Вершина слави

 

Зашифровані телеграми командування Красної армії були наповнені тривогою за зростання авторитету Григор’єва: “Совершенно недопустимо возвеличивание бригадного командира Григорьева... Не годится усиливать престиж авантюриста Григорьева”.

Захоплене ставлення бійців Червоної армії до свого кумира підігрівалося ще й тим, що Григор’єв щедро роздавав їм — інколи власними руками — захоплену в Одесі мануфактуру (а її було надзвичайно багато).

Для селян Олександрійського та сусідніх повітів Отаман Григор’єв почав набувати божественного образу: він був “всемудр, всевелик і всеблаг”. Григор’єв уособлював собою верховну владу.

Як свідчать самі більшовики, “в центре местной власти — атаман Григорьев, к которому и обращаются со всеми жалобами и протестами”.

Слава про його героїзм і щедрість виплескувалася на сусідні повіти...

Його розмови про прихильність до Рад, як бачимо, були нещирими. Він хотів одноосібної влади. І досягнув її.

Отаман ставав диктатором Півдня України.

Недаремно саме в Олександрійський повіт, свою цитадель, свою “державу”, рушив Григор’єв свої війська після взяття Одеси на відпочинок.

Разом з бригадою до Олександрії та на ст.Куцівку прибули два ешелони з боєприпасами і рушницями (30 000 штук), військовим обмундируванням (20 000 комплектів), а також 30 вагонів нафти, гасу і бензину, 10 вагонів мануфактури, кілька вагонів шкіри, безліч різноманітних тканин... В Олександрії зосередилось до сорока гармат, з них 18 важких, до 300 кулеметів...

Військова сила Григор’єва та ентузіастична підтримка населення робила його справді небезпечним для комуно-російської влади.

 

Щоб приспати увагу Григор’єва, червоні підвищують його в посаді — він стає комдивом 6: його бригада розгортається в дивізію. Начальник штабу бригади Юрко Тютюнник відповідно підвищується до комбрига 1 (в його підпорядкування перейшли 1-й Верблюзький та 2-й Херсонські полки).

Сила породжує бажання порядкувати.

Але втомлені штурмом Одеси частини були ще не готові до боїв з Красною армією. Тому Григор’єв продовжував грати роль червоного командира: він урочисто, з великими почестями прийняв в Олександрії “командукра” Антонова-Овсєєнка, який згодом писав: “Наилучшее впечатление от осмотра его частей в Александрии, от их выправки, снаряжения; от работы ихних мастерских (весьма хозяйственно!). Восторженное отношение населения к ”атаману”. Сам он скромного вида и скромной жизни (не разбогатела и его семья — мы посетили его хату)”.

Антонов-Овсєєнко мав з Григор’євим розмову віч-на-віч. Пізніше він так писав про отамана: “Жалуется на злоупотребления органов ЧК, продармейцев и т.д., и подкрепляет эти жалобы рапортами своих командиров, скрепленных нередко комисарами. Что особенно озлобляет население — это злоупотребления, идущие от приезжих ”кацапов” и ”жидов””.15)

Зрозуміло, що “командукр” відчував настрої отамана та його бійців. Знав він й слабкі риси Григор’єва. Тому сказав йому: “Вас тянут к авантюре. Смотрите — в союзе с советской властью вы одержали победы мирового смысла, прославили свое имя”. Антонов-Овсєєнко запропонував йому йти походом на Румунію: “Вы пойдете путем Суворова. Вы славными боями оживите память о чудо-богатырях стародавнего похода”.16)

Григор’єв “погодився”...

25 березня Антонов-Овсєєнко і Григор’єв відвідали Верблюжку під час свята Першого Верблюзького полку.

За кілька кілометрів від села їхній автомобіль був оточений величезним натовпом селян, які вийшли зустріти улюбленого вождя — отамана Григор’єва. Антонова знову неприємно вразило “восторженное отношение к ”атаману””.

Після військового параду відбувся мітинг.

Спершу виступив командир одного з полків, який розповів про подвиги козаків Верблюжки. Потім виступив Шумський. Говорив він українською мовою і спочатку мав успіх. Але, як тільки він вимовив слово ”комуна”, піднявся гамір, який захопив всіх мітингуючих, і виріс “в яростный рев”. Антонова-Овсєєнка вразили “искаженные злобой лица, сжатые кулаки”. Якби не Григор’єв, зазначав пізніше “командукр”, Шумського розірвали б.

Повернувшись до Олександрії, Антонов-Овсєєнко на-діслав телеграму Голові Совнаркому: “Был сегодня в селе Верблюжке. Население провоцировано действиями продотрядов. Необходимо отозвание московских продотрядов. Сначала организуйте местную власть, потом с ее помощью выкачивайте хлеб. Части Григорьева и он возбуждены до крайности. Он всегда будет с крестьянством”.17)

Останнє визначення звучить як вирок — він не з робітниками. Звучить як визнання, що Григор’єв завжди буде на боці України.