвивала наступ: частина під керівництвом Юрка Тютюнника розбила греків коло ст.Копані, а загін під безпосереднім керівництвом Григор’єва завдав нищівного удару по Антанті біля ст.Водопій. Ворог, залишивши велику кількість добра, в паніці відступив до Очакова. На станції Водопій був скликаний мітинг, на якому Юрко Тютюнник піднесено проголосив Матвія Григор’єва Головним Отаманом Херсонщини і Таврії... 2 (10) березня після тяжких боїв Григор’єв звільнив Херсон, а 12 березня — без бою — Миколаїв. Звільнення Миколаєва було дипломатичною перемогою Григор’єва: німецька залога Миколаєва, не бажаючи проливати кров за інтереси своїх ворогів — французів, віддала повстанцям всю свою зброю, добившись від них обіцянки не чинити перешкод їхньому поверненню до Німеччини. Згідно з домовленістю, частину зброї Григор’єв передав німецьким колоністам, які в масі своїй прихильно ставилися до українців. Довідавшись про угоду повстанців з німецьким командувачем фон Кеслером, греки і французи спішно залишили Миколаїв. Як зазначав Олександр Вишнівський, “переможна акція Григорьєва ствердила, що він мав рацію, коли вимагав від Директорії переговорювати з Антантою з позиції сили, а не з позиції ”бідного родича””.
|
