Тимчасовий альянс з червоними

 

Через два дні після арешту полковника Болбочана, який був здійснений рудим ворохобником Омельком Волохом 22 січня (за іншим джерелом 25 січня) 1919 року у Кременчузі, Матвій Григор’єв надіслав до Штабу Запорізького Корпусу заяву:

“...”В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар’єристи і авантюристи, які хотять грати ролю державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полк. Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини””.9)

Григоріїв запропонував, щоб Запорозький Корпус приєднався до нього... До Києва перед тим от.Григоріїв вислав до Головного Отамана Петлюри ”послання” і всіх в ньому проклинав...

Подібне становище зайняв й отаман Божко, командир Запорозької Січі, що складалася з кадрів Гетьманського Загону Низових Козаків. Отаман Божко говорив, що ”полк. Болбочан був для нього єдиним авторитетом, а після його арешту він вже не вірить в українські успіхи, доки на чолі українського руху будуть стояти нефахові люди типу Петлюри, а тому він робиться отаманчиком першої категорії, як і Петлюра зі своїм оточенням””.9а)

Кого мав на увазі отаман Божко, коли говорив про оточення Симона Петлюри? Насамперед про “генія руйнації українського війська” Омелька Волоха, якому до останнього протегував Головний Отаман Симон Петлюра, покриваючи всі його злочини і зради.

І коли через терен, опанований загонами отамана Григор’єва, посувалась Запорізька група, командир григор’євського бронепотягу Заєць зі ст.Сахарної обстріляв Запорожців. Те саме сталося й на ст.Цибулеве: на цей раз Запорожців обстріляв бронепотяг С.Коцура. Запорожці несподіваною атакою розгромили Коцура і збільшовичений отаман залишив Цибулеве та, кидаючи по дорозі мішки з награбованим, втік в напрямку лісу Чути. Дісталося й григоріївцям.

“Під впливом українських боротьбистів (Рубач і Майстренко) Григорьєв нав’язує контакт із самозванним харківським ”українським” урядом. Він пропонує тогочасному голові того ”уряду” Раковському створити новий український уряд, що складався б із боротьбистів і українських більшовиків... 1 лютого 1919 р. Григорьєв оголосив повстання проти Директорії і... заатакував праве крило й запілля Армії УНР в напрямку на Знам’янку-Єлисавет. Цей несподіваний сильний удар в плечі змусив нашу армію до відступу”.10)

Згідно з іншими джерелами отаман Григор’єв підняв повстання проти Директорії 29 січня 1919 року. 30 січня його військо входить у Херсон. Але 1 лютого Антанта переходить у наступ і вибиває Григор’єва з Херсону та Миколаєва.

Матвій Григор’єв шукає союзників і шукає їх... серед ворогів України. Він їде до Харкова, де 18 лютого 1918 року розпочалась нарада командирів Красної армії. Григор’єв зустрічається з головою “українського уряду” Христіаном Раковскім та командувачем більшовицьким фронтом Володимиром Антоновим-Овсєєнком. На нараді отаман заявив, що керує 25 загонами, які нараховують 15 тисяч партизанів і діють на величезній території — від Баштанки до Фастова. Антонов відчув, що перед ним людина крутої вдачі, надзвичайно владна.

Були, очевидно, й інші, крім названих, причини союзу з більшовиками.

В той час розхвилювалось українське море, і селяни тисячами пішли в армію Григор’єва. Але як одягти, взути, озброїти їх?!

Григор’єв сподівався умундируватися та озброїтися за рахунок Красної армії.

В.Антонов-Овсєєнко вбачав ще одну причину: “Григорьев — тип честолюбца-авантюриста, — говорив він. — Сознавая силу советской власти, он остается лоялен”. Більшовики зі свого боку хотіли “использовать его (тобто Григор’єва — Р.К.) военные силы”.

 

Але головною причиною хитань — і не тільки Григор’єва — була відсутність правдивого українського центру з національно зрілою елітою.

Завдяки духовно зв’язаній з Росією малоукраїнській інтелі­генції, уособленням якої став руїнник Володимир Винниченко, української армії на початку 1918 р. фактично не існувало.

На Винниченкові, на його поршах і певних лежить вина за політичну невиробленість селянських мас та їхніх лідерів — Григор’єва, Зеленого, Махна, інших ватажків. Саме завдяки відсутності у Києві твердої національної влади отамани хитались, зраджували, допомагаючи москалеві руйнувати Україну.

Не знайшлося нового Хмельницького, який би жорстоко подавив козацьку вольницю гуляйпільщини, скерувавши її могутню енергію в єдине національне річище.